 |
| Міхаель Ґалер |
Р.С.: У вересні Шрьодер презентував російське видання своїх мемуарів. На презентації він закликав Європу підтримувати Росію. Чи взагалі є прийнятною ситуація, що колишній німецький канцлер лобіює інтереси Москви і до того ж очолює раду директорів компанії-оператора Північно-Європейського газопроводу, який будують між Росією і Німеччиною по дну Балтійського моря?
М.Ґ.: Насамперед скажу так: це, звичайно, трохи дивно, що колишній голова німецького уряду фактично отримує зарплату від майже державної компанії Росії. Це дивно, але це його особисте рішення. Однак на нинішній його посаді я б радше утримався від того, щоб давати поради щодо нинішньої відповідальності в політиці з Росією.
Р.С.: Як німець, що Ви можете сказати про те, як ставляться в німецькому суспільстві до Шрьодера і його відносин з Росією?
М.Ґ.: Я думаю, що люди з широкого загалу, якщо взагалі цим цікавляться, трошки хитають головою, особливо коли вони усвідомлюють, як загальна політична ситуація розвивається в Росії. Росія перебуває на шляху не до більшої демократії, а на шляху до дуже автократичної держави, з’являється більше і більше подібностей до старого Радянського Союзу – у різних галузях політики, медіа, економіки. Тож це стає, я б сказав, дедалі більш сумнівним, що колишній німецький канцлер має одержувати зарплату в такій російській компанії.
Р.С.: Чи Ви пригадуєте якісь інші історії, коли колишні лідери країн ЄС починали підтримувати інші країни, показуючи себе політично упередженими?
М.Ґ.: Я знаю, що колишній естонський прем’єр-міністр Март Лаар надає поради пану Саакашвілі в Грузії. Це, можливо, свого роду солідарність, яка витікає зі спільного минулого, спільної долі. Я б дуже активно на цьому не наполягав, але це трохи інша історія у порівнянні з відносинами Шрьодера і Москви. Я думаю, що ми, німці, повинні вивчити уроки історії. І один з уроків це те, що ми маємо бути дуже обережними як велика країна в центрі Європи, коли спілкуємося з іншою великою країною на Сході, яка не є демократичною чи яка принаймні сприймається як потенційна загроза для наших сусідів, розташованих між нами. Країни між Німеччиною та Росією ніколи не повинні у майбутньому потрапити до сірої зони, до буферної зони. Ця ситуація завжди була потенціалом для конфлікту. Тож це добре, що нинішні країни ЄС входять і до ЄС, і до НАТО, таким чином це, так би мовити, очищає цю зону, щоб усі її країни були демократичними і стабільними.
Р.С.: Чи Ви можете сказати, що Шрьодер є найбільшим прихильником Росії у ЄС?
М.Ґ.: Він більше не є активною політичною фігурою. Я б також не перебільшував його роль. Я маю на увазі, що приділяти занадто багато уваги йому і тому, що він каже про Росію, можливо, теж недоречно. Я беру до уваги те, що він говорить, я не поділяю його поглядів, але ми не повинні надавати йому більше уваги, ніж він заслуговує в цих питаннях.
Р.С.: Шрьодер вважає, що Євросоюз став заручником націоналістичних антиросійських настроїв, які панують у деяких країнах ЄС. Він, зокрема, назвав Польщу країною, яка може зіпсувати відносини Берліна з Москвою, і запропонував, щоб Німеччина відокремилася від політики Євросоюзу, коли мова йде про занепокоєння Варшави у відносинах з Росією. Таким чином Шрьодер критикує нинішнього німецького канцлера Анґелу Меркель за підтримку Польщі у суперечці цієї країни з Москвою (йшлося про імпорт польського м’яса до Росії). Наскільки важливо для ЄС підтримувати свої країни, навіть вступаючи у суперечності з Москвою?
М.Ґ.: Я б хотів сказати дуже чітко: між країнами-членами існує принцип солідарності. І жодна третя країна, хто б це не був, Росія чи інші, не може бути ближчою до країни-члена, ніж інша країна ЄС. Це в загальних рисах. Щодо цього конкретного випадку: для третьої країни Росії повинно бути дуже ясно, що на єдиному ринку, а в цьому випадку йдеться про харчові продукти, не можна просто ізолювати одну країну і доводити, мовляв, так, ми зупинили експорт з цієї країни чи імпорт до нашої країни, і думати, що ми, 26 інших членів, залишимо цю країну саму. Є стандарти, які треба застосовувати, це ясно, але можуть з’являтися певні обставини: йдеться, приміром, про погану якість або про реімпорт. Я маю на увазі, що слід розглядати всі розумні доводи. Але коли домовленість досягнута, то має бути ясно, що бізнес як такий має поновитися. І ми не готові, і це стосується також порівняно складного польського уряду, ізолювати будь-яку країну-члена ЄС, щоб мати кращі відносини у цьому випадку з Росією.
Р.С.: Шрьодер критикує, за його словами, подвійні стандарти в Євросоюзі і закликає європейські країни відкрити свої енергетичні ринки для продажу російським компаніям. Водночас Єврокомісія нещодавно попросила країни-члени ЄС блокувати будь-які спроби компаній з-поза меж Євросоюзу робити великі інвестиції в європейські мережі газу й електрики, що викликало різке незадоволення російського бізнесу. Чи справді ЄС потребує захисту від проникнення компаній з Росії на енергоринок?
М.Ґ.: У загальних рисах питання про поставки енергії є багатостороннім. По-перше, ми маємо належним чином впоратися з нашими внутрішніми поставками, нашою лібералізацією,щоб вартість енергії була якомога нижчою для споживачів і для промисловості. Це внутрішня річ. По-друге, ми маємо бачити, що володіємо мережею ліній постачання, трубопроводів, електричних ліній, від яких жоден член ЄС не може бути ізольований. І по-третє, я думаю, нам насправді потрібно бачити також, що державні фонди чи державний вплив, вплив з третьої сторони, і йдеться не тільки про Росію, що вони, так би мовити, не отримують доступу на ринок з політичною метою. Я дуже підтримую вільні інвестиції і обмін капіталом. Але не з метою отримати політичний вплив. Тут ми повинні бути дуже обережними.
Більш того, я думаю, також важливо, що ми зосереджуємося у зовнішніх відносинах Євросоюзу також на енергетичному питанні. І це головне для всіх постачальників. Ми повинні намагатися скоординувати нашу політику закупівель, наш доступ до енергоносіїв і урізноманітнювати джерела постачання. Якщо ми урізноманітнимо наші джерела енергії, тоді ми станемо менш уразливі, якщо станеться криза в одному регіоні, то ми все ж можемо отримати енергію з іншого регіону. І маємо також усі інші завдання: скоротити відходи, заощадити енергію. Все це слід застосовувати одночасно. Але, як я сказав, необхідність розвивати спільні підходи щодо постачальників, це очевидно. Якщо ми разом ведемо переговори про закупівлю у більшій кількості, то отримаємо кращу ціну. Але якщо б 27 нафтових компаній з 27 країн ЄС вели переговори одна за одною і з постачальником і сподівалися отримати кращі ціни – це ілюзія.