Коли спілкуєшся із цією лагідною, усміхненою жінкою, бачиш її невеличку постать, важко уявити її на уранових копальнях у лютий мороз із кайлом у руках. Адже нині ми у центрі спокійного літнього Лондона.
Тут вона мешкає у затишному районі Портобелло, а замість кайла вона цими днями тримає пензлик, який взяла до рук, як вона сама каже, з нудів західного життя, коли вийшла на пенсію. Незважаючи на те, що пані Іванна Мащак називає себе аматоркою мистецтва, її соковиті акварелі, проте, не раз виставлялися в Челсі, Портобелло та інших місцях Лондона.
Звичайно, її життя перед приїздом до Великої Британії 1965 року нудним не було, але було воно надзвичайно важким та небезпечним. Комунізм коштував їй страшних випробувань, і треба було мати її дух, щоб пережити й вижити.
Спершу були польські репресії
Пані Мащак мала 14 років, коли почалася Друга світова війна. Коли ж вона закінчилася, незважаючи на те, що вона жила з польського боку Бугу, її після однієї з облав, які проводили на українські села спільно радянські та польські війська, заарештували і кинули у в’язницю – спершу у Сокалі, а тоді у Львові. Жодних пояснень причин арешту не дали, але невдовзі відпустили й повернули до Польщі.
Відтак у перебігу операції «Вісла» її родину 1947 року було переселено на землі, які перейшли до Польщі від Німеччини після війни. Метою цього масового переселення було позбавити прикордонні з Радянською Україною землі у Польщі українського населення, яке давало величезну підтримку українському підпіллю й боролося за незалежну українську державу.

«Сталін це інспірував разом із польським урядом. У той час вивезли цілу Лемківщину і Холмщину: всі прикордонні села. Нас вивезли на Ольштинщину, в червні, а в січні того-таки року мене заарештували уже польські власті і в 1948 року передали совєтським властям», – каже Іванна Мащак.
…А потім були радянські
Після «слідства» в підвалах НКВД у Києві так зване “Особоє совєщаніє” у Києві засудило її до 10 років таборів за співпрацю з Українською повстанською армією. Її відправили на Колиму, де спершу вона працювала в уранових копальнях.
«То був „нормальний“ концлаґер. Я там працювала на різних роботах – на дорогах, на лісоповалі. Тоді в 1954 році мене з тайги перевезли до Маґадану, звідти я ненадовго потрапила на сінокоси. Звідти нарешті мене взяли на материк – до Потьми», – пригадує вона.
Пані Мащак вважає, що їй пощастило: вона сиділа в таборах для політичних в’язнів-іноземців, бо була громадянкою Польщі. Тому їй майже не доводилося перетинатися з карними злочинцями. Також вона згадує, що українок у таборах була більшість.
Вона нічого не знала ні про події на волі, ні про членів родини, і лише в самому кінці терміну зустріла на етапі рідного брата, з яким кілька хвилин вдалося подивитися одне на одного здаля. Смерть Сталіна сприяла її звільненню достроково 1955 року.
«Потрібен суд над сталінізмом»
Вона повернулася до Польщі, де працювала в бібліотеці, а 1965 року легально виїхала до Британії.
Вона вважає, що потрібний суд над сталінізмом на кшталт Нюрнберзького процесу над нацизмом. Натомість в Україні, каже вона, бачимо іншу картину.
«Український уряд досі не визнає УПА, не визнає того руху, що був тоді, нічого про це не говорить. Практично, ми вимираємо, й історія радше бідніє від того. Покоління, яке народилося вже в незалежній Україні, дуже мало про це знає», – наголошує Іванна Мащак.
Тут вона мешкає у затишному районі Портобелло, а замість кайла вона цими днями тримає пензлик, який взяла до рук, як вона сама каже, з нудів західного життя, коли вийшла на пенсію. Незважаючи на те, що пані Іванна Мащак називає себе аматоркою мистецтва, її соковиті акварелі, проте, не раз виставлялися в Челсі, Портобелло та інших місцях Лондона.
Звичайно, її життя перед приїздом до Великої Британії 1965 року нудним не було, але було воно надзвичайно важким та небезпечним. Комунізм коштував їй страшних випробувань, і треба було мати її дух, щоб пережити й вижити.
Спершу були польські репресії
Пані Мащак мала 14 років, коли почалася Друга світова війна. Коли ж вона закінчилася, незважаючи на те, що вона жила з польського боку Бугу, її після однієї з облав, які проводили на українські села спільно радянські та польські війська, заарештували і кинули у в’язницю – спершу у Сокалі, а тоді у Львові. Жодних пояснень причин арешту не дали, але невдовзі відпустили й повернули до Польщі.
Відтак у перебігу операції «Вісла» її родину 1947 року було переселено на землі, які перейшли до Польщі від Німеччини після війни. Метою цього масового переселення було позбавити прикордонні з Радянською Україною землі у Польщі українського населення, яке давало величезну підтримку українському підпіллю й боролося за незалежну українську державу.

…А потім були радянські
Після «слідства» в підвалах НКВД у Києві так зване “Особоє совєщаніє” у Києві засудило її до 10 років таборів за співпрацю з Українською повстанською армією. Її відправили на Колиму, де спершу вона працювала в уранових копальнях.
«То був „нормальний“ концлаґер. Я там працювала на різних роботах – на дорогах, на лісоповалі. Тоді в 1954 році мене з тайги перевезли до Маґадану, звідти я ненадовго потрапила на сінокоси. Звідти нарешті мене взяли на материк – до Потьми», – пригадує вона.
Пані Мащак вважає, що їй пощастило: вона сиділа в таборах для політичних в’язнів-іноземців, бо була громадянкою Польщі. Тому їй майже не доводилося перетинатися з карними злочинцями. Також вона згадує, що українок у таборах була більшість.
Вона нічого не знала ні про події на волі, ні про членів родини, і лише в самому кінці терміну зустріла на етапі рідного брата, з яким кілька хвилин вдалося подивитися одне на одного здаля. Смерть Сталіна сприяла її звільненню достроково 1955 року.
«Потрібен суд над сталінізмом»
Вона повернулася до Польщі, де працювала в бібліотеці, а 1965 року легально виїхала до Британії.
Вона вважає, що потрібний суд над сталінізмом на кшталт Нюрнберзького процесу над нацизмом. Натомість в Україні, каже вона, бачимо іншу картину.
«Український уряд досі не визнає УПА, не визнає того руху, що був тоді, нічого про це не говорить. Практично, ми вимираємо, й історія радше бідніє від того. Покоління, яке народилося вже в незалежній Україні, дуже мало про це знає», – наголошує Іванна Мащак.