Передсвяткові благодійні акції проводили бізнесмени і банки, підприємці та підприємства, студенти і навіть цілі наукові інститути. Не обійшлося, звичайно ж, і без політиків. Але про останніх, гадаю, говорити не варто. Адже, вибори хоч і минули, але, як відомо, політика – процес неперервний, як доменна піч, і тут ніколи напевне не знаєш, чим насправді керуються народні обранці.
Набагато більше тішить, що до доброчинності долучаються і зовсім не багаті, пересічні громадяни. Наприклад, львівські та харківські студенти обдаровували знедолених малюків на день Святого Миколая, а у багатьох торговельних центрах столиці можна було побачити спеціальні скриньки, у які збиралися кошти і подарунки для дітей-сиріт. Подібні акції проводилися в усіх без винятку регіонах країни. Тож від Миколая до Різдва численні подарунки відправили до дитячих будинків, притулків, інтернатів для дітей з особливими потребами.
Звичайно, був у багатьох з цих доброчинних акцій і певний елемент реклами, піару, і данина моді. Але хочеться вірити, що більшістю благодійників керує щире бажання допомогти знедоленим дітям. До того ж, самим доброчинцям психологічно це потрібно, мабуть, не менше, ніж їхнім підопічним. Хтось із них згадує власне важке дитинство та іграшку, про яку мріяв, але так і не зміг одержати. Хтось, можливо, у такий спосіб, заспокоює власне не зовсім чисте сумління. А хтось – підсвідомо хоче наче віддячити долі за успіх, за якісь щасливі події, за своє благополуччя. Та й взагалі, будь-яку нормальну людину найбільше тішить радість, яку вона приносить іншим. А ще у цій «моді» на благодійність є повернення до такого, здавалося, б несучасного поняття як милосердя, до давньої народної традиції доброчинності.
За рік, що минув, ми не стали багатші. Але, схоже, щось таки зрушилося, змінилося в нашій свідомості. Чи стали ми добріші? Принаймні, так здається у ці чарівні Різдвяні дні. От лишень дуже хочеться, щоби згадували про це не тільки на свята.
Христос народився! – Славімо його!
Набагато більше тішить, що до доброчинності долучаються і зовсім не багаті, пересічні громадяни. Наприклад, львівські та харківські студенти обдаровували знедолених малюків на день Святого Миколая, а у багатьох торговельних центрах столиці можна було побачити спеціальні скриньки, у які збиралися кошти і подарунки для дітей-сиріт. Подібні акції проводилися в усіх без винятку регіонах країни. Тож від Миколая до Різдва численні подарунки відправили до дитячих будинків, притулків, інтернатів для дітей з особливими потребами.
Звичайно, був у багатьох з цих доброчинних акцій і певний елемент реклами, піару, і данина моді. Але хочеться вірити, що більшістю благодійників керує щире бажання допомогти знедоленим дітям. До того ж, самим доброчинцям психологічно це потрібно, мабуть, не менше, ніж їхнім підопічним. Хтось із них згадує власне важке дитинство та іграшку, про яку мріяв, але так і не зміг одержати. Хтось, можливо, у такий спосіб, заспокоює власне не зовсім чисте сумління. А хтось – підсвідомо хоче наче віддячити долі за успіх, за якісь щасливі події, за своє благополуччя. Та й взагалі, будь-яку нормальну людину найбільше тішить радість, яку вона приносить іншим. А ще у цій «моді» на благодійність є повернення до такого, здавалося, б несучасного поняття як милосердя, до давньої народної традиції доброчинності.
За рік, що минув, ми не стали багатші. Але, схоже, щось таки зрушилося, змінилося в нашій свідомості. Чи стали ми добріші? Принаймні, так здається у ці чарівні Різдвяні дні. От лишень дуже хочеться, щоби згадували про це не тільки на свята.
Христос народився! – Славімо його!