Кожна людина, мабуть, час від часу замислюється над тим, що криється за її почуттями та вчинками. У когось ця потреба зрозуміти себе виражена більше, у когось – менше, але цілком байдужих немає. У психології це прагнення до постійного самоспостереження, роздумів, аналізу своїх думок, емоцій, вчинків називають рефлексією.
У романтичному 19-му столітті кожна мисляча людина була рефлексуюча. На цьому побудована і вся класична література. А от людина епохи високих технологій значно менше цікавиться своїм внутрішнім світом, її більше хвилюють проблеми світу зовнішнього. Проте і нині зустрічаються нетипові індивіди, зосереджені переважно на власному «Я». Вони годинами можуть розмірковувати над своїм характером, аналізувати мотиви поведінки і діймають усіх довкола питаннями про свою неповторну особистість. У товаристві їх вважають диваками, а нерідко й егоїстами.
Але чи справді це так? Адже зрозуміти себе для людини не менш важливо, ніж зрозуміти навколишній світ, стверджують філософи. Особливо це потрібно людині молодій, яка тільки шукає себе і своє місце в житті. Комусь у цих пошуках можуть допомогти психологи. Але не кожен має можливість звернутися до фахівця. І тут на допомогу може прийти самоаналіз. Адже ніхто не знає нас краще, ніж ми самі. Аналізуючи свої думки, переживання, потреби і вчинки, людина починає краще розуміти свої чесноти і недоліки, сильні й слабкі сторони. На відміну від досить пасивної рефлексії, самоаналіз – процес цілеспрямований. Він має на меті відповіді на конкретні питання і рішення конкретних задач. Конструктивний самоаналіз допомагає людині не просто зрозуміти, але й змінити себе, збільшує впевненість у собі, сприяє розвитку і реалізації здібностей.
Але тут є і чимало «підводних каменів». Адже самоаналіз – це важка внутрішня праця, поступовий, а часом і болючий процес, попереджають фахівці. Головна ж небезпека криється у хворобливому копирсанні в собі. Людина весь час розмірковує, «прокручує» в голові події, проймається жалістю або, навпаки, надмірно себе картає. Вона звернена всередину і не вирішує проблеми. Допоможе «не зациклюватися» лише самоконтроль: слід навчитися говорити собі «стоп» і від рефлексії переходити до дій.
У романтичному 19-му столітті кожна мисляча людина була рефлексуюча. На цьому побудована і вся класична література. А от людина епохи високих технологій значно менше цікавиться своїм внутрішнім світом, її більше хвилюють проблеми світу зовнішнього. Проте і нині зустрічаються нетипові індивіди, зосереджені переважно на власному «Я». Вони годинами можуть розмірковувати над своїм характером, аналізувати мотиви поведінки і діймають усіх довкола питаннями про свою неповторну особистість. У товаристві їх вважають диваками, а нерідко й егоїстами.
Але чи справді це так? Адже зрозуміти себе для людини не менш важливо, ніж зрозуміти навколишній світ, стверджують філософи. Особливо це потрібно людині молодій, яка тільки шукає себе і своє місце в житті. Комусь у цих пошуках можуть допомогти психологи. Але не кожен має можливість звернутися до фахівця. І тут на допомогу може прийти самоаналіз. Адже ніхто не знає нас краще, ніж ми самі. Аналізуючи свої думки, переживання, потреби і вчинки, людина починає краще розуміти свої чесноти і недоліки, сильні й слабкі сторони. На відміну від досить пасивної рефлексії, самоаналіз – процес цілеспрямований. Він має на меті відповіді на конкретні питання і рішення конкретних задач. Конструктивний самоаналіз допомагає людині не просто зрозуміти, але й змінити себе, збільшує впевненість у собі, сприяє розвитку і реалізації здібностей.
Але тут є і чимало «підводних каменів». Адже самоаналіз – це важка внутрішня праця, поступовий, а часом і болючий процес, попереджають фахівці. Головна ж небезпека криється у хворобливому копирсанні в собі. Людина весь час розмірковує, «прокручує» в голові події, проймається жалістю або, навпаки, надмірно себе картає. Вона звернена всередину і не вирішує проблеми. Допоможе «не зациклюватися» лише самоконтроль: слід навчитися говорити собі «стоп» і від рефлексії переходити до дій.