Ведучий: Віталій Портников(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
Віталій Портников: Наскільки сьогодні можна сподіватися на порозуміння, якщо завгодно, між законодавчою і виконавчої гілками влади в тому, що стосується визначення енергетичної політики країни? Адже, очевидно, що це стратегічне питання, якщо не буде цього розуміння, не буде й реально енергетичної політики.
Юрій Бойко: Енергетична безпека – це головна безпека будь-якої країни. Всі вже давно у світі усвідомили, що від енергетики залежить безпека країни більше, ніж, скажімо, від Міністерства оборони. Тому, що можна мати надсучасну армію, там літаки, танки, але коли не буде пального або не буде живлення для ракет, то ця армія не буде боєздатною.
Тобто, енергетична безпека потребує максимального виведення з політичних торгів, скандалів, декларацій. І спільна позиція всіх гілок влади – це запорука того, що вона буде дійсно енергетичною безпекою для країни, а енергетична політика буде ефективна.
А можна казати про таку спільну політику тоді, коли фактично сьогодні Президент і Прем’єр-міністр України виступають з різними політичними позиціями щодо визначення, скажімо, проблеми транзиту газу через українську територію (я маю на увазі транзиту російського газу)?
Давайте я наведу приклад, як працювали ми в умовах політичної кризи, коли не працювала ВР, коли уряд працював відокремлено від Секретаріату Президента. Тим не менше, коли почалися переговори про постачання газу на території України в 2008 році, то директиви на ці переговори узгоджувалися як урядом, так і Секретаріатом Президента. Причому сам Президент брав участь у засіданнях і ретельно розглядав ситуацію з постачанням енергоносіїв.
Якраз злагоджена позиція всіх гілок влади в період переговорів дозволила отримати максимально комфортні умови постачання газу в нашу країну в порівняні з нашими сусідами в умовах жорсткої конкуренції за володіння енергоносіями.
Сьогоднішня ситуація цілком зрозуміла. Я вважаю, що Прем’єр-міністр сьогоднішній поводиться з енергоносіями як з політичним товаром і його декларації носять переважно політичний підтекст.
Я так розумію, що Прем’єр-міністр не вважає якраз ці умови, на яких були підписані газові угоди з Росією, максимально комфортними. У неї якраз інша позиція.
Я вважаю, що якщо сьогоднішній уряд досягне більш вигідних умов по постачанню газу в країну, то ми будемо тільки аплодувати. Якщо ж буде ціна на газ підвищена, то ми будемо категорично проти, тому що наша позиція проста: все, що ми віддамо за рахунок того, що сплатимо більшу ціну за вхідний газ, то все це ми віддамо зі своєї економіки в економіки інших держав, тобто з кишень наших підприємств, наших громадян в кишені інших людей. Вони для нас не вороги, але це вже інші економіки, інші країни.
Я так розумію, що віддавати все рівно доведеться, враховуючи логіку створення цін на світовому ринку. Так чи інакше Україна сьогодні в непоганому стані.
Ви знаєте, ми дійсно отримали ціну меншу, ніж наші сусіди. До речі, скажімо, Молдова отримала вхідну ціну 190 доларів, в нас 179,5 доларів на кордоні Україна-Росія. Я вже не кажу, що Польща - 320, Румунія - 340 і таке інше. Якщо буде досягнута домовленість по зниженню ціни, то ми будемо тільки вітати.
Що стосується розбіжностей в риториці Прем’єра і Президента, то я сказав про позицію Прем’єра, я сказав, що коли Президент розглядав директиви, то він ретельно розібрався в ситуації економічній, і він висловлюється з точки зору економіки. Він вважає, що баланс між транзитною ставкою і вартістю газу якраз такий, який дозволяє існувати і розвиватися економіці.
Все ж таки є досить важливим питання, як складеться ця транзитна ситуація після того, як Президент говорив, що не варто зараз форсувати проблему підвищення транзитних ставок, а Прем’єр-міністр і голова правління «Нафтогазу» виступають прихильниками такої схеми? Чи зміниться реально ціна транзиту, на Вашу думку?
Ви знаєте, коли дискусії подібного роду виходять в публічну площину, які потребують професійного підходу, ретельних розрахунків і дуже виваженого такого огляду, тому що вони дуже важливі питання для країни, вони доленосні, тому що ціна помилки там мільярди доларів, тоді я вважаю, що буде таке зібрання фахівців, які висловлять свою думку (я сподіваюся, що так воно і буде), і будь-яке рішення буде узгоджене всіма гілками влади.
Підхід Прем’єр-міністра сьогоднішнього, використання цієї ситуації як політичної реклами, на сьогодні є некорисним для нашої держави. Я вважаю, що Президент особисто, розуміючи цю ситуацію, буде проводити цю нараду. Власне кажучи, це вже і сталося, коли він дав доручення провести РНБО стосовно ситуації з газопостачанням в країну.
А конституційно хто відповідає за це: Президент чи все ж таки уряд?
Я все ж таки хотів нагадати, що коли ухвалювався закон «Про Кабінет Міністрів» і голосами вашої фракції, і голосами БЮТ, тоді фактично в Президента зменшилися можливості впливати на рішення таких питань. Може, тепер варто про це якось пожалкувати?
По-перше, ми вже отримали у ВР проекти змін до закону «Про Кабінет Міністрів», які розширюють коло питань, котрі вирішує Президент.
По-друге, є указ Президента, згідно з яким усі директиви по енергетичним питанням узгоджуються і затверджуються Секретаріатом Президента і відповідними керівниками, які відповідають за той чи інший напрямок у розвиткові ситуації серед керівників Секретаріату Президента. Тому є указ Президента.
До речі, ми діяли у повній відповідності до цього указу, коли проводили переговори по постачанню газу восени.
Я правильно розумію, що от зараз є ідея переглянути саме результати тих ваших домовленостей з «Газпромом», з російськими газопостачальниками, навіть зараз, коли вже, здається, зафіксовані всі ці ціни і всі ці обсяги постачання газу в Україну, змінити ситуацію?
Безперечно, як тільки приходить черговий уряд, він намагається зробити щось там своє в цій сфері, в цій галузі.
Але чим відрізняється уряд Тимошенко? Що він завжди починає діяти поспіхом. Це ми бачили ще минулого разу, в 2005 році, коли був практично ліквідований дешевий газ як такий у нашій країні. У нас були домовленості, підписані договори з 2004 по 2009 роки щодо отримання щорічно 26 мільярдів кубів газу як плати за транзит вартістю 50 доларів за тисячу кубів. Це була абсолютно нормальна ситуація, яка дозволяла споживати газ у достатній кількості і забезпечувати невисокі тарифи по житлово-комунальних послугах.
На жаль, ми сьогодні є свідками також ж процесу. Я вважаю, що в нас були проведені досить ґрунтовні переговори, ми досягли мінімального рівня цін у порівняні з нашими сусідами.
Я так розумію, що сьогодні взагалі, з точки зору історичної перспективи, не йде мова про зменшення ціни газу. Йде, можливо, мова про те, щоб хоча збільшення ціни або затримати, або зробити не таким болісним для української економіки.
Я так розумію, що ми вже перейшли до цієї критичної цифри, за якою починається закриття підприємств, зміни в самій економічній інфраструктурі України.
Взагалі, чому так повільно рухається ситуація із забезпеченням енергоекономії, якщо так завгодно? Так багато про це говорили, що треба зменшити використання газу, що треба для цього спеціальні технології купувати для великих підприємств. Незрозуміло те, хто в цьому не зацікавлений: держава чи самі постачальники? Хто?
Насправді у нас є позитивна динаміка по зменшенню споживання газу в країні. Я приведу приклад 2006 року, де споживання 73 мільярди кубів, у 2007-му – 68. На 5 мільярдів кубів, тобто приблизно на 8% менше, ніж минулого року. І така ж динаміка, я впевнений, буде цього року.
Тобто, в нас зменшується споживання газу в країні. І ми, згідно з нашою енергетичною стратегією в 2012 році дійдемо до споживання приблизно 60 мільярдів кубів. Це вже той рівень, який дозволяє сказати, що ми втілили цілий ряд технічних заходів організаційних, які дозволили це зробити.
Взагалі ми не занадто «загазована», так би мовити, країна?
Відомо, що українська промисловість використовує газу більше, ніж промисловість будь-якої країни Європи за цифрами. Я вже не кажу про те, що наші споживачі звичайні використовують газу набагато більше, ніж споживачі в тій самій Росії.
Знаєте, під Москвою, можна сказати, можна знайти населені пункти, де опалюють вугіллям, закуповують дрова. Достатньо просто виїхати з Москви, щоб це побачити.
Я думаю, що під Києвом такого населеного пункту не знайдете, бо в нас усе або газифіковане, або балончики всюди возять.
Давайте розділимо цю проблему. У нас рівень газифікації наших міст і селищ в середньому по країні 52%. Це відповідає рівню газифікації Росії. У них теж приблизно 53-54% рівень газифікації. Тобто, ми йдемо тут поруч.
Причому для нас принципове те, що газ повинен дійти як мінімум до райцентрів, тому що район, який не має газу, приречений на депресивне існування. Ми вже бачили декілька разів, що як тільки ми проводимо газ в якесь велике селище або райцентр, там, де це доцільно робити, де є економічна вигода для людей, то район відразу починає швидко розвиватися: починають будуватися нові майстерні, підприємства невеликі, малий і середній бізнес оживає, тобто люди отримують перспективу життя в майбутньому.
Що стосується підприємств, то, звісно, в нас є по кожному нашому підприємству в енергетичній галузі програма зменшення споживання газу, і вона виконується. Я вже сказав про цифри, які ми маємо сьогодні.
Я впевнений, що й далі так і буде, тому що як тільки газ буде дорожчати, а це реалії сьогоднішнього дня, ми не бачимо ситуацію, коли енергоносії у світі дешевшають, вони тільки дорожчають, і тільки він буде дорожчати, то люди будуть споживати, і підприємства будуть споживати його менше.
Але головне, щоб цей процес переходу на європейські ціни, до якого ми прийдемо через 3-4 роки, був достатнім для того, щоб наша економіка адаптувалася до цих високих цін. Бо, на жаль, у нас ситуація з конкурентним середовищем з боку того ж ЄС нерівна, тому що у них дешевші гроші на кредити, у них стартові умови були кращі, у нас ситуація гірша.
Ми повинні розтягнути процес переходу на європейські ціни на енергоносії якомога найдовше, але водночас готуватися, про що я вже казав...
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
