Зараз у невеличкому містечку Перещепиному Дениса Коломійця знають практично всі. У нього не тільки багато друзів та приятелів, є й клієнти – юнакові замовляють скульптури та композиції із пластиліну, щоб потім подарувати на день народження найдорожчим людям. Ще кілька років тому, до першої авторської виставки, хлопець жив відлюдьком і мало спілкувався: через хворобу серця він майже не бував на вулиці, навіть школу скінчив навчаючись удома, «дистанційно».
У вільні хвилини брав до рук пластилін. Скільки створив робіт із цього, здавалося б, непридатного для серйозного мистецтва матеріалу, давно вже не підраховує. Ліпить приблизно із чотирьох років. Починав із квітів та невеличких фігурок, тепер ось захопився шедеврами світової архітектури. На кожен витвір висотою у 40-50 сантиметрів витрачає до десяти кілограмів пластиліну різних кольорів. Натхнення шукає в основному в книжках – жодної пам’ятки, з уже відтворених у пластиліні, на власні очі хлопець не бачив.
Особливих секретів ліплення, каже, не має. Розминаєш пластилін пальцями – і вже не можеш спинитись: «Як будинки будують, так і я так, потихеньку. Храми, замки, собори…Отаке, найскладніше».
Мрії: побачити Нотр-Дам де Парі... і зробити чергову операцію на серці
Ймовірно, роботи Дениса Коломійця так і стояли б у родинній шафі, якби не увага небайдужих людей. Першою здібності хлопчика помітила Лідія Столяренко, вчителька, яка займалася з ним удома. Вона ж влаштувала і першу персональну виставку юного скульптора у Перещепиному.Нині юнаком зацікавились серйозні мистецтвознавці – Семен Заславський та Лариса Скорик. З їхньої ініціативи пластилінові твори Дениса нині розмістили в дніпропетровському літературному музеї. Семен Заславський дивується – у провінційному містечку виріс справжній талант. «Ніби задихав Дух… Той Дух, про який писав Гете, він з’являється будь-де, от він з’явився у Перещепиному. Лариса Павлівна Скорик, архітектор, професор Київської академії мистецтв дуже зацікавилась, спеціально приїхала до Дніпропетровська, прийшла до цього хлопчика у лікарню. І тоді ми з ним познайомились, у нього душа дуже гарна, це добрий, хороший хлопчик. А коли ми побачили його роботи – то і її, і мене, і ще багатьох людей вони привели у захват».
Юний скульптор сповнений нових творчих задумів та мрій. Найсокровенніша, зізнається, – побувати у Франції, щоб врешті-решт побачити Нотр-Дам де Парі. Батьки ж юнака мріють про інше: щоб знайшлися небайдужі грошовиті люди.Синові треба робити чергову операцію на серці.
У вільні хвилини брав до рук пластилін. Скільки створив робіт із цього, здавалося б, непридатного для серйозного мистецтва матеріалу, давно вже не підраховує. Ліпить приблизно із чотирьох років. Починав із квітів та невеличких фігурок, тепер ось захопився шедеврами світової архітектури. На кожен витвір висотою у 40-50 сантиметрів витрачає до десяти кілограмів пластиліну різних кольорів. Натхнення шукає в основному в книжках – жодної пам’ятки, з уже відтворених у пластиліні, на власні очі хлопець не бачив.
Особливих секретів ліплення, каже, не має. Розминаєш пластилін пальцями – і вже не можеш спинитись: «Як будинки будують, так і я так, потихеньку. Храми, замки, собори…Отаке, найскладніше».
Мрії: побачити Нотр-Дам де Парі... і зробити чергову операцію на серці
Ймовірно, роботи Дениса Коломійця так і стояли б у родинній шафі, якби не увага небайдужих людей. Першою здібності хлопчика помітила Лідія Столяренко, вчителька, яка займалася з ним удома. Вона ж влаштувала і першу персональну виставку юного скульптора у Перещепиному.Нині юнаком зацікавились серйозні мистецтвознавці – Семен Заславський та Лариса Скорик. З їхньої ініціативи пластилінові твори Дениса нині розмістили в дніпропетровському літературному музеї. Семен Заславський дивується – у провінційному містечку виріс справжній талант. «Ніби задихав Дух… Той Дух, про який писав Гете, він з’являється будь-де, от він з’явився у Перещепиному. Лариса Павлівна Скорик, архітектор, професор Київської академії мистецтв дуже зацікавилась, спеціально приїхала до Дніпропетровська, прийшла до цього хлопчика у лікарню. І тоді ми з ним познайомились, у нього душа дуже гарна, це добрий, хороший хлопчик. А коли ми побачили його роботи – то і її, і мене, і ще багатьох людей вони привели у захват».
Юний скульптор сповнений нових творчих задумів та мрій. Найсокровенніша, зізнається, – побувати у Франції, щоб врешті-решт побачити Нотр-Дам де Парі. Батьки ж юнака мріють про інше: щоб знайшлися небайдужі грошовиті люди.Синові треба робити чергову операцію на серці.