4 вересня 1965 року у київському кінотеатрі «Україна» Стус взяв участь в акції протесту проти арештів українських інтелігентів і за це був виключений з аспірантури Інституту літератури. А у січні 1972 року він сам був заарештований і за читання забороненої літератури та видання у Брюсселі книги своїх віршів засуджений до 5 років ув’язнення та 3 років заслання. У мордовських концтаборах поет теж писав вірші та перекладав Бодлера, Ґете, Кіплінґа, Рільке, і наглядачі конфіскували в нього загалом близько 600 віршів. У таборі Стус відмовився від радянського громадянства.
«Не побиваюсь за минулим, побитим шашіллю зневір. Високі думи промайнули, у потаймиру – водовир стражденних літ. Нехай. Не плачу. Не побиваюсь. Задарма».
Повернувшись до Києва із заслання у Магаданській області, Стус вступив до Української Гельсінкської Групи. А вже через 8 місяців він був заарештований удруге і як особливо небезпечний рецидивіст засуджений до 10 років концтабору і 5 років заслання. У січні 1982 року за передачу на волю зошита із своїми віршами поет був на рік ув’язнений в одиночній камері. 28 серпня 1985 року, протестуючи проти сваволі наглядачів, Василь Стус оголосив безстрокове сухе голодування. У ніч на 4 вересня поет був знайдений мертвим у карцері Кучинського табору особливого режиму Пермської області Росії.