Єлизаветівська школа без школи

На фізику та географію – до бібліотеки, на фізкультуру – до сільського клубу, на обід – до магазину канцтоварів, переобладнаного під їдальню… Єлизаветіська середня школа у Петриківському районі як єдине ціле існує тільки де-юре. Пощастило лише першокласникам, їх цього року близько двох десятків, навчаються у так званому головному корпусі школи, приміщенні повітової управи, де розмістили також кабінет директора та вчительську. Решта ж дітей разом з учителями і в дощ, і в заметіль ходять з будівлі до будівлі. Перерви тут удвічі довші від інших шкіл – щоб встигали втрапити на уроки.

Алла Онанченко – вчителька української мови та за сумісництвом психолог. Каже, в таких умовах не те що навчати, навіть слідкувати за дисципліною дітей неможливо.

Усі, навіть пристосовані приміщення школи, загалом вміщають 160 дітей. Насправді ж учнів аж 220. Зазубрили напам’ять розклад уроків і графік маршрутів. Щодня діти намотують по кілька кілометрів селом, і це не може не впливати на якість навчання.

Директор школи Петро Лаптьов розповідає, що восьмий і десятий клас навчаються у сільській бібліотеці, другий – у сільраді. «При такому навантаженні ми не маємо можливості ввести кабінетну систему, ділити дітей на групи для кращого навчального процесу. Класи сидять там, де вони можуть розміститися».

Хто ж має старатися зо будівництво нової школи?

Ніхто не знає коли село врешті-решт матиме нормальне приміщення для школи. Раніше можна було розраховувати на допомогу колгоспу, тепер – ні на кого, хіба на себе, каже голова сільради Михайло Савченко. Наступного року в селі розроблять проект школу і зачнуть з ним стукати до дверей, каже він. «Може, відчинять».

Районна влада переймається проблемою Єлизаветівки але спорудження нової школи, не по кишені місцевому бюджетові. А от в області трохи дивуються – ніяких ініціатив щодо будівництва з Петриківщини не надходило. Начальник обласного управління освіти Віктор Сиченко каже, шо тут має бути ініціатива місцевої громади: «Є селищна рада, є районна влада, які й мають визначити цю потребу».

Доки посадовці визначають, хто ж із них має перший ініціювати будівництво школи, юні єлизаветівці продовжують мандрувати з одного кінця села в інший. Побоюються у школі й місцевого демографічного буму Вже наступного року навчатися прийде на чверть більше першачків. Куди їх садити і де проводити уроки, директор школи не уявляє. З невикористаних під класи приміщень у Єлизаветівці лишився хіба ще кабінет сільського голови.