«Помаранчева зима» – це вже третя картина, зроблена за океаном. Досі були «Помаранчеві хроніки» Даміана Колодія і «Помаранчева революція» Стіва Йорка. Ці стрічки показують по українських громадах в Америці й Канаді, але у прокат вони не надійшли. Натомість, оцей третій фільм, «Помаранчева зима» з успіхом крутять у нью-йоркському кінотеатрі «Two Boots Pioneer», на Нижньому Іст-Сайді Манхаттана, де здебільшого демонструють авангардні фільми. Також випустили картину на диску DVD.
Не знаю, як правильно називати режисера Андрія Загданського – американський кінематографіст українського походження чи український митець, пересаджений на американський ґрунт, оскільки до Нью-Йорка з Києва він переїхав уже дорослою людиною 15 років тому. Вдома Загданський закінчив Інститут театрального мистецтва імені Карпенка-Карого. Працював на телебаченні у Нью-Джерсі, тепер викладає кіномистецтво у нью-йоркському університеті «New School», зняв декілька документальних стрічок на різні теми, одначе справжнє визнання прийшло до Загданського з «Помаранчевою зимою», що режисер сам його визначив як «документальне ессе».
Щось більше, ніж урок історії
На міжнародному фестивалі документального кіно у Наваррі (Іспанія), «Помаранчеву зиму» було відзначено спеціальною нагородою. Відгуки нью-йоркської преси назагал позитивні. Так журнал «Нью-Йорк» написав: «Компактний та динамічний, це цікавий погляд на подивугідний період, хоча цьому фільмові важко буде привернути увагу тих, чиї знання (про Україну) відносно обмежені».
А як зазначила газета «Нью-Йорк Таймс», «фільм є чимось більшим, ніж урок історії. Картина характеризує народний рух як живу істоту і показує його внутрішні зміни так, ніби це герой драми. Розвиток подій перемежовується з кадрами з фільму Олександра Довженка «Земля», в якій селянин зображений як Бог-визволитель, що вказує українцям на їхнє місце в історії».
До речі, Загданський привозив свій твір до Києва у квітні, але фільм так і не вийшов поза рамки фестивального показу. Між тим, картина справді блискуче зроблена. Операторська праця Володимира Гуєвського, Ігоря Іванова, Павла Казанцева, просто видатна, особливо – портрети, зняті на Майдані. Щоправда, особисто мені видалися дещо штучно притягнутими режисером уривки з опер «Борис Годунов» Мусоргського та із «Травіати» Верді, які в дні Майдану йшли у Київській опері. Режисер, очевидно, хотів наголосити на трагедії влади і драмі приреченого кохання. Мені, як глядачеві, цей вишуканий монтаж заважав, але публіка в залі аплодувала.
Не знаю, як правильно називати режисера Андрія Загданського – американський кінематографіст українського походження чи український митець, пересаджений на американський ґрунт, оскільки до Нью-Йорка з Києва він переїхав уже дорослою людиною 15 років тому. Вдома Загданський закінчив Інститут театрального мистецтва імені Карпенка-Карого. Працював на телебаченні у Нью-Джерсі, тепер викладає кіномистецтво у нью-йоркському університеті «New School», зняв декілька документальних стрічок на різні теми, одначе справжнє визнання прийшло до Загданського з «Помаранчевою зимою», що режисер сам його визначив як «документальне ессе».
Щось більше, ніж урок історії
На міжнародному фестивалі документального кіно у Наваррі (Іспанія), «Помаранчеву зиму» було відзначено спеціальною нагородою. Відгуки нью-йоркської преси назагал позитивні. Так журнал «Нью-Йорк» написав: «Компактний та динамічний, це цікавий погляд на подивугідний період, хоча цьому фільмові важко буде привернути увагу тих, чиї знання (про Україну) відносно обмежені».
А як зазначила газета «Нью-Йорк Таймс», «фільм є чимось більшим, ніж урок історії. Картина характеризує народний рух як живу істоту і показує його внутрішні зміни так, ніби це герой драми. Розвиток подій перемежовується з кадрами з фільму Олександра Довженка «Земля», в якій селянин зображений як Бог-визволитель, що вказує українцям на їхнє місце в історії».
До речі, Загданський привозив свій твір до Києва у квітні, але фільм так і не вийшов поза рамки фестивального показу. Між тим, картина справді блискуче зроблена. Операторська праця Володимира Гуєвського, Ігоря Іванова, Павла Казанцева, просто видатна, особливо – портрети, зняті на Майдані. Щоправда, особисто мені видалися дещо штучно притягнутими режисером уривки з опер «Борис Годунов» Мусоргського та із «Травіати» Верді, які в дні Майдану йшли у Київській опері. Режисер, очевидно, хотів наголосити на трагедії влади і драмі приреченого кохання. Мені, як глядачеві, цей вишуканий монтаж заважав, але публіка в залі аплодувала.