Радіо Свобода: Які сигнали отримала Україна на Комісії з НАТО 9-го липня?
Костянтин Морозов: Сигнали були одні: альянс продовжує підтримувати українські амбіції, але країни НАТО висловлюються за те, що всі питання щодо швидкості просування України у стосунках з альянсом має вирішувати сама Україна, український народ, українська влада, політичні сили. Ми не чекали ніяких сигналів, всі сигнали Україна від альянсу вже отримала давно, час уже демонструвати Україні свої сигнали, формувати єдиний консолідований сигнал, єдину консолідовану позицію щодо реалізації українського національного законодавства у сфері стосунків України з НАТО.
Радіо Свобода: За 10 років особливого партнерства Україна зробила великий крок у напрямку до НАТО?
Костянтин Морозов: Україна дійсно зробила великий крок, і, як засвідчило сьогоднішнє засідання, Україна значно ближче до альянсу, ніж 10 років тому. Але Україна пройшла в той же час і дуже складний шлях. За нашими оцінками – і деякі наші партнери-союзники по альянсу погоджуються з ними – Україна могла б святкувати своє приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО і, можливо, вступ до альянсу раніше, ніж це тепер може статися. Україна, пройшовши цей шлях 10 років, кілька разів була наближеною до того рівня, за яким вже могло наступити інше співробітництво, інший формат відносин.
Радіо Свобода: Коли саме відносини України і НАТО могли перейти на інший рівень?
Костянтин Морозов: Я хочу згадати, що це було, наприклад, під час Празького саміту 2002 року, коли лише недовіра до української влади пригальмувала цей процес. Потім 2005 року у Вільнюсі, коли Україні також могли дати добро на приєднання до Плану дій щодо членства. Але не вистачало стабільності демократичних перетворень і підтвердження незмінності, незворотності демократичного курсу України. Так само сталося і минулого року, під час Ризького саміту, коли Україна сама фактично відмовилася від підвищення рівня своїх стосунків з альянсом. Тобто, ці 10 років були не лише роками досягнень і набуття нами досвіду у всіх сферах – політичній, військовій сферах, у сфері співпраці у невійськових стосунках. Але це були і дуже складні роки, коли Україні доводилося коригувати свій курс у напрямку до майбутнього членства в альянсі.
Радіо Свобода: Чи справді Україна має виконати План дій щодо членства в НАТО, аби вступити до альянсу? Адже це не було передумовою для інших країн…
Костянтин Морозов: Можна говорити, що це необов''язково, маючи на увазі три країни, які приєдналися в березні 1999 року. Тоді вони стартували на програмі «Партнерство заради миру», досягли відповідного рівня реформування своєї політичної системи, воєнної організації, економічних стосунків. І їм дозволили розпочати переговори про приєднання до НАТО. Я маю на увазі Польщу, Угорщину і Чехію. Але в тому самому 1999 році відбувся саміт НАТО у Вашингтоні, де було прийнято План дій щодо членства. І від того дня це країни зобов''язані пройти через цей етап підготовки. План дій щодо набуття членства – це конкретна програма, в якій викристалізовано основні завдання реформування політичної системи будь-якої держави, економічної системи і суто воєнні реформи. Тому для нас це має бути обов''язковим етапом у наших стосунках.
Радіо Свобода: Тобто, без Плану дій щодо членства Україна не зможе вступити до НАТО?
Костянтин Морозов: Так, без цього етапу підготовки, який є специфічним і який є останнім перед початком переговорів про безпосереднє приєднання, зараз жодна країна не може обійтися.
Радіо Свобода: Пане посол, головна перешкода на шляху України до НАТО полягає в доволі слабкій підтримці громадської думки членства Києва в альянсі? Чи політичні мотиви відіграють більшу роль?
Костянтин Морозов: Головна перешкода на цьому шляху – це відсутність консенсусу між основними лідерами, лідерами основних політичних сил, які формують внутрішню політичну ситуацію в Україні. І то вони за великим рахунком не мають стосунку до стратегії цього процесу, оскільки стратегію визначило українське законодавство. Вони стосуються лише темпів наближення, швидкості, часових рамок проголошення готовності до зміни того чи іншого формату. Тому я б сказав, що основна перешкода – в політичній площині.
Радіо Свобода: Водночас українці недостатньо знають, що таке НАТО. Які кроки планує зробити уряд України, аби краще поінформувати населення про НАТО?
Костянтин Морозов: Планів дуже багато, і зараз здійснюється як ніколи широка інформаційна кампанія в Україні, залучено серйозні державні органи, відбувається фінансування. Звичайно, можна говорити про недоліки цієї кампанії, але такого рівня програми, як цього року, ми не можемо пригадати в попередні роки. Я б не перебільшував визначальності і надання визначальності саме громадській підтримці. Це необхідний, звичайно, процес. Громадськість має бути свідомою. Я говорю це тому, що необов''язково проводити в Україні референдум з цього питання. Це не передбачено жодним форматом стосунків країн-партнерів з альянсом. Я б тут міг сказати, що формування загальносуспільної підтримки має базуватися на довірі до влади. Якщо довіра до влади сформована на достатньому рівні, то влада може ухвалювати ті рішення, які є на користь українській державі, українському суспільству. Ми можемо згадати ту ж саму Хартію 1997 року, яку приймали в інтересах української держави, в інтересах українського народу, але ж ніяких референдумів не проводилося. Влада зайняла таку позицію, що розширення альянсу на схід не загрожує національним інтересам і безпеці України. В цьому полягала особливість українських стосунків з альянсом, і було створено інститут особливого партнерства. Наступний крок – це цільовий план, який прийняли також в інтересах України і також без референдуму. І лідери держави прийняли цю позицію, те, що це вигідно Україні і потрібно для України. А народ, довіряючи владі, погодився з цим. Наступний крок – прийняли програму інтенсифікованого діалогу, так само в інтересах національної безпеки, в інтересах поглиблення стосунків з альянсом. І знову ж таки, без референдуму, знову ж таки, базуючись на довірі до керівництва держави, яке робить це в інтересах українського народу, було таким чином надано підтримку. Далі – також без референдуму прийняття воєнної доктрини, яка орієнтована на набуття членства в альянсі. Так само можна провести аналогію – відмова у вересні минулого року від заданої швидкості наближення Плану дій щодо членства, рішення про це було прийнято українським урядом. Також ніхто не проводив ніяких референдумів. І це знову ж таки базується на тому, що народ готовий підтримати рішення влади, яке аргументовано доводиться до народу, в ім''я чого воно робиться і з яким інтересом для держави. Підсумовуючи, я хочу сказати, що і в цей час пройшовши певний шлях і створивши відповідну політичну ситуацію, влада в Україні могла б прийняти рішення приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО і продовжувати цю підготовку, інформуючи своїх громадян про необхідність, про доцільність, про корисність, про вигідність у всіх сферах для України. І громадськість підтримала б таке рішення.
Радіо Свобода: Пане посол, ви особисто вірите в те, що Київ вступить до НАТО якщо не в цьому десятиріччі, то в наступному?
Костянтин Морозов: Безперечно. Я стою на цій позиції вже більше 10 років. І я переконаний, що це безальтернативне рішення для України, це єдиний гарантований варіант забезпечення національної безпеки, геополітичної незалежності України. Ми можемо втратити, звичайно, можливість приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО в наступному і в 2009 році, якщо не буде серйозних змін у ставленні до цього політичних еліт. Але я переконаний у тому, що цей процес неминучий і що Україна обов''язково пройде цей шлях.
Костянтин Морозов: Сигнали були одні: альянс продовжує підтримувати українські амбіції, але країни НАТО висловлюються за те, що всі питання щодо швидкості просування України у стосунках з альянсом має вирішувати сама Україна, український народ, українська влада, політичні сили. Ми не чекали ніяких сигналів, всі сигнали Україна від альянсу вже отримала давно, час уже демонструвати Україні свої сигнали, формувати єдиний консолідований сигнал, єдину консолідовану позицію щодо реалізації українського національного законодавства у сфері стосунків України з НАТО.
Радіо Свобода: За 10 років особливого партнерства Україна зробила великий крок у напрямку до НАТО?
Костянтин Морозов: Україна дійсно зробила великий крок, і, як засвідчило сьогоднішнє засідання, Україна значно ближче до альянсу, ніж 10 років тому. Але Україна пройшла в той же час і дуже складний шлях. За нашими оцінками – і деякі наші партнери-союзники по альянсу погоджуються з ними – Україна могла б святкувати своє приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО і, можливо, вступ до альянсу раніше, ніж це тепер може статися. Україна, пройшовши цей шлях 10 років, кілька разів була наближеною до того рівня, за яким вже могло наступити інше співробітництво, інший формат відносин.
Радіо Свобода: Коли саме відносини України і НАТО могли перейти на інший рівень?
Костянтин Морозов: Я хочу згадати, що це було, наприклад, під час Празького саміту 2002 року, коли лише недовіра до української влади пригальмувала цей процес. Потім 2005 року у Вільнюсі, коли Україні також могли дати добро на приєднання до Плану дій щодо членства. Але не вистачало стабільності демократичних перетворень і підтвердження незмінності, незворотності демократичного курсу України. Так само сталося і минулого року, під час Ризького саміту, коли Україна сама фактично відмовилася від підвищення рівня своїх стосунків з альянсом. Тобто, ці 10 років були не лише роками досягнень і набуття нами досвіду у всіх сферах – політичній, військовій сферах, у сфері співпраці у невійськових стосунках. Але це були і дуже складні роки, коли Україні доводилося коригувати свій курс у напрямку до майбутнього членства в альянсі.
Радіо Свобода: Чи справді Україна має виконати План дій щодо членства в НАТО, аби вступити до альянсу? Адже це не було передумовою для інших країн…
Костянтин Морозов: Можна говорити, що це необов''язково, маючи на увазі три країни, які приєдналися в березні 1999 року. Тоді вони стартували на програмі «Партнерство заради миру», досягли відповідного рівня реформування своєї політичної системи, воєнної організації, економічних стосунків. І їм дозволили розпочати переговори про приєднання до НАТО. Я маю на увазі Польщу, Угорщину і Чехію. Але в тому самому 1999 році відбувся саміт НАТО у Вашингтоні, де було прийнято План дій щодо членства. І від того дня це країни зобов''язані пройти через цей етап підготовки. План дій щодо набуття членства – це конкретна програма, в якій викристалізовано основні завдання реформування політичної системи будь-якої держави, економічної системи і суто воєнні реформи. Тому для нас це має бути обов''язковим етапом у наших стосунках.
Радіо Свобода: Тобто, без Плану дій щодо членства Україна не зможе вступити до НАТО?
Костянтин Морозов: Так, без цього етапу підготовки, який є специфічним і який є останнім перед початком переговорів про безпосереднє приєднання, зараз жодна країна не може обійтися.
Радіо Свобода: Пане посол, головна перешкода на шляху України до НАТО полягає в доволі слабкій підтримці громадської думки членства Києва в альянсі? Чи політичні мотиви відіграють більшу роль?
Костянтин Морозов: Головна перешкода на цьому шляху – це відсутність консенсусу між основними лідерами, лідерами основних політичних сил, які формують внутрішню політичну ситуацію в Україні. І то вони за великим рахунком не мають стосунку до стратегії цього процесу, оскільки стратегію визначило українське законодавство. Вони стосуються лише темпів наближення, швидкості, часових рамок проголошення готовності до зміни того чи іншого формату. Тому я б сказав, що основна перешкода – в політичній площині.
Радіо Свобода: Водночас українці недостатньо знають, що таке НАТО. Які кроки планує зробити уряд України, аби краще поінформувати населення про НАТО?
Костянтин Морозов: Планів дуже багато, і зараз здійснюється як ніколи широка інформаційна кампанія в Україні, залучено серйозні державні органи, відбувається фінансування. Звичайно, можна говорити про недоліки цієї кампанії, але такого рівня програми, як цього року, ми не можемо пригадати в попередні роки. Я б не перебільшував визначальності і надання визначальності саме громадській підтримці. Це необхідний, звичайно, процес. Громадськість має бути свідомою. Я говорю це тому, що необов''язково проводити в Україні референдум з цього питання. Це не передбачено жодним форматом стосунків країн-партнерів з альянсом. Я б тут міг сказати, що формування загальносуспільної підтримки має базуватися на довірі до влади. Якщо довіра до влади сформована на достатньому рівні, то влада може ухвалювати ті рішення, які є на користь українській державі, українському суспільству. Ми можемо згадати ту ж саму Хартію 1997 року, яку приймали в інтересах української держави, в інтересах українського народу, але ж ніяких референдумів не проводилося. Влада зайняла таку позицію, що розширення альянсу на схід не загрожує національним інтересам і безпеці України. В цьому полягала особливість українських стосунків з альянсом, і було створено інститут особливого партнерства. Наступний крок – це цільовий план, який прийняли також в інтересах України і також без референдуму. І лідери держави прийняли цю позицію, те, що це вигідно Україні і потрібно для України. А народ, довіряючи владі, погодився з цим. Наступний крок – прийняли програму інтенсифікованого діалогу, так само в інтересах національної безпеки, в інтересах поглиблення стосунків з альянсом. І знову ж таки, без референдуму, знову ж таки, базуючись на довірі до керівництва держави, яке робить це в інтересах українського народу, було таким чином надано підтримку. Далі – також без референдуму прийняття воєнної доктрини, яка орієнтована на набуття членства в альянсі. Так само можна провести аналогію – відмова у вересні минулого року від заданої швидкості наближення Плану дій щодо членства, рішення про це було прийнято українським урядом. Також ніхто не проводив ніяких референдумів. І це знову ж таки базується на тому, що народ готовий підтримати рішення влади, яке аргументовано доводиться до народу, в ім''я чого воно робиться і з яким інтересом для держави. Підсумовуючи, я хочу сказати, що і в цей час пройшовши певний шлях і створивши відповідну політичну ситуацію, влада в Україні могла б прийняти рішення приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО і продовжувати цю підготовку, інформуючи своїх громадян про необхідність, про доцільність, про корисність, про вигідність у всіх сферах для України. І громадськість підтримала б таке рішення.
Радіо Свобода: Пане посол, ви особисто вірите в те, що Київ вступить до НАТО якщо не в цьому десятиріччі, то в наступному?
Костянтин Морозов: Безперечно. Я стою на цій позиції вже більше 10 років. І я переконаний, що це безальтернативне рішення для України, це єдиний гарантований варіант забезпечення національної безпеки, геополітичної незалежності України. Ми можемо втратити, звичайно, можливість приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО в наступному і в 2009 році, якщо не буде серйозних змін у ставленні до цього політичних еліт. Але я переконаний у тому, що цей процес неминучий і що Україна обов''язково пройде цей шлях.