Р.С.: Ярославе, я вітаю Вас із цим званням. А хотілося б поговорити за життя без огляду на звання чи регалії, чи нагороди. Взагалі, як живеться Ярославу Гаврилюкові, актору, якого дуже багато наших слухачів знають, люблять, шанують?
Я.Г.: Живеться актору народному так само, як і заслуженому. Нічого такого не сталося. Звичайно, що приємно з рук Президента отримати звання. Тим більше, що 55 років, щось зроблено, і це, звичайно, зобов’язує. Сказати, щоб на даний момент аж дуже так запрошень багато було там в кіно, чи... Працюю в театрі, Київському академічному молодому театрі. Зранку на репетиції, ввечері – на виставу. Трошки знімався в об’єднанні “Дебют”, у трьох фільмах. Це “Жах” Мирослава Слабошпицького, “Філософія” Али Пасєкової і “Приблуда” Валерія Ямпольського, в головних ролях. Це теж добре, тому що попрацював з головними режисерами, нещодавно фільми показували в Будинку кіно, щось відібрали на фестиваль у Вірменії.
Р.С.: Озираючись назад, який фільм, які ролі для Вас є найдорожчими? Скажімо, для мене при словах “Ярослав Гаврилюк” ясно постають в уяві “Грачі”, “Вавілон-ХХ”, а от для Вас?
Я.Г.: Практично, Ви на це питання відповіли. Це був перший мій фільм, Івана Васильовича Миколайчука, “Вавілон-ХХ”. І з першої цієї ролі, за що я йому дуже вдячний, він мені дав дорогу в кіно. Потім були “Дударики”, головна роль, вона мені теж дуже дорога. У 80-му році я отримав приз за кращу чоловічу роль на фестивалі “Молодість” у Києві. Це для мене теж було важливо. І третя роль – це в “Грачах” Єршова. Вона мені була і дуже важка, і дуже цікава, тому що поряд були актори дуже відомі: Петренко Олексій Васильович, Філатов...
Р.С.: З Філатовим як Вам велося – нормально, з ним важко було працювати чи навпаки?
Я.Г.: У нього це теж була одна з перших ролей в кіно, то ми з ним працювали душа в душу.
Р.С.: Правда, що він висловлював подив: як можна прожити все життя в Україні і не вивчити українську мову?
Я.Г.: Так. Він навіть просив нас з Олексієм Васильовичем Петренком, який дуже добре розмовляє українською мовою, думаю, він її і зараз не забув, так ось, Філатов казав: “Я вас очєнь прошу, разговарівайтє і со мной на украінском язикє”. Він ще міг зробити зауваження і Єршову сказати: “Да, вот ето єсть українскій хлєб, піть українскую горілку і нє знать українского язика – вот ето свінство!”
Р.С.: Славу відчуваєте? Пізнають на вулиці, озираються, просять автограф?
Я.Г.: До мене оця “зіркова хвороба” якось не причепилася. Хоча в мене брали автографи і в метро, і в переходах, і в театрі, і де завгодно. В гостях, кудись прийдеш і, відверто кажучи, було трохи незручно. Тому що ти приходиш в гості і хочеш як людина відпочити. А тебе починають – ось, до нас прийшов... І замість того, щоб відпочити, ти мусиш щось читати, чи розповідати. А не завжди ж цього хочеться. Всякі люди підходять: вот, пойдьом випьєм... Мені було приємно, що моїм друзям приємно, і моїм рідним, що я працюю, що я знімаюсь. Я людина непосидюща, в мене, якщо робота, то вона мені сниться. Я ранком встаю, і воно мені дає наснагу.
Р.С.: Ярославе, а якесь хобі є? Ви граєте там в гольф, чи любите ганяти на автомобілі?
Я.Г.: Ні. Машини в мене немає. Дякую Богу, що в мене є просто квартира однокімнатна, і в мене немає ні дачі, ні машини. Але я вдячний Богу, що живе моя мама, моя сестра, що мої друзі всі живі-здорові. Я, коли читаю “Отче наш” на ніч, я дякую Богу, що мені не треба машини, мені не треба дачі, але я дуже дякую, Господи, що в мене є мої рідні, мої друзі, і що вони живі-здорові і що разом з ними я ще можу дуже багато зробити.
Я.Г.: Живеться актору народному так само, як і заслуженому. Нічого такого не сталося. Звичайно, що приємно з рук Президента отримати звання. Тим більше, що 55 років, щось зроблено, і це, звичайно, зобов’язує. Сказати, щоб на даний момент аж дуже так запрошень багато було там в кіно, чи... Працюю в театрі, Київському академічному молодому театрі. Зранку на репетиції, ввечері – на виставу. Трошки знімався в об’єднанні “Дебют”, у трьох фільмах. Це “Жах” Мирослава Слабошпицького, “Філософія” Али Пасєкової і “Приблуда” Валерія Ямпольського, в головних ролях. Це теж добре, тому що попрацював з головними режисерами, нещодавно фільми показували в Будинку кіно, щось відібрали на фестиваль у Вірменії.
Р.С.: Озираючись назад, який фільм, які ролі для Вас є найдорожчими? Скажімо, для мене при словах “Ярослав Гаврилюк” ясно постають в уяві “Грачі”, “Вавілон-ХХ”, а от для Вас?
Я.Г.: Практично, Ви на це питання відповіли. Це був перший мій фільм, Івана Васильовича Миколайчука, “Вавілон-ХХ”. І з першої цієї ролі, за що я йому дуже вдячний, він мені дав дорогу в кіно. Потім були “Дударики”, головна роль, вона мені теж дуже дорога. У 80-му році я отримав приз за кращу чоловічу роль на фестивалі “Молодість” у Києві. Це для мене теж було важливо. І третя роль – це в “Грачах” Єршова. Вона мені була і дуже важка, і дуже цікава, тому що поряд були актори дуже відомі: Петренко Олексій Васильович, Філатов...
Р.С.: З Філатовим як Вам велося – нормально, з ним важко було працювати чи навпаки?
Я.Г.: У нього це теж була одна з перших ролей в кіно, то ми з ним працювали душа в душу.
Р.С.: Правда, що він висловлював подив: як можна прожити все життя в Україні і не вивчити українську мову?
Я.Г.: Так. Він навіть просив нас з Олексієм Васильовичем Петренком, який дуже добре розмовляє українською мовою, думаю, він її і зараз не забув, так ось, Філатов казав: “Я вас очєнь прошу, разговарівайтє і со мной на украінском язикє”. Він ще міг зробити зауваження і Єршову сказати: “Да, вот ето єсть українскій хлєб, піть українскую горілку і нє знать українского язика – вот ето свінство!”
Р.С.: Славу відчуваєте? Пізнають на вулиці, озираються, просять автограф?
Я.Г.: До мене оця “зіркова хвороба” якось не причепилася. Хоча в мене брали автографи і в метро, і в переходах, і в театрі, і де завгодно. В гостях, кудись прийдеш і, відверто кажучи, було трохи незручно. Тому що ти приходиш в гості і хочеш як людина відпочити. А тебе починають – ось, до нас прийшов... І замість того, щоб відпочити, ти мусиш щось читати, чи розповідати. А не завжди ж цього хочеться. Всякі люди підходять: вот, пойдьом випьєм... Мені було приємно, що моїм друзям приємно, і моїм рідним, що я працюю, що я знімаюсь. Я людина непосидюща, в мене, якщо робота, то вона мені сниться. Я ранком встаю, і воно мені дає наснагу.
Р.С.: Ярославе, а якесь хобі є? Ви граєте там в гольф, чи любите ганяти на автомобілі?
Я.Г.: Ні. Машини в мене немає. Дякую Богу, що в мене є просто квартира однокімнатна, і в мене немає ні дачі, ні машини. Але я вдячний Богу, що живе моя мама, моя сестра, що мої друзі всі живі-здорові. Я, коли читаю “Отче наш” на ніч, я дякую Богу, що мені не треба машини, мені не треба дачі, але я дуже дякую, Господи, що в мене є мої рідні, мої друзі, і що вони живі-здорові і що разом з ними я ще можу дуже багато зробити.