Доступність посилання

ТОП новини

Чому звужується культурне «ґетто» в Україні і що з цим робити?


Юлія Жмакіна Київ, 20 листопада 2007 (RadioSvoboda.Ua) – «Золотий намордник» для іноземних дипломатів (у чиїх країнах найбільше ображають українців) і «Золотий нашийник» для українських чиновників підготувала до вручення низка українських митців. Відзнаки вручать 30 листопада під час Надзвичайних зборів «Україна – зона культурного лиха». Але крім нагород, митці збираються ретельно дослідити наслідки і обсяги цього «лиха», а також вирішити, як боротися за культуру.

«Золотий намордник» і «Золотий нашийник» – це лише видовищна частина руху українських художників, письменників, режисерів, хореографів і акторів під назвою «Україна – зона культурного лиха». Зміст же – у глибокому аналізі різних галузей мистецтва і пошуку відповіді на запитання: «Що робити?».

Сьогодні під прискіпливим оком лідерів мистецького руху були театр і кіно. Чому у місті Кременчуці, що на Полтавщині, з населенням понад 200 тисяч немає жодного театру, а до війни було три? А на всю Донеччину лише 5 театрів? А в цей час іноземні гастролери їздять «чосом» Україною, яка перетворюється на театральну провінцію, а випускники інституту імені Карпенка-Карого перетворюються на «біомасу» для російських телесеріалів. Втім, шукають митці не лише зовнішнього «ворога».

Театральний критик Сергій Васильєв наголошує: «Замість того, щоб вивчати людину, реагувати на світ, в основному театри займаються тим, що вони лоскочуть публіку і смішать-веселять. Тобто люди в театрі думають так само, як і в дуже багатьох сферах, що головне – заробити грошей. А, звичайно, коли так ставиться питання, то і методи обираються дедалі простіші. Але при тому можна знайти пристойні спектаклі...»

Як приклади «серйозних» вистав критик Васильєв називає маленькі, на елітного вибагливого глядача театри «Дах» або «Вільну сцену». Але ж за різними дослідженнями, скажімо, у Європі, споживачів такого роду культури 2 %! Втім, лідери руху «Україна – зона культурного лиха» від захисту такої вузько елітарної культури легко переходять до проблем мистецтва більш широкого вжитку.

Кінорежисер і засновник кінофестивалю «Відкрита ніч» Михайло Іллєнко показав сьогодні диски із 70-ма найсвіжішими українськими фільмами з «Відкритої ночі». Далі цих дисків, каже, їм місця немає.

Михайло Іллєнко: «Кількість кіноустановок за останній час виросла просто неймовірно! У кожному домі, у кожному будинку, у кожній хаті є кіноустановка. Все це поле на 99 % працює не на Україну».

«Ми зрозуміли, що нас не чути, не видно...»

Знищений кінопрокат, перепрофільовані кінотеатри (на Луганщині за останні роки ліквідовані 22 кінотеатри із 38-ми, а в кінотеатрі «Чернівці» торгують одягом і білизною) і телебачення, якому українське кіно відверто не цікаве – територія культури звужується. Причому це не лише, так би мовити, «фігура мови» з огляду на майнові і земельні зазіхання.

Відчуття і розуміння цього змушує українських творців діяти. Кінорежисер Олесь Санін зазначає: «Ми зрозуміли, що нас не чути, не видно і нищиться територія, як у тварин. Наше ґетто, у якому ми жили, вже теж обмежують. Нас звідти на волю вже не випускають, їжу не привозять. Ми можемо те, що зробили, один одному показувати, розповідати. Але ми хочемо з нього вийти».

У колі митців є як прихильники поступового розширення цього «ґетто» шляхом (цитую театрального режисера Влада Троїцького) «створення нового культурного простору», так і радикали.

Хореограф Лариса Венедиктова є однією з тих, хто налаштований на рішучі дії: «Я пропоную вважати нашу владу нелегітимною. Бо в українському мистецтві не представлено дуже багато чого. Можна перелічувати не одну годину. Я думаю, що у творчих людей є ще одна можливість, якщо їм не дадуть займатися мистецтвом, то можна звернутися з якимись радикальними пропозиціями до влади нашої, не плакати, звичайно, сенсу нема жодного). Я пропоную погрожувати...».

Втім, усі рішення будуть вироблені 30 листопада на надзвичайних зборах «Україна – зона культурного лиха». Політикам слова на них не даватимуть.
XS
SM
MD
LG