Інший сигнал, який свідчить про внутрішньо-суспільні проблеми, виходив з самого факту проведення відразу двох Молебнів за Україну. Молебень за Україну в Софії Київській – невідокремний елемент святкувань Дня Незалежності ще з часів Леоніда Кучми. Цьогоріч у ньому відмовилася брати участь Українська православна церква Московського патріархату. В самій Софії, де разом з предстоятелями незалежних від Москви православних церков, греко- і римо-католицькими ієрархами, протестантськими лідерами та головним рабином України молився президент, теж не було єдності. Юлія Тимошенко не виявила бажання молитися в одному ряду з київським головою Черновецьким та віце-премєром Табачником, тож робила це на самоті у глибині храму. Ну, а Олександр Мороз молився у Свято-Успенському Соборі Києво-Печерської лаври.
Дві України? А може справді одна, але різноманітна?
Для письменника Миколи Рябчука ця розкраяність підтвердження його теорії двох Україн. Йдеться насамперед про два різні проекти, а не про дві географічні частини, каже він. «Ми не можемо одночасно тут будувати якусь неосовєцьку державу, типу, Білорусі, Росії, чи Казахстану, і європейську державу за євроатлантичними стандартами. Треба вибрати. Україна стоїть розкарячена ось уже кільканадцять років, ніяк не може цього вибору доконати» – стверджує Микола Рябчук.
На думку ж історика Ярослава Грицака, Україна поляризується, втім, є й інша тенденція, тенденція до інтеграції обох берегів Дніпра.
«Я вважаю, що історія ще не кінчилася. Хоча це теорія до спрощення, до антогонізації, до радикалізації України залишається, я не думаю, що зникла інша тенденція, тенденція до її інтеграції, і до її різноманітності. Все більша кількість українців з двох таборів, як з помаранчевого, так і з синьо-білого усвідомлюють, що Україна стала їхньою батьківщиною. Не залежно, які уряди при владі, кожна із частин України вважає, що буття в Україні і її інтереси важливіші, ніж інтереси у якомусь більшому просторі, чи то в Росії, чи то в європейській спільноті» переконаний історик Ярослав Грицак.
На 16 році української Незалежності завдання зшиття країни лишається ще більш актуальним, ніж на її початках. Щоправда, цьогорічна передвиборча агітація не свідчить, що ця актуальність усвідомлена усіма політичними силами.