Параска Хома, проста жінка з села Чернятин Городенківського району, не закінчувала мистецьких студій. За олівець взялася у 35 років, коли один із синів, Ярослав, навчався у Косівському технікумі народно-декоративного мистецтва. Її роботи ще називають наївним малярством, ставлячи в один ряд із Катериною Білокур, Марією Приймаченко, сестрами Кульчицькими.
Тепер це буяння квітково-рослинних композицій і казкових жар-птиць – у фойє лялькового театру. Саме цей заклад, а не звичний виставковий зал вибрано не випадково, наголошує Степанія Хома, невістка майстрині, яка опікується її творчим доробком.
Степанія Хома: «Щоб діти бачили ці картини, від маленької дитини... Тому що коли вона (дитина) зараз побачить оті малюнки, оті наші жар-птиці, оті колоски, вона ніколи не зможе сказати поганого слова старшому, не зможе пташку образити, не зможе зірвати ту квіточку».
В її роботх нема чорного кольору
35 років тому Парасці Хомі було присвоєне звання «Заслужений майстер народної творчості», вона є членом Спілки художників і Спілки майстрів народного мистецтва, лауреатом Всеукраїнської премії ім. Катерини Білокур та обласної премії ім. Ярослава Лукавецького. Її роботи є в приватних колекціях не лише в Україні, а й за кордоном. Та за роки незалежності України жодної персональної виставки Параски Хоми у столиці чи інших великих містах не було. Задум дітей створити галерею народної художниці (а вона намалювала понад 5 тисяч робіт) не знаходить великої підтримки.
Степанія Хома: «Якщо ми не будемо показувати, люди не будуть бачити того. А коли люди не бачать, воно не має тої цінності. Художник тоді щасливий, коли його роботи бачать люди. Кожна картина мамина віддає тепло».
У наступному році виповнюється 75 років від дня народження Параски Хоми та 40 років від часу написання першої квіткової композиції. Незважаючи на похилий вік, вона і зараз малює. В її картинах зовсім нема чорного кольору.
Тепер це буяння квітково-рослинних композицій і казкових жар-птиць – у фойє лялькового театру. Саме цей заклад, а не звичний виставковий зал вибрано не випадково, наголошує Степанія Хома, невістка майстрині, яка опікується її творчим доробком.
Степанія Хома: «Щоб діти бачили ці картини, від маленької дитини... Тому що коли вона (дитина) зараз побачить оті малюнки, оті наші жар-птиці, оті колоски, вона ніколи не зможе сказати поганого слова старшому, не зможе пташку образити, не зможе зірвати ту квіточку».
В її роботх нема чорного кольору
35 років тому Парасці Хомі було присвоєне звання «Заслужений майстер народної творчості», вона є членом Спілки художників і Спілки майстрів народного мистецтва, лауреатом Всеукраїнської премії ім. Катерини Білокур та обласної премії ім. Ярослава Лукавецького. Її роботи є в приватних колекціях не лише в Україні, а й за кордоном. Та за роки незалежності України жодної персональної виставки Параски Хоми у столиці чи інших великих містах не було. Задум дітей створити галерею народної художниці (а вона намалювала понад 5 тисяч робіт) не знаходить великої підтримки.
Степанія Хома: «Якщо ми не будемо показувати, люди не будуть бачити того. А коли люди не бачать, воно не має тої цінності. Художник тоді щасливий, коли його роботи бачать люди. Кожна картина мамина віддає тепло».
У наступному році виповнюється 75 років від дня народження Параски Хоми та 40 років від часу написання першої квіткової композиції. Незважаючи на похилий вік, вона і зараз малює. В її картинах зовсім нема чорного кольору.