3 березня 1917 року у Києві на зборах Товариства Українських Поступовців розпочалися консультації щодо створення українського керівного центру. Вони завершилися 7 березня створенням Української Центральної Ради, тоді ж була обрана її президія на чолі з Михайлом Грушевським і сформовані 9 комісій. Влітку Рада перетворилася на крайовий орган влади, а восени – на парламент.
До кінця року до Центральної Ради було обрано близько восьмисот депутатів від громадських організацій та політичних партій. Говорить київський історик Ігор Гирич: «Серед українських партій, які складали Центральну Раду, найбільшим впливом користувалися три партії: Українська партія есерів, Українська соціал-демократична партія і Партія соціалістів-федералістів. Есери і есдеки складали більше половини членів Центральної Ради, трошки менше за половину було есефів і найменше були представлені партії самостійницького спрямування. Не було представлено поміркованих партій типу хліборобських демократів, які потім склали підтримку гетьману Скоропадському».
Центральна Рада - інституція, яка поставила на практичну площину питання відновлення української державності і здійснила цю державність
Упродовж літа і осені 17-го року Центральна Рада проголосила автономію України, сформувала Генеральний Секретаріат (тобто, уряд) та оголосила про створення Української Народної Республіки у складі федеративної Росії.
А 22 січня 18-го року Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила незалежність України. Серед ухвалених Радою законів – закони про гривню, державний статус української мови та земельний закон.
На останньому засіданні 29 квітня Рада ухвалила Конституцію і обрала Михайла Грушевського президентом УНР. Того ж дня Павло Скоропадський здійснив державний переворот і оголосив Центральну Раду розпущеною. Говорить професор Владислав Верстюк: «Історичне значення Центральної Ради полягає в тому, що це була інституція, яка 1917 року поставила на практичну площину питання відновлення української державності і здійснила цю державність. Незважаючи на те, що вона була короткотривалою, вже з порядку денного у ХХ столітті ця проблема не сходила і зрештою завершилася створенням української незалежної держави наприкінці ХХ століття».
До кінця року до Центральної Ради було обрано близько восьмисот депутатів від громадських організацій та політичних партій. Говорить київський історик Ігор Гирич: «Серед українських партій, які складали Центральну Раду, найбільшим впливом користувалися три партії: Українська партія есерів, Українська соціал-демократична партія і Партія соціалістів-федералістів. Есери і есдеки складали більше половини членів Центральної Ради, трошки менше за половину було есефів і найменше були представлені партії самостійницького спрямування. Не було представлено поміркованих партій типу хліборобських демократів, які потім склали підтримку гетьману Скоропадському».
Центральна Рада - інституція, яка поставила на практичну площину питання відновлення української державності і здійснила цю державність
Упродовж літа і осені 17-го року Центральна Рада проголосила автономію України, сформувала Генеральний Секретаріат (тобто, уряд) та оголосила про створення Української Народної Республіки у складі федеративної Росії.
А 22 січня 18-го року Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила незалежність України. Серед ухвалених Радою законів – закони про гривню, державний статус української мови та земельний закон.
На останньому засіданні 29 квітня Рада ухвалила Конституцію і обрала Михайла Грушевського президентом УНР. Того ж дня Павло Скоропадський здійснив державний переворот і оголосив Центральну Раду розпущеною. Говорить професор Владислав Верстюк: «Історичне значення Центральної Ради полягає в тому, що це була інституція, яка 1917 року поставила на практичну площину питання відновлення української державності і здійснила цю державність. Незважаючи на те, що вона була короткотривалою, вже з порядку денного у ХХ столітті ця проблема не сходила і зрештою завершилася створенням української незалежної держави наприкінці ХХ століття».