Розшукати єдину в місті крамничку з українським попри те, що вона розташована в центрі міста, непросто. Вхід під арку, східці у підвальчик – і потрапляєш у «Білокнижник».
Посеред кімнати – глобус України. Власники одразу попереджають: не продається, частина іміджу.
У крихітному підвальчику на полицях тисячі книжок: українська класика, Андрухович, Забужко, Матіос, Жадан, Дереш… Під українськомовні новинки, на відміну від інших дніпропетровських крамниць, тут віддають найкращі полички.
Директор крамнички Тимофій Хом’як, історик за фахом, намагається читати і прослуховувати все, що завозить до крамнички. Каже, тільки так можна продавати з чистою совістю.
Принцип дуже простий, розповідає він: абсолютно все українське: «Може поруч стояти антисемітська література і книжка якогось єврея, який пише українською або перекладений українською. Читач собі обере, що йому читати. Як замовляємо? – Напряму через видавництва. Іноді, якщо людина видає за свій кошт, ми знаходимо цю людину і викупляємо або беремо матеріал на реалізацію».
Українське – тим часом неприбуткове
Прибутки українське, говорить Тимофій, дає невеликі: на «плюси» почали виходити тільки рік тому, через три роки роботи.
«Наскільки це комерційна річ? Це досить проблематично у Дніпропетровську. 40 відсотків накрутка на книжці. Це досить небагато, враховуючи транспортні витрати. Якщо взяти великі супермаркети наші, то вони націнюють 50, 60, 90 відсотків. Той самий книжковий базар націнює 100 відсотків. От зараз ми тільки почали виходити на невеличкі „плюси“», – каже директор.
Певною мірою заощаджують на персоналі: крім штатних продавців, тут працюють і волонтери-студенти, які вболівають за українське.
Крім того, розповідає пан Хом’як, реалізація книжок та дисків дає кошти на неприбуткові мистецькі акції, конкурси чи презентації, які організовують ті, хто гуртується навколо «Білокнижника».
«Усі літературні акції – це не може бути прибутковим. Навіть коли ми беремо за вхід якихось умовних 10 гривень, тих людей, яких ми запрошуємо, треба ж розселити, нагодувати, проплатити їм дорогу. Тобто це „мінуси“ гарантовані», – каже Тимофій Хом’як.
Щодня до підвальчика з українською книгою заходить по кілька десятків людей. В основному це школярі й студенти, бо більше української книги купити практично ніде.
Для тих, хто не має грошей, крамничка діє і як бібліотека. За користування книжкою беруть приблизно 15 відсотків її вартості.
Чого не вистачає, вважає директор крамниці Тимофій Хом’як, так це здорової конкуренції.
Дуже хотілося б, щоб вона була максимальною, каже він: «Це всім вигідно – вигідно і видавцям, і авторам. Українцям вигідно, щоб була здорова конкуренція».
Посеред кімнати – глобус України. Власники одразу попереджають: не продається, частина іміджу.
У крихітному підвальчику на полицях тисячі книжок: українська класика, Андрухович, Забужко, Матіос, Жадан, Дереш… Під українськомовні новинки, на відміну від інших дніпропетровських крамниць, тут віддають найкращі полички.
Директор крамнички Тимофій Хом’як, історик за фахом, намагається читати і прослуховувати все, що завозить до крамнички. Каже, тільки так можна продавати з чистою совістю.
Принцип дуже простий, розповідає він: абсолютно все українське: «Може поруч стояти антисемітська література і книжка якогось єврея, який пише українською або перекладений українською. Читач собі обере, що йому читати. Як замовляємо? – Напряму через видавництва. Іноді, якщо людина видає за свій кошт, ми знаходимо цю людину і викупляємо або беремо матеріал на реалізацію».
Українське – тим часом неприбуткове
Прибутки українське, говорить Тимофій, дає невеликі: на «плюси» почали виходити тільки рік тому, через три роки роботи.
«Наскільки це комерційна річ? Це досить проблематично у Дніпропетровську. 40 відсотків накрутка на книжці. Це досить небагато, враховуючи транспортні витрати. Якщо взяти великі супермаркети наші, то вони націнюють 50, 60, 90 відсотків. Той самий книжковий базар націнює 100 відсотків. От зараз ми тільки почали виходити на невеличкі „плюси“», – каже директор.
Певною мірою заощаджують на персоналі: крім штатних продавців, тут працюють і волонтери-студенти, які вболівають за українське.
Крім того, розповідає пан Хом’як, реалізація книжок та дисків дає кошти на неприбуткові мистецькі акції, конкурси чи презентації, які організовують ті, хто гуртується навколо «Білокнижника».
«Усі літературні акції – це не може бути прибутковим. Навіть коли ми беремо за вхід якихось умовних 10 гривень, тих людей, яких ми запрошуємо, треба ж розселити, нагодувати, проплатити їм дорогу. Тобто це „мінуси“ гарантовані», – каже Тимофій Хом’як.
Щодня до підвальчика з українською книгою заходить по кілька десятків людей. В основному це школярі й студенти, бо більше української книги купити практично ніде.
Для тих, хто не має грошей, крамничка діє і як бібліотека. За користування книжкою беруть приблизно 15 відсотків її вартості.
Чого не вистачає, вважає директор крамниці Тимофій Хом’як, так це здорової конкуренції.
Дуже хотілося б, щоб вона була максимальною, каже він: «Це всім вигідно – вигідно і видавцям, і авторам. Українцям вигідно, щоб була здорова конкуренція».