 |
| Італійський режисер Мікеланджело Антоніоні (фото 22 листопада 1998 р.) |
| (AFP) |
25 років тому важка хвороба відібрала у нього мову, але залишалася воля невтомно працювати. Антоніоні завжди почувався молодим і тримався бадьоро до останніх днів, розповідає дружина Енріка Фіко, котра після інсульту чоловіка була його речником.
Режисер народився у 1912 році в місті Феррара. Вивчав економіку у Болонському університеті. Спочатку працював журналістом-кінокритиком, навчався у Римському експериментальному кіноцентрі. На початку 1940-х, остаточно переїхавши до столиці, почав знімати кіно. За плечима сценариста і режисера-початківця вже був досвід роботи з метрами італійського кіно Роберто Росселіні, Лукіно Вісконті та Федеріко Фелліні.
 |
| Мікеланджело Антоніоні за роботою (дата невідома) |
| (epa) |
Мікеланджело Антоніоні починав з короткометражних документальних фільмів про повоєнне життя Італії. Дебют в ігровому кіно відбувся у 1950 році, коли Антоніоні зняв психологічну стрічку «Хроніка одного кохання» про кризу стосунків однієї пари. Відтоді італієць завойовує амплуа художника психологічного кіномистецтва.
Загалом Антоніоні зняв близько 20 фільмів. Його роботи ставали предметом запеклих дискусій, їх вивчали, критикували. На початку 1960-х після стрічок «Ніч», «Затемнення» і «Червона пустеля» режисера прозвали «співцем некомунікабельності», бо, мовляв, його героям притаманна атрофія почуттів. Насправді митець демонстрував нездатність людей домовлятися і їхній страх жити у реальному світі. Останню стрічку «Ерос» режисер зняв за три роки до смерті.
Окрім роботи у кіно, Мікеланджело Антоніоні продовжував займатися живописом. Свою останню виставку назвав «Тиша в кольорах». Упродовж бурхливого кіномистецького життя режисер Антоніоні, щоправда, не встиг одного: в інтерв’ю він зізнався, що ніколи не знімав Софію Лорен і мав наміри надолужити цей недолік.