Клуб «Левша» (українською «Шульга») на Луганщині існує майже 27 років. Сьогодні він об’єднує майже 400 майстрів. Понад десяток із них отримали звання "Народний майстер України", кілька десятків – "Народний майстер Луганщини".
«Вдалося здивувати досвідчену львівську публіку»
Керівник обласного народного клубу «Шульга» Галина Коваленко розповіла: «Щойно, на початку червня, ми возили багато робіт наших майстрів у Львів. Шість майстрів їздили. Нам вдалося здивувати досвідчену львівську публіку. Це було так приємно! Львів’яни не очікували, що буде так багато робіт і таких різноманітних, та ще й такого високого рівня».
На Луганщині справді роблять унікальні речі. За відсутності підтримки з боку держави майстрам доводиться займатись не тільки мистецтвом, а ще й продажем власних робіт. З цього вони й живуть.
Олександр Ткаленко з Антрациту відомий в Україні всім, хто небайдужий до холодної зброї ручної роботи. Він наново відкрив технологією виготовлення клинків синьої сталі, яку майстри втратили сторіччя тому. Його шаблі, ножі, кинджали колекціонери цінують високо і купують за чималі гроші.
«Сучасні луганські писанки»
Писанкарка Тетяна Коновал зі Свердловська відтворила забуту техніку окислюваних, ніби різьблених писанок. Її роботи є у багатьох музеях країни, зокрема і в знаменитому музеї писанок у Коломиї. Один рік вона працювала практично цілком для одного замовника – Президента Ющенка. Він купував їх чималими партіями на подарунки іноземним державним діячам.
Тетяна Коновал: «Одного року на Великдень у нас не було білих яєць, і ми спробували окислювати коричневі. Без фарби виходить малюнок: коли знімаєш верхній шар, шкарлупа дедалі світлішає до самого білого. І ось тепер, коли я вожу по всій Україні наші писанки, сама Україна дала нам ім’я – сучасні луганські писанки».
«Слобідська лялька»
Жанр «слобідської ляльки» – нова течія у народному мистецтві, її винайшла Єлизавета Главацька зі Старобільська. Вона вважає, що такі лялечки у народних костюмах сприяли б виховання дітлахів у національному дусі.
Майстриня прагне зробити їх недорогими – гривень по 50, доступними кожній родині. Державна підтримка напевне могла б зробити ляльок ще дешевшими.
Єлизавета Главацька: «Ми бились самотужки, намагались відновити ці промисли, традиції. А тепер от Кабінет міністрів ухвалив державну програму розвитку народних промислів. І від нас, майстрів, подяка за те, що комусь там у верхах в голову нарешті прийшло звернути на це увагу!».
Увага – це насправді добре. Але як і в інших «державних програмах на підтримку» існує серйозне питання: чи знайдуться у бюджеті кошти для її реалізації? І якщо так, то наступне питання — скільки грошей дійде власне до народних майстрів?
«Вдалося здивувати досвідчену львівську публіку»
Керівник обласного народного клубу «Шульга» Галина Коваленко розповіла: «Щойно, на початку червня, ми возили багато робіт наших майстрів у Львів. Шість майстрів їздили. Нам вдалося здивувати досвідчену львівську публіку. Це було так приємно! Львів’яни не очікували, що буде так багато робіт і таких різноманітних, та ще й такого високого рівня».
На Луганщині справді роблять унікальні речі. За відсутності підтримки з боку держави майстрам доводиться займатись не тільки мистецтвом, а ще й продажем власних робіт. З цього вони й живуть.
Олександр Ткаленко з Антрациту відомий в Україні всім, хто небайдужий до холодної зброї ручної роботи. Він наново відкрив технологією виготовлення клинків синьої сталі, яку майстри втратили сторіччя тому. Його шаблі, ножі, кинджали колекціонери цінують високо і купують за чималі гроші.
«Сучасні луганські писанки»
Писанкарка Тетяна Коновал зі Свердловська відтворила забуту техніку окислюваних, ніби різьблених писанок. Її роботи є у багатьох музеях країни, зокрема і в знаменитому музеї писанок у Коломиї. Один рік вона працювала практично цілком для одного замовника – Президента Ющенка. Він купував їх чималими партіями на подарунки іноземним державним діячам.
Тетяна Коновал: «Одного року на Великдень у нас не було білих яєць, і ми спробували окислювати коричневі. Без фарби виходить малюнок: коли знімаєш верхній шар, шкарлупа дедалі світлішає до самого білого. І ось тепер, коли я вожу по всій Україні наші писанки, сама Україна дала нам ім’я – сучасні луганські писанки».
«Слобідська лялька»
Жанр «слобідської ляльки» – нова течія у народному мистецтві, її винайшла Єлизавета Главацька зі Старобільська. Вона вважає, що такі лялечки у народних костюмах сприяли б виховання дітлахів у національному дусі.
Майстриня прагне зробити їх недорогими – гривень по 50, доступними кожній родині. Державна підтримка напевне могла б зробити ляльок ще дешевшими.
Єлизавета Главацька: «Ми бились самотужки, намагались відновити ці промисли, традиції. А тепер от Кабінет міністрів ухвалив державну програму розвитку народних промислів. І від нас, майстрів, подяка за те, що комусь там у верхах в голову нарешті прийшло звернути на це увагу!».
Увага – це насправді добре. Але як і в інших «державних програмах на підтримку» існує серйозне питання: чи знайдуться у бюджеті кошти для її реалізації? І якщо так, то наступне питання — скільки грошей дійде власне до народних майстрів?