Учасник фестивалюІван Сорока вже дзвонить 65 років
Ідея зібрати старовинні дзвони в музейну колекцію з’явилася у луцьких краєзнавців ще наприкінці 80-х років минулого століття. Одразу ж виникли проблеми з тодішнім обкомом компартії. Врятував приклад – уже тоді в Карельському заповіднику була відкрита діюча дзвіниця, тож поновили дзвіницю і в Луцьку. Вже згодом, на початках Незалежності, тут провели перший конкурс дзвонарів, який переріс у фестиваль.
Іван СорокаУ церквах, коли закликають на службу та йдуть ходою навколо церкви, найчастіше дзвонять у три дзвони. Покійника в останню дорогу проводжає один дзвін. «Коли я приїхав сюди перший раз на конкурс, побачив багато дзвонів – думаю, ради не дам. Але коли послухав, а я маю гарний слух, то вийшов сам, заграв… і отримав перше місце»,– пригадує Іван Сорока.
Найменшому учасникові нинішнього фестивалю, Андрієві Сидору з Горохова всього одинадцять років. Каже, що навчив його дзвонарській майстерності брат, який здобуває духовну освіту у богословській академії. Андрій вже півтора року дзвонить.
Династія дзвонарів з ГороховаНині в дзвонарській майстерності вправляються не лише чоловіки, а й скажімо, інокині з монастирів. Жінки часто ставали дзвонарями, особливо у воєнне лихоліття. А ще кажуть, що дзвін має лікувальні властивості, відганяє чуму, відлякує комарів.
Під церковні дзвони і працюється з натхненням. Тож за день, коли у Луцькому замку безперестанку дзвонили дзвони, тут же лунав дзенькіт ковальських молотів. Ковалі з навколишніх областей з’їхалися до Луцька, щоб створити чотириметрове «Дерево щастя» і викувати для нього гніздечко з лелекою. А вихованці місцевої флористичної студії посадили на дерево своїх чудернацьких солом’яних птахів.