Р.С.: Володя, які предмети з вашої колекції представлені в експозиції виставки, що сьогодні розпочинає роботу у Лаврській галереї Неф?
В.К.: В першу чергу це вишиті сорочки з подільською орнаментикою, вишиті вовною рушники - досить рідкісні предмети, які зустрічаються лише на теренах Південного Поділля.
Р.С.: Якої давності ці речі, і наскільки вони унікальні?
В.К.: Якщо говорити про рушники, то це унікальні речі. Так вишивали недовго, це було Подільське Подністров’я. Лише кілька районів сучасної Вінницької області займалися такими рушниками. Коли з’явилися штучні барвники, дуже яскраві, то люди почали застосовувати зовсім нову техніку вишивки вовною, оскільки саме вовна найкраще піддавалася цим барвникам. Чим вони цікаві? Хоча рушники робилися в період – кінець 19 початок 20 століття, у них закладені кращі орнаменти Поділля взагалі.
Р.С.: Які особливості орнаментів саме подільської вишивки?
В.К.: Кожний край має свої характерні знаки. На Поділлі розповсюджені подільський дуб, подільські ружі. Такі знаки зустрічаються по всій Україні, але для Поділля вони є найбільш характерними.
Р.С.: Яким чином формувалася ваша колекція, з експедицій?
В.К.: Це і експедиції, а інколи люди, знаючи, що я займаюся цією тематикою, самі мене знаходили і привозили речі, пропонуючи їх купити. І в подальшому, коли нарешті розпочне роботу музей народного мистецтва у Вінниці, ці речі я передам до музею.
Р.С.: Ось яка кінцева мета збирання колекції?
В.К.: Так. Що ікону, що вишивку, що кераміку я збираю давно. Був такий час, коли музеї зовсім не фінансувалися - не лише вінницькі, а музеї загалом, і з’явилася певна прогалина в колекціях. Я позаштатний працівник Вінницького музею, і весь час працюю на благо цього музею. Мої ідеї вони знають, підтримують. Ідея одна: зібрати і поповнити ту нішу, яку вони не могли зібрати, і потім передати це рідному місту.
Р.С.: Яка кількість предметів у вашій колекції?
В.К.: У мене близько 150 сорочок і сімдесят рушників.
Р.С.: Експозиція виставки, яка відкривається сьогодні у Лаврській галереї Неф, це ваш спільний проект з колекціонером з Білої Церкви. Що він представляє на виставці?
В.К.: Мій колега Олег Євпак займається колекціонуванням дукачів, народної прикраси, яка була широко розповсюджена у 18 столітті, продовжила традицію у 19 і дійшла до 20 століття. Українки носили ці прикраси включно до Другої світової війни. Дукач - це монета, оформлена в золото, срібло чи каміння. На виставці буде представлено дуже рідкісну колекцію цих прикрас у кількості близько ста екземплярів.
В.К.: В першу чергу це вишиті сорочки з подільською орнаментикою, вишиті вовною рушники - досить рідкісні предмети, які зустрічаються лише на теренах Південного Поділля.
Р.С.: Якої давності ці речі, і наскільки вони унікальні?
В.К.: Якщо говорити про рушники, то це унікальні речі. Так вишивали недовго, це було Подільське Подністров’я. Лише кілька районів сучасної Вінницької області займалися такими рушниками. Коли з’явилися штучні барвники, дуже яскраві, то люди почали застосовувати зовсім нову техніку вишивки вовною, оскільки саме вовна найкраще піддавалася цим барвникам. Чим вони цікаві? Хоча рушники робилися в період – кінець 19 початок 20 століття, у них закладені кращі орнаменти Поділля взагалі.
Р.С.: Які особливості орнаментів саме подільської вишивки?
В.К.: Кожний край має свої характерні знаки. На Поділлі розповсюджені подільський дуб, подільські ружі. Такі знаки зустрічаються по всій Україні, але для Поділля вони є найбільш характерними.
Р.С.: Яким чином формувалася ваша колекція, з експедицій?
В.К.: Це і експедиції, а інколи люди, знаючи, що я займаюся цією тематикою, самі мене знаходили і привозили речі, пропонуючи їх купити. І в подальшому, коли нарешті розпочне роботу музей народного мистецтва у Вінниці, ці речі я передам до музею.
Р.С.: Ось яка кінцева мета збирання колекції?
В.К.: Так. Що ікону, що вишивку, що кераміку я збираю давно. Був такий час, коли музеї зовсім не фінансувалися - не лише вінницькі, а музеї загалом, і з’явилася певна прогалина в колекціях. Я позаштатний працівник Вінницького музею, і весь час працюю на благо цього музею. Мої ідеї вони знають, підтримують. Ідея одна: зібрати і поповнити ту нішу, яку вони не могли зібрати, і потім передати це рідному місту.
Р.С.: Яка кількість предметів у вашій колекції?
В.К.: У мене близько 150 сорочок і сімдесят рушників.
Р.С.: Експозиція виставки, яка відкривається сьогодні у Лаврській галереї Неф, це ваш спільний проект з колекціонером з Білої Церкви. Що він представляє на виставці?
В.К.: Мій колега Олег Євпак займається колекціонуванням дукачів, народної прикраси, яка була широко розповсюджена у 18 столітті, продовжила традицію у 19 і дійшла до 20 століття. Українки носили ці прикраси включно до Другої світової війни. Дукач - це монета, оформлена в золото, срібло чи каміння. На виставці буде представлено дуже рідкісну колекцію цих прикрас у кількості близько ста екземплярів.