Вироби представлені на виставці |
(RadioSvoboda.Ua) |
Гончарній справі вчили і дітлахів
Кожен продавець свій товар хвалить |
(RadioSvoboda.Ua) |
«Це дуже приємна робота, бо ти сам робиш свій витвір мистецтва. Глина дуже слухняна, і ти можеш тиснути, скільки хочеш і як хочеш».
Мама Лери, Ірина, каже, що вони з донькою чекали на це свято цілий рік:
«Таке розмаїття народних ремесел буває тільки на цих «Чистих джерелах». Тому приходимо щороку. Ми взагалі прихильники петриківського розпису, кілька разів бували в музеї, знайомі з багатьма майстрами».
“Вибори “народників” купують свідомі”
Біля столика з петриківським розписом теж чимало цікавих. Майстриня Наталя Рибалко з чоловіком приїхали з самої Петриківки, де працюють в центрі декоративної творчості. Пані Наталя на виставці не малює, бо анілінові фарби, перемішані з яєчним жовтком, якими користуються петриківці, на сонці швидко засихають. Просто розмовляє з людьми, продає і дарує вироби:
«Життя художника непросте. Це не ковбаса. Не хліб. Не предмети першої необхідності. Це купують люди дуже свідомі. Коли кажуть — у вас такі гарні малюнки, їх напевно купили б іноземці, я кажу — неправда. Найкращі покупці — то наші люди, вони шкірою відчувають, що то своє, рідне».
Різьбярка Тамара Швець приїхала з Умані. Там вона працює на хімічному заводі, а різьбить у вільні години. Мистецтвом, каже, родину не прогодуєш. Продає тільки зроблене за власними ідеями, на замовлення працює неохоче:
Різьбярка Тамара Швець з Умані зі своїми "дітьми" |
(RadioSvoboda.Ua) |
Сучасні техніки вишивки
На відміну від Тамари вишивальниця Ірина працює, в основному, на замовлення. У її невеликій фірмі виготовлення рушників, серветок та вишиванок для художніх колективів поставили на потік. Одна вишиванка, каже Ірина, коштує від 150-ти до 250-ти гривень. Дорого, бо вишивають на батисті та льняному полотні, щоб виріб мав товарний вид.
Вишивальниця Ірина: коли людина вишиває руками, вона вкладає своє серце |
(RadioSvoboda.Ua) |
«Ми можемо прошивати костюми українські на дитячі ансамблі за місяць. Машинкою це швидше, а вручну не встигаємо. Але людина коли руками вишиває, вкладає своє серце, а машинка — це машинка. Це дуже приємна робота. Я з задоволенням і в суботу й неділю виходжу. Розширюємося, залучаємо людей, які вишивають вручну. Завжди є замовлення».
Попри замовлення й виставки, кажуть майстри, багато грошей декоративно-прикладним мистецтвом не заробиш. Робота дуже копітка і тривала, а чи користуватимуться виріб попитом — невідомо. Та й розкуповують твори тільки в сезон — коли тепло й коли запрошують на ярмарки та фестивалі. А прийде зима — доведеться шукати менш творчого і більш стабільного хліба.