Українські язичники святкують Коляду

Вони прийшли на язичницький свят-вечір в урочище Бармаки під Рівним, де є одне з найдавніших давньоруських городищ. Вогонь у цей час традиційно розпалюють тертям – однак рівненських язичників не так уже й багато, щоб вчинити це дійство, розповідає одна з його учасниць, випускниця сільськогосподарського технікуму Галина.

«Це астрономічний день, і наші пращури, діди це знали. Зараз це таємниця, як вони це вираховували, але в душі у нас це свято, пам’ять усередині в кожній людині. Зараз ми підемо, вшануємо Бадняк – це дерево-дорога між нами, живими, до смерті. Ми прикрасимо його стрічками і віддамо йому данину – хліб», – зазначила Галина.

Святкування скромне – спілкування з вогнем, слава Богам і таємне побажання собі на наступний рік, танцювальне коло навколо вогнища, тоді звернення до померлих і спогади про давні традиції в поліських селах.

Традиції живуть тисячі років

Фотохудожник Володимир Захарук прийшов сюди з цікавості, однак пригадав свою недавню поїздку до села Вежиці в Рокитнівському районі.

Володимир Захарук: «Там є дерево, сосна, п’ять стовбурів величезних з одного кореня – то її до сьогоднішнього дня місцеві люди прикрашають рушниками, хустками – святе дерево… Метрів за 20 у 19 столітті поставили капличку, хрест – і він теж увесь у цих рушниках. Традиції живуть тисячі років…».

У Рівному їх підтримує невеличке коло людей, котрі об’єдналися в етнічне товариство «Квітка папороті». Молоді люди не чинять жодних дійств, які б ображали почуття віруючих будь-якої церкви, однак проблеми все одно є.

Галина: «Нас церква забороняє повністю, у нас із цим багато проблем, вони вважають, що це погано, «поганці». І з реєстрацією виникли певні нюанси…».

Народження молодого Божича

Тим часом дослідник української міфології, рівнянин Валерій Войтович переконаний: рано чи пізно і українські православні також прийдуть до відзначення Різдва саме в ці дні, узгодивши астрономічний і релігійний календарі.

Валерій Войтович: «Ці точки космічні, і це настільки святе, тоді й вогонь, і вода мають найбільшу силу. А ми святкуємо, наприклад, Йордан, Водохреще аж 19 січня. Це трохи не так, як це робили наші предки… Коляда – це божество, яке розпочинало новий рік, опікун Сонечка, яке сьогодні тільки народжується і взагалі настільки мало світить, що наші предки боялися: раптом воно взагалі перестане світити, і через те є це свято Різдва, тобто, народження молодого Божича.. І в небо лине молитва – люди підтримують народження Сонечка…».

За язичницькими віруваннями, Свароже коло, по якому ходило Сонце цілий рік, починалося саме від зимового сонцестояння, із 13-го місяця, який називали Змієборцем. Тож різдвяні народні дійства беруть початок саме із цих вірувань, тісно пов’язаних із природою. Відомості про них Валерій Войтович зібрав у щойно видану книжечку під назвою «Коляда. Дитячі щедрівки, колядки та засівалки» з чудовими ілюстраціями відомих українських художників та графікою самого автора.