В його артистичному житті поєдналося дві епохи, – так кажуть про Івана Шепелєва ті, хто його знає і любить. Починав він свою кар’єру тоді, коли на естрадній сцені виступали ще зірки із 30-х років, а в концертних залах глядачів збирали нові зірки.
Іван Шепеляв – єдиний в Україні конферансьє, якому пощастило працювати з величезною кількістю найпопулярніших артистів театру та кіно – Ізабелою Юрьєвою, Георгієм Мілляром, Володимиром Висоцьким, Анною Герман, Аллою Пугачовою, Едітою Пьєхою… Своїми вчителями він вважає конферансьє Олега Мілявського й Бориса Брунова, а також актрису Фаїну Раневську. Саме вони були його викладачами у Всесоюзній творчій майстерні естрадного мистецтва, до якої вступив після закінчення школи-студії при Ленкомі.
Ще тоді майбутній конферансьє навчився помічати і запам’ятовувати у поведінці та характерах відомих людей цікаві та курйозні деталі. Наразі усе, зібране упродовж десятиліть, увійшло до книги «Естрадні байки від Івана Шепелєва», що вийшла друком.
Пан Шепелєв вів концерти Леоніда Утьосова, Рини Зеленої, чи не всіх найвідоміших вокально-інструментальних ансамблів 70-80-х. Колекція спогадів, оповідок та байок справді величезна.
Скажімо, згадуючи про Утьосова, Іван Шепелєв розповів: «Він мені кричав – ходімо каву пити, досить ляси точити з музикантами, вони тебе доброму не навчать. А музиканти мені – «он як до тебе дід ставиться!» Його боялись, але в нього оркестр звучав, як платівка, навіть на репетиціях. Диригував він цікаво, опустивши голову, потихеньку. Мабуть, вслухався. А тоді, після репетиції, розповідав кожному, як він зіграв».
Свою професію вважає однією з найвеселіших і найдобріших у світі
Наразі 50-річний Іван Шепелєв не полишає своєї професії, яку вважає однією з найвеселіших і найдобріших у світі. Він і зараз веде концерти відомих артистів України, Росії, країн СНД. 1997-го – визнаний кращим конферансьє Європи і відзначений титулом «Золота маска». Однаково тепло його стрічають на пострадянському просторі, у Німеччині, Польщі Чехії. До Лас-Вегасу запрошували вести конкурс авторської пісні, а до Парижа – різдвяні бали російської еміграції. Про Париж, до речі, наразі пан Шепелєв говорить зі смутком: у місті, де колись навчався азам мистецтва конферансу, наразі практично не лишилося представників цієї естрадної професії. Навіть у «Мулен-Ружі».
Іван Шепелєв: «Я потрапив вперше до Парижа у 22 роки. Я ходив туди і слухав конферансьє. Я погано розумів мову, але я дивився, як він працював, блискуче він реагував на публіку!»
Із 2002 року Іван Шепелєв має звання народного артиста України. Однак чи не найбільше пишається здобутками двадцятирічної давнини – у 1988 році він став лауреатом другого Всесоюзного конкурсу артистів естради. Тоді, каже, нагороду не можна було отримати за просто так, на відміну від багатьох нинішніх конкурсів та номінацій.
«Найкращий експромт – приготований заздалегідь»
Коронний номер Івана Шепелєва – буріме. Це, як вважають, найбільш складний жанр конферансу: на запропоновані глядачами рими артист має миттєво віршувати. Свої секрети Іван Шепелєв не розкиває, однак жартує: найкращий експромт – приготований заздалегідь. Усі свої вміння, каже, буде передавати молодим, аби рідкісна професія конферансьє загалом не зникла. Та й забуття не хочеться, – каже напівжартома.
Іван Шепелєв: «Мій улюблений анекдот. Два актори – трагік і комік – сидять внизу, у підвалі, в гримерці, п’ють. А нагорі люди гуляють, феєрверки, День театру. Комік так сумно каже: «Ех, не запросили. Забули…». А трагік так: «Не запросили! Пам’ятають!»
Ще тоді майбутній конферансьє навчився помічати і запам’ятовувати у поведінці та характерах відомих людей цікаві та курйозні деталі. Наразі усе, зібране упродовж десятиліть, увійшло до книги «Естрадні байки від Івана Шепелєва», що вийшла друком.
Пан Шепелєв вів концерти Леоніда Утьосова, Рини Зеленої, чи не всіх найвідоміших вокально-інструментальних ансамблів 70-80-х. Колекція спогадів, оповідок та байок справді величезна.
Скажімо, згадуючи про Утьосова, Іван Шепелєв розповів: «Він мені кричав – ходімо каву пити, досить ляси точити з музикантами, вони тебе доброму не навчать. А музиканти мені – «он як до тебе дід ставиться!» Його боялись, але в нього оркестр звучав, як платівка, навіть на репетиціях. Диригував він цікаво, опустивши голову, потихеньку. Мабуть, вслухався. А тоді, після репетиції, розповідав кожному, як він зіграв».
Свою професію вважає однією з найвеселіших і найдобріших у світі
Наразі 50-річний Іван Шепелєв не полишає своєї професії, яку вважає однією з найвеселіших і найдобріших у світі. Він і зараз веде концерти відомих артистів України, Росії, країн СНД. 1997-го – визнаний кращим конферансьє Європи і відзначений титулом «Золота маска». Однаково тепло його стрічають на пострадянському просторі, у Німеччині, Польщі Чехії. До Лас-Вегасу запрошували вести конкурс авторської пісні, а до Парижа – різдвяні бали російської еміграції. Про Париж, до речі, наразі пан Шепелєв говорить зі смутком: у місті, де колись навчався азам мистецтва конферансу, наразі практично не лишилося представників цієї естрадної професії. Навіть у «Мулен-Ружі».
Іван Шепелєв: «Я потрапив вперше до Парижа у 22 роки. Я ходив туди і слухав конферансьє. Я погано розумів мову, але я дивився, як він працював, блискуче він реагував на публіку!»
Із 2002 року Іван Шепелєв має звання народного артиста України. Однак чи не найбільше пишається здобутками двадцятирічної давнини – у 1988 році він став лауреатом другого Всесоюзного конкурсу артистів естради. Тоді, каже, нагороду не можна було отримати за просто так, на відміну від багатьох нинішніх конкурсів та номінацій.
«Найкращий експромт – приготований заздалегідь»
Коронний номер Івана Шепелєва – буріме. Це, як вважають, найбільш складний жанр конферансу: на запропоновані глядачами рими артист має миттєво віршувати. Свої секрети Іван Шепелєв не розкиває, однак жартує: найкращий експромт – приготований заздалегідь. Усі свої вміння, каже, буде передавати молодим, аби рідкісна професія конферансьє загалом не зникла. Та й забуття не хочеться, – каже напівжартома.
Іван Шепелєв: «Мій улюблений анекдот. Два актори – трагік і комік – сидять внизу, у підвалі, в гримерці, п’ють. А нагорі люди гуляють, феєрверки, День театру. Комік так сумно каже: «Ех, не запросили. Забули…». А трагік так: «Не запросили! Пам’ятають!»