Ранковий Гість – лідер гурту «Мандри» Фома: як не бути байдужим

Радіо Свобода: Ви учасник акції «Не будь байдужим», мета котрої – популяризація всього українського. Скажіть, хто вас загітував до цієї справи?

Фома: Є такий Юрко Зелений, він мені розповів про цей рух з такою благородною метою, і одразу я зголосився брати участь в акціях проекту.

Радіо Свобода: Як це виглядає, яким чином ви популяризуєте українську музику, мову?

Фома: Грубо кажучи, так: зараз акція відбувається «Зроби Україні подарунок – перейди на українську». В рамках цього відбувається прес-конференція, радіоефіри на місцях, потім розмова з глядачами перед виступом, потім відбувається сам концерт, після якого глядачі розходяться, скандуючи: «Україна, Україна!» Що для нас і важливо. Бо в Україні є одна серйозна проблема: однією ногою ми пішли вперед, а інша нога залишається в совку. І для того, щоби Україна справді робила поступ вперед, треба визначатися з історією, культурою.

Радіо Свобода: А як ви визначилися з цим? Коли ви дізналися про українську історію, культуру? Це те, що супроводжувало вас із дитинства чи це те, що ви опановували у свідомому віці?

Фома: Скоріше друге. Бо я народився в Радянському Союзі, закінчував в цей період школу, а офіційною мовою Союзу була російська. Я, безумовно, спілкувався російською. Лише коли до бабусі їздив у Кіровоградську область, там розмовляв українською. В Києві розмовляв російською. Писав російськомовні пісні. І над цим особливо не задумувався. Тому був російськомовною дитиною.

Радіо Свобода: Але щось накопичувалося, накопичувалося… Урешті, що стало останньою краплею для початку змін?

Фома: Був такий початок спочатку. Я почав слухати український рок: ВВ, Брати Гадюкіни, Вій. Почав ходити на концерти, після чого почав потрошку говорити українською мовою, слухати українську музику, почав писати українською мовою. Причому на початку я говорив міцним суржиком, але це мене не дуже зупиняло у вивченні мови. Я не можу пояснити це психологічно, але у мене було відчуття, що це рідне щось, чого я чомусь раніше не знав.

Радіо Свобода: А як зреагувало на ці зміни ваше оточення, яке, вочевидь, було російськомовним?

Фома: І зараз такі люди є, яких я давно не бачив. Коли ми зустрічаємося, то питають: «Ти шо, уже только по-українскі разговаріваєш? Ето странно». Я відповідаю: «Так, а що тут дивного, я українець. Дивно, що ви дотепер не перейшли на українську».

Радіо Свобода: Фома, а хто фінансує проект «Не будь байдужим» – це державні кошти чи приватні?

Фома: Це приватні кошти, це те, що для України є дивним досвідом. Є люди, які не афішують себе, не ставлять банери. Просто їм болить, що в Україні, у Києві в ларку не можна купити улюблені журнали українською мовою. Сім відсотків видань в Україні в кіосках є українською мовою. Все інше – російською. Це неконкурентні умови від самого початку. Якби існував закон, де було б написано, що якщо хочеш видавати своє видання іноземною мовою, – будь-ласка, але 50% твого тиражу має бути українською мовою… Людина, яка хоче читати російською, – вона може купити російською. Але я український читач, українською я люблю читати, – не можу придбати, бо нема. Це, безумовно, шизофренічно, що в Україні не можна придбати видання українською мовою. Тому, говорячи про те, що є Україна, її незалежність, її мова державна… По суті, мас-медійний простір – особливо це те, що впливає на суспільну думку, на самоідентифікацію – воно є російським. Абсолютно однозначно, що українські зірки, які співають російською чи видають російською мовою якісь речі – вони навіть не наближуються до конкуренції з російськими виданнями. Бо бути по-справжньому цікавим можна, будучи особливим, не схожим на інших. Отож, чому я люблю українську мову – бо вона моя рідна. І, розмовляючи українською мовою, я не почуваю себе другим сортом.