Згідно з рішенням ООН, ухваленим у листопаді 2005 року, 27 січня – день, коли радянська Червона Армія звільнила концтабір Аушвіц у польському Освенцімі в 1945 році – був оголошений Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту.
Із 2006 року меморіальні заходи вшанування жертв Голокосту відбуваються 27 січня в різних країнах світу. Як загальносвітовий цей пам’ятний день зовсім новий, але деякі країни вшановували його й раніше.
Власні дні пам’яті жертв Голокосту мають Румунія (9 жовтня) й Угорщина (16 квітня) – вони пов’язані з датами початків депортацій євреїв із цих країн до концтаборів і ґетто.
В Ізраїлі День пам’яті жертв Голокосту називають Йом га-Шоа (День Катастрофи – так у країні називають винищення євреїв нацистами) і відзначають 27 дня місяця нісана за юдейським календарем у комплексі заходів навколо Дня Незалежності Ізраїлю. За григоріянським календарем цей день припадає на різні дати на початку весни.
Йом га-Шоа в Ізраїлі
Пам’ять про катастрофу світового єврейства, в якій загинула третина єврейського народу – шість мільйонів євреїв, серед них півтора мільйона дітей, – є одним із наріжних каменів національної свідомості сучасних євреїв. Увечері перед Йом га-Шоа відбувається урочиста державна церемонія в меморіальній установі Яд Вашем у Єрусалимі.
Сам день пам’яті розпочинається о десятій годині ранку сиреною, яка звучить по всій країні. На дві хвилини все в Ізраїлі призупиняється. Люди стоять мовчки там, де їх застав сигнал сирени, вшановуючи пам’ять своїх братів, замордованих нацистами. Державні прапори всюди приспущені. Кінотеатри, театри, концертні зали не працюють. Телебачення показує стрічки на тему Голокосту, нащадки загиблих годинами по черзі зачитують їхні імена, у синагогах читають псалми, а радіо передає сумні єврейські пісні мовою загиблих – їдишем.
І в Ізраїлі, і в єврейській діаспорі колишні в’язні ґетто та концтаборів виступають зі спогадами. Одна з них, пані Хеді Фрейд, каже: «Не всі, хто пережив Голокост, мають сили взяти участь у такому заході. А для тих із нас, хто може, – це особливий обов’язок. Ми зобов’язані нашим замордованим батькам, шести мільйонам євреїв, п’ятистам тисячам циган та іншим жертвам».
Уроки, які ще треба вивчати
У День пам’яті жертв Голокосту пригадують те, що з плином часу стає все більш явним: що реальність жахів Голокосту забувається і що відстань років відчужує людськість від одної зі сторінок її сорому. Втім, і інші злочини нацизму теж забуваються з часом – це доля і політичних в’язнів за нацистів, і циган, і так званих «асоціальних елементів» – гомосексуалістів та релігійних меншин.
А для народів країн колишнього Радянського Союзу – це також злочини сталінського режиму. У своїй промові три роки тому на меморіальних урочистостях в Освенцимі Президент України Віктор Ющенко сказав: «Освенцім і гітлеризм, ҐУЛАҐ і радянський тоталітаризм, Голокост і Голодомор в Україні 1932–33 років, який забрав до 10 мільйонів людей і довгі роки приховувався сталінським режимом за залізною завісою, депортація цілих народів і розстріли мирних демонстрантів, переслідування інакомислячих, інші жахіття, що пережила Європа у двадцятому столітті змушують нас у першу чергу пам’ятати про спільну відповідальність за долю кожної європейської країни, про недопущення лінії поділу та побудови нових берлінських мурів, за якими можна безкарно творити і приховувати будь-які злочини».
День для всіх постраждалих
Таким чином 27 січня стає міжнародним днем пам’яті, в який кожна країна розважає над проблемами брутальності та пригноблення. Він присвячений усім постраждалим, але в основному йдеться про винищення нацистами євреїв Європи.
У цей день люди дивляться в минуле, щоб на жахливих уроках минулого навчатись, як не повертатись до цього в майбутньому. Звірства, скоєні вже після Голокосту у Камбоджі, Нігерії, Руанді, Боснії та Косові, демонструють необхідність засвоєння уроків Голокосту.
Особливої уваги заслуговує проблема виховання молодого покоління у дусі толерантності та вищих гуманітарних цінностей із тим, щоб уникнути подібних жахливих катастроф у майбутньому.
Із 2006 року меморіальні заходи вшанування жертв Голокосту відбуваються 27 січня в різних країнах світу. Як загальносвітовий цей пам’ятний день зовсім новий, але деякі країни вшановували його й раніше.
Власні дні пам’яті жертв Голокосту мають Румунія (9 жовтня) й Угорщина (16 квітня) – вони пов’язані з датами початків депортацій євреїв із цих країн до концтаборів і ґетто.
В Ізраїлі День пам’яті жертв Голокосту називають Йом га-Шоа (День Катастрофи – так у країні називають винищення євреїв нацистами) і відзначають 27 дня місяця нісана за юдейським календарем у комплексі заходів навколо Дня Незалежності Ізраїлю. За григоріянським календарем цей день припадає на різні дати на початку весни.
Йом га-Шоа в Ізраїлі
Пам’ять про катастрофу світового єврейства, в якій загинула третина єврейського народу – шість мільйонів євреїв, серед них півтора мільйона дітей, – є одним із наріжних каменів національної свідомості сучасних євреїв. Увечері перед Йом га-Шоа відбувається урочиста державна церемонія в меморіальній установі Яд Вашем у Єрусалимі.
Сам день пам’яті розпочинається о десятій годині ранку сиреною, яка звучить по всій країні. На дві хвилини все в Ізраїлі призупиняється. Люди стоять мовчки там, де їх застав сигнал сирени, вшановуючи пам’ять своїх братів, замордованих нацистами. Державні прапори всюди приспущені. Кінотеатри, театри, концертні зали не працюють. Телебачення показує стрічки на тему Голокосту, нащадки загиблих годинами по черзі зачитують їхні імена, у синагогах читають псалми, а радіо передає сумні єврейські пісні мовою загиблих – їдишем.
І в Ізраїлі, і в єврейській діаспорі колишні в’язні ґетто та концтаборів виступають зі спогадами. Одна з них, пані Хеді Фрейд, каже: «Не всі, хто пережив Голокост, мають сили взяти участь у такому заході. А для тих із нас, хто може, – це особливий обов’язок. Ми зобов’язані нашим замордованим батькам, шести мільйонам євреїв, п’ятистам тисячам циган та іншим жертвам».
Уроки, які ще треба вивчати
У День пам’яті жертв Голокосту пригадують те, що з плином часу стає все більш явним: що реальність жахів Голокосту забувається і що відстань років відчужує людськість від одної зі сторінок її сорому. Втім, і інші злочини нацизму теж забуваються з часом – це доля і політичних в’язнів за нацистів, і циган, і так званих «асоціальних елементів» – гомосексуалістів та релігійних меншин.
А для народів країн колишнього Радянського Союзу – це також злочини сталінського режиму. У своїй промові три роки тому на меморіальних урочистостях в Освенцимі Президент України Віктор Ющенко сказав: «Освенцім і гітлеризм, ҐУЛАҐ і радянський тоталітаризм, Голокост і Голодомор в Україні 1932–33 років, який забрав до 10 мільйонів людей і довгі роки приховувався сталінським режимом за залізною завісою, депортація цілих народів і розстріли мирних демонстрантів, переслідування інакомислячих, інші жахіття, що пережила Європа у двадцятому столітті змушують нас у першу чергу пам’ятати про спільну відповідальність за долю кожної європейської країни, про недопущення лінії поділу та побудови нових берлінських мурів, за якими можна безкарно творити і приховувати будь-які злочини».
День для всіх постраждалих
Таким чином 27 січня стає міжнародним днем пам’яті, в який кожна країна розважає над проблемами брутальності та пригноблення. Він присвячений усім постраждалим, але в основному йдеться про винищення нацистами євреїв Європи.
У цей день люди дивляться в минуле, щоб на жахливих уроках минулого навчатись, як не повертатись до цього в майбутньому. Звірства, скоєні вже після Голокосту у Камбоджі, Нігерії, Руанді, Боснії та Косові, демонструють необхідність засвоєння уроків Голокосту.
Особливої уваги заслуговує проблема виховання молодого покоління у дусі толерантності та вищих гуманітарних цінностей із тим, щоб уникнути подібних жахливих катастроф у майбутньому.
