136 років від народження Лесі Українки.

Леся Українка (справжнє ім’я – Лариса Косач) народилася 13 лютого 1871 року у місті Новоград-Волинському. Вона була дочкою письменниці Олени Пчілки і племінницею філософа та політика Михайла Драгоманова. До тринадцяти років Леся мешкала на Волині – у Луцьку, Ковелі та у батьківському маєтку в селі Колодяжному, пізніше – у Гадячі на Полтавщині та у Києві. У дитинстві вона захворіла на туберкульоз кісток і відтоді майже щороку виїздила на лікування до Криму, Болгарії, Литви, Швейцарії, Єгипту, Греції та Польщі.

«Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела жалі та голосіння, – то ж була буря весняна, а не сльота осіння».

Леся навчилася читати у чотири роки, свій перший вірш написала у дев”ять, а чотирнадцяти років видала свою першу книгу, якою була збірка її перекладів оповідань Миколи Гоголя. Вона компонувала музичні п’єси, малювала, для своїх молодших сестер написала підручник «Стародавня історія східних народів».

Леся Українка володіла дванадцятьма мовами і перекладала «Рігведу», твори Гомера, Ґюґо, Байрона, Гейне, Міцкевича та Шекспіра. Вона написала загалом понад сотню власних віршів та 20 драм і видала 3 збірки поезій. Леся Українка перебувала під негласним наглядом поліції, і цензура не раз забороняла її твори. Відтак, більшість своїх праць поетеса опублікувала за кордоном Російської імперії – насамперед у Львові, а також у Чернівцях, Коломиї, Берліні, Дрездені, Празі та Відні.

Леся Українка померла сорока двох років у місті Сурамі в Грузії 19 липня 1913 року.

«Будуть приходити люди, вбогі й багаті, веселі й сумні, радощі й тугу нестимуть мені, їм промоволяти душа моя буде.

Я обізвуся до них шелестом тихим вербової гілки, голосом ніжним тонкої сопілки, смутними росами з вітів моїх.

Я їм тоді проспіваю все, що колись ти для мене співав, ще як напровесні тут вигравав, мрії збираючи в гаю...

Грай же, коханий, благаю!».