Страйк британських шахтарів 1984-1985 років був однією з найтрагічніших сторінок недавньої британської історії. Він став визначальним моментом для британських виробничих стосунків і значно послабив британський профспілковий рух. Уряд Марґарет Тетчер виразно дав зрозуміти, що не має наміру вічно субсидувати збиткову вугільну галузь.
Страйки були повсякденним явищем
У той час профспілки були всесильними. В країні страйки відбувалися майже з кожного приводу. Очевидці кажуть, що в теленовинах чи не щодня виступали кілька лідерів різних профспілок, які неодмінно погрожували індустріальними акціями. Лідерам профспілок було достатньо домовитися між собою, щоб страйк повністю зупинив країну.
Такі акції наприкінці 70-х стали надто частими, і це призводило до того, що міста залишалися без електричного струму й тепла, а також до дефіциту харчів та неприбирання сміття упродовж багатьох тижнів.
Уряд Тетчер провів через парламент закон, яким визнав нелегальними страйки, що розпочинаються без голосування за нього більшості членів даної профспілки. Однак, по тому, як було оголошено про майбутнє закриття 20 копалень, марксист Артур Скарґілл, провідник профспілки шахтарів, що була однією з найпотужніших у країні, оголосив страйк, проігнорувавши закон. У відповідь Тетчер заявила, що не дозволить, щоб влада юрби взяла гору над владою закону. Вона направила поліцію з усієї країни проти пікетників у головних вугільних реґіонах країни – Йоркширі та на Півдні Уельсу.
У сутичках із поліцією загинуло 10 осіб
Через те, що закон про страйки було порушено, шахтарям відмовили у виплаті зарплати й допомоги на час акції. Це призвело до того, що багато з них та членів їхніх сімей животіли на допомогу, яка, головним чином, надходила з-за кордону. Сутички страйкарів з поліцією призвели до загибелі 10 осіб, що є безпрецедентним для британських виробничих стосунків.
Ієн Блейклі мешкав між Барнслі, де розташовувався штаб профспілки шахтарів, та Вейкфілдом, поруч із двома копальнями. Він добре пам'ятає той час: "Це була війна між гірниками та поліцією. Наприклад, біля нас мешкав молодий полісмен, що був другом моєї доньки. Його батько й брат були шахтарями. То він не наважувався ввечері повертатися додому. Врешті-решт йому довелося терміново одружитися, щоб залишити селище. Відтак усі копальні навколо почали закриватися. Шахтарі сліпо робили те, що їм казав Скарґілл. Були серйозні заворушення, справжні битви і кровопролиття. Багатьох страйкарів заарештували. Відбулися судові процеси, й багато людей потрапили до в''язниці за порушення громадського спокою. Все закінчилося закриттям усіх копалень".
Боротьба була дуже символічною, і не дивно, що Радянський Союз затято підтримував шахтарів. Я пам'ятаю, як у нас, студентів університету у Києві, збирали "добровільні" пожертви на допомогу британським страйкарям.
Кінцевий результат – успішні ринкові перетворення
Результатом стала перемога Тетчер, яка відтак провела успішну програму ринкових перетворень, що змінили обличчя Британії. Політичний вплив профспілок був практично усунутий. Життя в десятках шахтарських селищ було зруйноване. Тисячі осіб втратили роботу. Молоді гірники пройшли професійну перепідготовку, але багато доживають на соціальну допомогу. Нині у Британії вугільна промисловість являє собою невелике число малих приватизованих копалень.
Страйки були повсякденним явищем
У той час профспілки були всесильними. В країні страйки відбувалися майже з кожного приводу. Очевидці кажуть, що в теленовинах чи не щодня виступали кілька лідерів різних профспілок, які неодмінно погрожували індустріальними акціями. Лідерам профспілок було достатньо домовитися між собою, щоб страйк повністю зупинив країну.
Такі акції наприкінці 70-х стали надто частими, і це призводило до того, що міста залишалися без електричного струму й тепла, а також до дефіциту харчів та неприбирання сміття упродовж багатьох тижнів.
Уряд Тетчер провів через парламент закон, яким визнав нелегальними страйки, що розпочинаються без голосування за нього більшості членів даної профспілки. Однак, по тому, як було оголошено про майбутнє закриття 20 копалень, марксист Артур Скарґілл, провідник профспілки шахтарів, що була однією з найпотужніших у країні, оголосив страйк, проігнорувавши закон. У відповідь Тетчер заявила, що не дозволить, щоб влада юрби взяла гору над владою закону. Вона направила поліцію з усієї країни проти пікетників у головних вугільних реґіонах країни – Йоркширі та на Півдні Уельсу.
У сутичках із поліцією загинуло 10 осіб
Через те, що закон про страйки було порушено, шахтарям відмовили у виплаті зарплати й допомоги на час акції. Це призвело до того, що багато з них та членів їхніх сімей животіли на допомогу, яка, головним чином, надходила з-за кордону. Сутички страйкарів з поліцією призвели до загибелі 10 осіб, що є безпрецедентним для британських виробничих стосунків.
Ієн Блейклі мешкав між Барнслі, де розташовувався штаб профспілки шахтарів, та Вейкфілдом, поруч із двома копальнями. Він добре пам'ятає той час: "Це була війна між гірниками та поліцією. Наприклад, біля нас мешкав молодий полісмен, що був другом моєї доньки. Його батько й брат були шахтарями. То він не наважувався ввечері повертатися додому. Врешті-решт йому довелося терміново одружитися, щоб залишити селище. Відтак усі копальні навколо почали закриватися. Шахтарі сліпо робили те, що їм казав Скарґілл. Були серйозні заворушення, справжні битви і кровопролиття. Багатьох страйкарів заарештували. Відбулися судові процеси, й багато людей потрапили до в''язниці за порушення громадського спокою. Все закінчилося закриттям усіх копалень".
Боротьба була дуже символічною, і не дивно, що Радянський Союз затято підтримував шахтарів. Я пам'ятаю, як у нас, студентів університету у Києві, збирали "добровільні" пожертви на допомогу британським страйкарям.
Кінцевий результат – успішні ринкові перетворення
Результатом стала перемога Тетчер, яка відтак провела успішну програму ринкових перетворень, що змінили обличчя Британії. Політичний вплив профспілок був практично усунутий. Життя в десятках шахтарських селищ було зруйноване. Тисячі осіб втратили роботу. Молоді гірники пройшли професійну перепідготовку, але багато доживають на соціальну допомогу. Нині у Британії вугільна промисловість являє собою невелике число малих приватизованих копалень.