Слухати:
Віктор Єленський: Коли є свобода вибору – обирають свободу!
Всі шляхи ведуть до Риму. Казали древні. Сьогодні Рим не єдина столиця світу, але прислів’я згадують дуже часто.
Ватикан, місто-держава, яке займає всього лише 44 гектари, привертає до себе підвищену увагу державних діячів, політиків, дипломатів і розвідників. І навіть ті, хто буває ігнорує позицію Святого Престолу з гарячих проблем міжнародної політики все одно більше не питають, подібно до Сталіна: “А скільки в цього папи дивізій?”
Тому і нещодавній візит Володимира Путіна до Ватикану викликав зливу коментарів. Попри те, що коментувати на перший погляд немає чого. Ну, зустрівся вперше Президент Росії з папою Бенедиктом XVI. Але ж з його попередником він зустрічався двічі. Ну, висловили співрозмовники задоволення 25-хвилинними переговорами віч-на-віч рідною папі і знайомою російському президентові німецькою мовою. Так, можливо, це звичайна люб’язність. Підтвердили сторони зміцнення стосунків між державою Ватикан та Російською Федерацією. Так це, не виключено, дипломатичні умовності.
А от те, що Володимир Путін не привіз для понтифіка запрошення до Москви, чого роками очікують у Римі, не помітити не можливо.
Про Ватиканський візит російського президента розповідає римський кореспондент Радіо Свобода Наталка Кудрик.
Наталка Кудрик: Володимир Путін під час поїздки до Італії вирішив поєднати приємне з корисним. Укладення міждержавних енергетичних угод, обговорення італійсько-російських відносин, які, за висловом прем’єра Романо Проді, розвиваються просто чудово – це була основна мета візиту російського президента.
Але які б масштабні плани не плекали глави держав у відносинах з Італійською республікою, прибувши до Риму, вони прагнуть зустрітися з сувереном держави-міста Ватикан, єпископом Рима, вікарієм Христа, наступником князя апостолів, верховним першосвящеником Вселенської Церкви, Великим понтифіком, примасом Італії, архієпископом і митрополитом Римської провінції, рабом рабів Божих. Саме такий повний титул папи Римського, який нині є Бенедикт XVI.
Володимир Путін вперше зустрівся з нинішнім понтифіком. Він привіз йому у подарунок образ святого Миколи Чудотворця, і, поза сумнівом, чутлива до символів Апостольська Столиця ще інтерпретуватиме значення цього дару.
У Ватикані подію назвали особливою. Там наголосили, що переговори пройшли у дуже позитивній атмосфері, що засвідчує дружні відносини між Святим престолом і Росією.
Якогось прориву у давньому протистоянні між Римо-католицькою та Російською православною церквами не сталося. Та на це мало хто і сподівався. “Зустрічалися лідери двох держав, а не двох церков,” - наголосив Радіо Свобода Адріано Рокуччі, професор римського університету „Roma Tre”.
Адріано Рокуччі: Історично зустрічі між католицьким Римом та православною Росією мали велике значення. Звичайно, це не є діалог між главами Римо-католицької та Російської православної церков.
Не думаю навіть, що зустріч Путіна і Бенедикта XVI може бути підготовчою для переговорів папи Римського з патріархом. Це два різних рівні. У даному випадку маємо політичного главу Російської Федерації, котрий зустрічається з папою.
Наталка Кудрик: Аналізуючи ватиканську зустріч 13 березня, рідко яка італійська газета не згадала про те, що Володимир Путін був один з небагатьох глав держав, які не приїхали на похорон Івана Павла II.
З попередником Бенедикта XVI президент Путін бачився двічі і запрошував папу Войтилу до Росії, однак тоді не було згоди патріарха.
Цього разу зазначають, що президент ніби-то не отримав повноважень від Алексія II говорити з Римом на теми міжцерковних відносин.
У складі делегації не було й жодного представника російського духовенства. Тому бесіда у приватній бібліотеці понтифіка точилася здебільшого довкола тем міжнародної політики.
На думку західних оглядачів, папі Римському необхідна співпраця з Кремлем, щоб таки відвідати колись Москву і налагодити прямий діалог із РПЦ. А для Путіна нині також важлива підтримка Ватикану, щоб наблизити Росію до Європи.
З огляду на це, не дивно, що у Ватикані не згадували про права людини, свободу преси і вбивства журналістів у Росії.
Про значення візиту говорить Паоло Родарі, ватиканський оглядач видання „Il Riformista”.
Паоло Родарі: Ця зустріч може піднести авторитет Путіна як з точки зору Росії, бо ж він відвідує державу (Ватикан), котра, як відомого, проти секуляризму, як його бачить Російська православна церква, а також факт важливий і з точки зору західних країн. Не забуваймо, що Путін бачиться з понтифіком раніше, аніж Буш, тому що американський президент приїде до Ватикану у червні. І це важливий знак навіть для Заходу.
Наталка Кудрик: На сьогодні у відносинах двох церков залишається суперечливою діяльність католицької церкви у Росії. Московський патріархат звинувачує католиків у прозелітизмі (це коли переманюють у свою віру людей з іншої конфесії).
Друга проблема – це конфліктна ситуація із Російською православною церквою на західній Україні, де більша присутність Української греко-католицької церкви.
Секретар Посольства України при Святому престолі Дмитро Валовників повідомив Радіо Свобода:
Дмитро Валовників: За повідомленням прес-релізу Святого престолу, під час цієї зустрічі обговорювалися різні питання запобігання конфліктам у світі і серед іншого стосунки між православною і католицькою церквами.
Посольство України при Святому престолі не має інформації про те, що там піднімалися питання українських церков або міжцерковних стосунків в Україні.
Наталка Кудрик: Бенедикт XVI вже два роки, як очолює Римо-католицьку церкву, і, за спостереженнями аналітиків, діалог РПЦ із Ватиканом став більш конструктивним. Тому багато хто вважає, якщо не візит папи Римського до Москви, то, принаймні, зустріч керівників двох церков на нейтральній території у недалекому майбутньому мала би відбутися.
Згадують і про так звані сприятливі німецькі мотиви: президент Путін володіє німецькою, патріарх має німецьке коріння і папа Ратцінґер є німцем, не кажучи вже, що стосунки Росії з Німеччиною ліпші, ніж із Польщею Івана Павла II.
За деякими даними, Володимир Путін ніби-то пообіцяв „сердечне запрошення” до Москви, якщо папа Бенедикт XVI та патріарх Алексій II владнають взаємні непорозуміння.
Віктор Єленський: Звісно, Ватикан – це особлива держава і вплив її на міжнародні справи особливий. Кажуть, що коли папі Пієві ХІІ переказали згадане запитання Сталіна про дивізії, той відказав: генералісимус дізнається про їхню кількість на тому світі.
Йдеться наразі не про потойбічну відплату, йшлося про те, що значення релігії у світових справах не вимірюється тонами, кілометрами і кількістю багнетів. Це значення важко виміряти, але, як неодноразово виявлялося і виявляється, важко і проігнорувати.
Але попри всю незвичність Ватикан має всі атрибути держави. Щоправда, ця держава не має світлофорів, громадського транспорту, перукарень, пралень, шкіл, лікарень, навіть сміттєзбиральників і є, можливо, чи не єдиною країною в світі, де рівень народжуваності дорівнює нулю. Але має прапор, герб, грошову одиницю, армію, поліцію, флот. У Ватикані власна банківська система і спеціальний номер для авто (SCV).
Апостольська Столиця має і свій власний гімн, написаний Шарлем Гуно Понтифікальний марш. Вперше його було виконано 7 військовими оркестрами 1869 року. Послухайте, як він звучить:
“О, щасливий Риме! О, благородний Риме! Ти є престолом Петра, який пролив свою кров і кому вручено ключі від Царства Божого. Понтифік, ти Петра наступник. Понтифік, ти вчитель, який заохочує своїх братів. Понтифік, ти слуга слуг Божих...”
Має, природно, Святий Престол і свою дипломатичну службу. Кажуть, що колись Іван Павло ІІ на питання: “Скільки осіб працює у Вашому зовнішньополітичному відомстві?” - пожартував: “Приблизно половина”.
Але якщо полишити жарти, то деякі оглядачі порівнювали за ефективністю дипломатичну службу Апостольської Столиці з конвеєром Форда.
Ніна Ковальська - перший посол України у Державі Ватикан. Вона представляла Українську державу при Апостольському Престолі від 2000 до 2003 року.
От що вона розповідає про роль Ватикану у світовій політиці та стосунки між Україною і Ватиканом кореспондентові Радіо Свобода Богдані Костюк.
Ніна Ковальська: На мій погляд, унікальність Ватикану у тому, що це єдина у світі держава, яка поєднує духовну місію і діяльність світську. Завдяки такому поєднанню Ватикан має таку визначну міжнародну роль, роль міжнародного морального авторитету. І я це відчула особливо, коли перебувала у Римі на посаді посла України при Ватикані у період 2000–2003 року, за папства Іоанна Павла ІІ.
Дійсно, я відчула це там дуже реально роль морального авторитету цієї держави. Ну і, звичайно, в першу чергу ішлося про обстоювання прав і гідності людини, обстоювання миру, толерантності, взаємоповаги між людьми і народами, між державами.
Хотіла б підкреслити, що обстоювання цієї справедливості і справедливих відносин між державами особливо були важливими, на мій погляд, не тільки що от справедливість між людьми і між народами, а й між державами: і великими, і малими.
Звичайно, для нас, для українців, для України, як і для всієї Східної Європи, відчувалася визначна роль папи Іоанна Павла ІІ в історії, новітній історії Європи. Адже він став папою у 1978 році, одразу після Гельсінських угод, якими було визнано розкол Європи. І саме завдяки діяльності Іоанна Павла ІІ Європа почала об‘єднуватись.
Я не кажу, що лише завдяки діяльності Ватикану, але ж це був важливий фактор. І особиста роль Іоанна Павла ІІ була велика у цьому відношенні. Згадаймо його візити до Польщі, його виступи, його заклики не боятись.
Отже, я думаю, що його діяльність, діяльність того папи має позитивні наслідки і на сьогодні, тому що Ватикан продовжує оцю лінію на встановлення діалогу між цивілізаціями, між релігіями, між народами, між державами.
Богдана Костюк: Пані Ковальська, якими Ви побачили взаємини між Ватиканом та Україною? Чи існує у Ватикані інтерес до України, до перебігу подій у нашій державі?
Ніна Ковальська: Я думаю, що візит папи Іоанна Павла ІІ до України має історичне значення. Адже це був перший візит глави Католицької церкви до колиски Православної церкви Східної Європи. І, власне, Іоанн Павло ІІ беззастережно визнавав європейськість України.
І взагалі політика Ватикану щодо України... Як мені здається, Ватикан підтримує устремління України до інтеграції з Європою, з Європейським Союзом.
Папа Іоанн Павло ІІ і нинішній папа докладають постійних зусиль для налагодження гарних зв‘язків між Церквами, між релігіями.
Для нас більш ефективною була би ця політика, якби не було розколу у середовищі Української православної церкви. Тому що, на жаль, це не дає можливості (нагадую слова Іоанна Павла ІІ): “Європі дихати обома легенями”.
Віктор Єленський: Коли йдеться про східну політику Ватикану українці напружуються. Вони пам’ятають, що Апостольська Столиця у своєму прагненні розвивати діалог з православними церквами і, передовсім, з Руською православною церквою часом воліє не помічати проблеми релігійного життя в Україні.
Декан факультету Католицької теології Мюнстерського університету Томас Брьомер ставить справу єдності християн і католицько-православного діалогу в глобальний контекст.
Він не вважає, що папа Бенедикт намагається досягти зближення з православними коштом України взагалі і Української греко-католицької церкви, зокрема. Томас Брьомер: Якщо говорити про справу єдності християн, то треба мати на увазі кілька аспектів.
Перше - це розвал Радянського Союзу, релігійна свобода і відновлення діяльності греко-католицьких, так званих уніатських церков, які були заборонені. Православні церкви в Росії, Україні, в Румунії дуже критично поставилися до цього явища.
Далі, церкви в Європі стали краще розуміти свою ідентичність, і вони почали розмежовуватися з іншими церквами.
І третє - це те, що протестантські, точніше, так звані вільні церкви почали дискусії з питань, котрі католикам і православним видавалися неприйнятними, навіть неприпустимими, як от жіноче священство чи одностатеві союзи.
Тобто, є різні причини кризи екуменічного руху.
Але впродовж останнього року, можна навіть сказати, що від часу обрання папи Бенедикта XVI, відносини між православними і католиками покращилися. Папа має великий інтерес і велику повагу до православної традиції.
Водночас я сумніваюсь, що папа буде шукати порозуміння з православними, зокрема з Російською православною церквою коштом Української греко-католицької церкви. Ця церква винесла дуже багато страждань від радянського режиму, і папа не діятиме проти її інтересів.
Віктор Єленський: Всі шляхи ведуть до Риму. Казали древні. Може, й не всі. Зауважують сучасники. Але простуючи до Європи, Риму не минути....
Віктор Єленський: Коли є свобода вибору – обирають свободу!
Всі шляхи ведуть до Риму. Казали древні. Сьогодні Рим не єдина столиця світу, але прислів’я згадують дуже часто.
Тому і нещодавній візит Володимира Путіна до Ватикану викликав зливу коментарів. Попри те, що коментувати на перший погляд немає чого. Ну, зустрівся вперше Президент Росії з папою Бенедиктом XVI. Але ж з його попередником він зустрічався двічі. Ну, висловили співрозмовники задоволення 25-хвилинними переговорами віч-на-віч рідною папі і знайомою російському президентові німецькою мовою. Так, можливо, це звичайна люб’язність. Підтвердили сторони зміцнення стосунків між державою Ватикан та Російською Федерацією. Так це, не виключено, дипломатичні умовності.
А от те, що Володимир Путін не привіз для понтифіка запрошення до Москви, чого роками очікують у Римі, не помітити не можливо.
Про Ватиканський візит російського президента розповідає римський кореспондент Радіо Свобода Наталка Кудрик.
Наталка Кудрик: Володимир Путін під час поїздки до Італії вирішив поєднати приємне з корисним. Укладення міждержавних енергетичних угод, обговорення італійсько-російських відносин, які, за висловом прем’єра Романо Проді, розвиваються просто чудово – це була основна мета візиту російського президента.
Але які б масштабні плани не плекали глави держав у відносинах з Італійською республікою, прибувши до Риму, вони прагнуть зустрітися з сувереном держави-міста Ватикан, єпископом Рима, вікарієм Христа, наступником князя апостолів, верховним першосвящеником Вселенської Церкви, Великим понтифіком, примасом Італії, архієпископом і митрополитом Римської провінції, рабом рабів Божих. Саме такий повний титул папи Римського, який нині є Бенедикт XVI.
Володимир Путін вперше зустрівся з нинішнім понтифіком. Він привіз йому у подарунок образ святого Миколи Чудотворця, і, поза сумнівом, чутлива до символів Апостольська Столиця ще інтерпретуватиме значення цього дару.
У Ватикані подію назвали особливою. Там наголосили, що переговори пройшли у дуже позитивній атмосфері, що засвідчує дружні відносини між Святим престолом і Росією.
Якогось прориву у давньому протистоянні між Римо-католицькою та Російською православною церквами не сталося. Та на це мало хто і сподівався. “Зустрічалися лідери двох держав, а не двох церков,” - наголосив Радіо Свобода Адріано Рокуччі, професор римського університету „Roma Tre”.
Адріано Рокуччі: Історично зустрічі між католицьким Римом та православною Росією мали велике значення. Звичайно, це не є діалог між главами Римо-католицької та Російської православної церков.
Не думаю навіть, що зустріч Путіна і Бенедикта XVI може бути підготовчою для переговорів папи Римського з патріархом. Це два різних рівні. У даному випадку маємо політичного главу Російської Федерації, котрий зустрічається з папою.
Наталка Кудрик: Аналізуючи ватиканську зустріч 13 березня, рідко яка італійська газета не згадала про те, що Володимир Путін був один з небагатьох глав держав, які не приїхали на похорон Івана Павла II.
З попередником Бенедикта XVI президент Путін бачився двічі і запрошував папу Войтилу до Росії, однак тоді не було згоди патріарха.
Цього разу зазначають, що президент ніби-то не отримав повноважень від Алексія II говорити з Римом на теми міжцерковних відносин.
У складі делегації не було й жодного представника російського духовенства. Тому бесіда у приватній бібліотеці понтифіка точилася здебільшого довкола тем міжнародної політики.
На думку західних оглядачів, папі Римському необхідна співпраця з Кремлем, щоб таки відвідати колись Москву і налагодити прямий діалог із РПЦ. А для Путіна нині також важлива підтримка Ватикану, щоб наблизити Росію до Європи.
З огляду на це, не дивно, що у Ватикані не згадували про права людини, свободу преси і вбивства журналістів у Росії.
Про значення візиту говорить Паоло Родарі, ватиканський оглядач видання „Il Riformista”.
Паоло Родарі: Ця зустріч може піднести авторитет Путіна як з точки зору Росії, бо ж він відвідує державу (Ватикан), котра, як відомого, проти секуляризму, як його бачить Російська православна церква, а також факт важливий і з точки зору західних країн. Не забуваймо, що Путін бачиться з понтифіком раніше, аніж Буш, тому що американський президент приїде до Ватикану у червні. І це важливий знак навіть для Заходу.
Наталка Кудрик: На сьогодні у відносинах двох церков залишається суперечливою діяльність католицької церкви у Росії. Московський патріархат звинувачує католиків у прозелітизмі (це коли переманюють у свою віру людей з іншої конфесії).
Друга проблема – це конфліктна ситуація із Російською православною церквою на західній Україні, де більша присутність Української греко-католицької церкви.
Секретар Посольства України при Святому престолі Дмитро Валовників повідомив Радіо Свобода:
Дмитро Валовників: За повідомленням прес-релізу Святого престолу, під час цієї зустрічі обговорювалися різні питання запобігання конфліктам у світі і серед іншого стосунки між православною і католицькою церквами.
Посольство України при Святому престолі не має інформації про те, що там піднімалися питання українських церков або міжцерковних стосунків в Україні.
Наталка Кудрик: Бенедикт XVI вже два роки, як очолює Римо-католицьку церкву, і, за спостереженнями аналітиків, діалог РПЦ із Ватиканом став більш конструктивним. Тому багато хто вважає, якщо не візит папи Римського до Москви, то, принаймні, зустріч керівників двох церков на нейтральній території у недалекому майбутньому мала би відбутися.
Згадують і про так звані сприятливі німецькі мотиви: президент Путін володіє німецькою, патріарх має німецьке коріння і папа Ратцінґер є німцем, не кажучи вже, що стосунки Росії з Німеччиною ліпші, ніж із Польщею Івана Павла II.
За деякими даними, Володимир Путін ніби-то пообіцяв „сердечне запрошення” до Москви, якщо папа Бенедикт XVI та патріарх Алексій II владнають взаємні непорозуміння.
Віктор Єленський: Звісно, Ватикан – це особлива держава і вплив її на міжнародні справи особливий. Кажуть, що коли папі Пієві ХІІ переказали згадане запитання Сталіна про дивізії, той відказав: генералісимус дізнається про їхню кількість на тому світі.
Йдеться наразі не про потойбічну відплату, йшлося про те, що значення релігії у світових справах не вимірюється тонами, кілометрами і кількістю багнетів. Це значення важко виміряти, але, як неодноразово виявлялося і виявляється, важко і проігнорувати.
Але попри всю незвичність Ватикан має всі атрибути держави. Щоправда, ця держава не має світлофорів, громадського транспорту, перукарень, пралень, шкіл, лікарень, навіть сміттєзбиральників і є, можливо, чи не єдиною країною в світі, де рівень народжуваності дорівнює нулю. Але має прапор, герб, грошову одиницю, армію, поліцію, флот. У Ватикані власна банківська система і спеціальний номер для авто (SCV).
Апостольська Столиця має і свій власний гімн, написаний Шарлем Гуно Понтифікальний марш. Вперше його було виконано 7 військовими оркестрами 1869 року. Послухайте, як він звучить:
“О, щасливий Риме! О, благородний Риме! Ти є престолом Петра, який пролив свою кров і кому вручено ключі від Царства Божого. Понтифік, ти Петра наступник. Понтифік, ти вчитель, який заохочує своїх братів. Понтифік, ти слуга слуг Божих...”
Має, природно, Святий Престол і свою дипломатичну службу. Кажуть, що колись Іван Павло ІІ на питання: “Скільки осіб працює у Вашому зовнішньополітичному відомстві?” - пожартував: “Приблизно половина”.
Але якщо полишити жарти, то деякі оглядачі порівнювали за ефективністю дипломатичну службу Апостольської Столиці з конвеєром Форда.
Ніна Ковальська - перший посол України у Державі Ватикан. Вона представляла Українську державу при Апостольському Престолі від 2000 до 2003 року.
От що вона розповідає про роль Ватикану у світовій політиці та стосунки між Україною і Ватиканом кореспондентові Радіо Свобода Богдані Костюк.
Ніна Ковальська: На мій погляд, унікальність Ватикану у тому, що це єдина у світі держава, яка поєднує духовну місію і діяльність світську. Завдяки такому поєднанню Ватикан має таку визначну міжнародну роль, роль міжнародного морального авторитету. І я це відчула особливо, коли перебувала у Римі на посаді посла України при Ватикані у період 2000–2003 року, за папства Іоанна Павла ІІ.
Дійсно, я відчула це там дуже реально роль морального авторитету цієї держави. Ну і, звичайно, в першу чергу ішлося про обстоювання прав і гідності людини, обстоювання миру, толерантності, взаємоповаги між людьми і народами, між державами.
Хотіла б підкреслити, що обстоювання цієї справедливості і справедливих відносин між державами особливо були важливими, на мій погляд, не тільки що от справедливість між людьми і між народами, а й між державами: і великими, і малими.
Звичайно, для нас, для українців, для України, як і для всієї Східної Європи, відчувалася визначна роль папи Іоанна Павла ІІ в історії, новітній історії Європи. Адже він став папою у 1978 році, одразу після Гельсінських угод, якими було визнано розкол Європи. І саме завдяки діяльності Іоанна Павла ІІ Європа почала об‘єднуватись.
Я не кажу, що лише завдяки діяльності Ватикану, але ж це був важливий фактор. І особиста роль Іоанна Павла ІІ була велика у цьому відношенні. Згадаймо його візити до Польщі, його виступи, його заклики не боятись.
Отже, я думаю, що його діяльність, діяльність того папи має позитивні наслідки і на сьогодні, тому що Ватикан продовжує оцю лінію на встановлення діалогу між цивілізаціями, між релігіями, між народами, між державами.
Богдана Костюк: Пані Ковальська, якими Ви побачили взаємини між Ватиканом та Україною? Чи існує у Ватикані інтерес до України, до перебігу подій у нашій державі?
Ніна Ковальська: Я думаю, що візит папи Іоанна Павла ІІ до України має історичне значення. Адже це був перший візит глави Католицької церкви до колиски Православної церкви Східної Європи. І, власне, Іоанн Павло ІІ беззастережно визнавав європейськість України.
І взагалі політика Ватикану щодо України... Як мені здається, Ватикан підтримує устремління України до інтеграції з Європою, з Європейським Союзом.
Папа Іоанн Павло ІІ і нинішній папа докладають постійних зусиль для налагодження гарних зв‘язків між Церквами, між релігіями.
Для нас більш ефективною була би ця політика, якби не було розколу у середовищі Української православної церкви. Тому що, на жаль, це не дає можливості (нагадую слова Іоанна Павла ІІ): “Європі дихати обома легенями”.
Віктор Єленський: Коли йдеться про східну політику Ватикану українці напружуються. Вони пам’ятають, що Апостольська Столиця у своєму прагненні розвивати діалог з православними церквами і, передовсім, з Руською православною церквою часом воліє не помічати проблеми релігійного життя в Україні.
Декан факультету Католицької теології Мюнстерського університету Томас Брьомер ставить справу єдності християн і католицько-православного діалогу в глобальний контекст.
Він не вважає, що папа Бенедикт намагається досягти зближення з православними коштом України взагалі і Української греко-католицької церкви, зокрема. Томас Брьомер: Якщо говорити про справу єдності християн, то треба мати на увазі кілька аспектів.
Перше - це розвал Радянського Союзу, релігійна свобода і відновлення діяльності греко-католицьких, так званих уніатських церков, які були заборонені. Православні церкви в Росії, Україні, в Румунії дуже критично поставилися до цього явища.
Далі, церкви в Європі стали краще розуміти свою ідентичність, і вони почали розмежовуватися з іншими церквами.
І третє - це те, що протестантські, точніше, так звані вільні церкви почали дискусії з питань, котрі католикам і православним видавалися неприйнятними, навіть неприпустимими, як от жіноче священство чи одностатеві союзи.
Тобто, є різні причини кризи екуменічного руху.
Але впродовж останнього року, можна навіть сказати, що від часу обрання папи Бенедикта XVI, відносини між православними і католиками покращилися. Папа має великий інтерес і велику повагу до православної традиції.
Водночас я сумніваюсь, що папа буде шукати порозуміння з православними, зокрема з Російською православною церквою коштом Української греко-католицької церкви. Ця церква винесла дуже багато страждань від радянського режиму, і папа не діятиме проти її інтересів.
Віктор Єленський: Всі шляхи ведуть до Риму. Казали древні. Може, й не всі. Зауважують сучасники. Але простуючи до Європи, Риму не минути....
