Українець чи поляк? «Два світи» митрополита Андрея Шептицького

ЛЬВІВ – Нову працю про митрополита Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Андрея Шептицького (1865–1944 роки життя) написала професорка історичного факультету Ґданського університету Маґдалена Новак. Її книга «Два світи» спершу вийшла у Польщі, а недавно українська версія монографії побачила світ у Львові у видавництві «Свічадо».

Магдалена Новак дослідила проблему національної ідентифікації відомого релігійного і громадського діяча Андрея Шептицького з 1865-го до 1914 року.

Чому польська дослідниця зацікавилась особистістю українського митрополита? Чи вдалося їй знайти відповідь на запитання: чому граф польського походження обрав для служіння не Римо-католицьку, а Греко-католицьку церкву? Чи може постать митрополита Шептицького стати поєднавчою для українського і польського народів сьогодні? Радіо Свобода поспілкувалось з авторкою монографії.

Взятись до написання праці про митрополита Греко-католицької церкви Андрея Шептицького Маґдалену Новак спонукав той факт, чому певні польські середовища у міжвоєнний час Першої і Другої світових воєн відкидали митрополита Андрея Шептицького, не сприймали його і створили численні міфи, говорить вона. Книга складається з семи розділів:

• У колі родинної традиції.
• Світська освіта.
• Пошуки шляху.
• Чернеча освіта і кар’єра.
• Номінації.
• Родинні та приватні контакти митрополита.
• Митрополит на галицькій політичній сцені.

Маґдалена Новак вивчала період від народження митрополита Андрея 29 липня 1865 року і до 1914 року. Це час Габсбурзької імперії в Галичині. Майбутній митрополит Андрей Шептицький (Роман) народився у польській родині, виховувався в римо-католицькій традиції. Його батько – граф Ян Кантій Шептицький і мама – графиня Софія Шептицька з Фредрів належали до «політичного народу» давньої Речі Посполитої.

У родині Софії Фредро елементи русинства не були помітні, наголошує Маґдалена Новак. Тим часом у родині батька Яна Кантія Шептицького передусім звертали увагу на заслуги членів родин, які обіймали високі посади в ієрархії Греко-католицької церкви. Це були, зокрема, Києво-Галицькі митрополити Варлаам, Атанасій, Лев Шептицькі. У 1740 році митрополит Атанасій і його рідні отримали графський титул. Митрополити Лев і Атанасій збудували Святоюрський собор у Львові. Шептицькі пам’ятали своє русинське коріння.

«Хотіла відповісти на таке запитання, яке мене турбувало, чому так сталось, що з родини Олександра Фредра митрополит чітко вирішив опинитись по українській стороні. Мені було важливо показати поєднання двох світів. Він писав, що почувається і русином, і поляком. У зв’язку з тим, він не переходив з сучасного польського народу до сучасного українського, лише здійснив вибір між двома тими немодерними світами і вирішив, що стане на бік сучасної української ідентифікації. Вибір зробив свідомо, але не розірвав стосунки з польською частиною. Це вимагає подальших досліджень. Він утримував стосунки з українською і польською групами.

Описала дитинство, про що так мало відомо. Є література з того часу, не джерела, лише наукова література, але була дуже фрагментарна. Не всі посилались до джерел. Я, власне, знайшла джерела і на них опираюсь: ватиканські, які дотичні його докторату, нотифікації дипломів у Римі чи Кракові, родоводи, перебіг навчання, школи, які предмети вчив. Він не навчався в українській школі, українською мовою. То ж звідки знав українську? Ціла його дорога, включно з перебуванням у Василіанському монастирі, теж був важкий період для дослідження. Є спогади Софії Шептицької. Але у них трапляються помилки щодо дат чи подій. Я це відшуковувала у пресі і звіряла. З усіх сторін шукала джерела, і багато мені вдалося. Звісно, що не все», ‒ говорить Радіо Свобода польська професорка Маґдалена Новак.

Романові Шептицькому вдалося переконати батька, і Ян Шептицький дав врешті згоду на вступ сина у монастир. У 1888 році Роман Шептицький вступив у Добромильський монастир. Саме у цей час, як пише Маґдалена Новак, у його житті чітко були присутні два світи ‒ польський та український. У монастирі майбутній греко-католицький митрополит вивчав східний обряд, українську мову, щоб провадити душпастирську діяльність.

«Він входив спершу у релігію, пізнавав українську мову. Хоча вмів розмовляти українською. Бо виховувався в середовищі українців в Прилбичах, ходив у селі в церкву, бо це було близько, а до костелу далеко, був на літургіях. Але потребував знання літературної мови. Того і вчився у монастирі, почав працювати серед русинів/українців. У цій монографії я пишу про русинів/українців, де зміст стосується нації в домодерному сенсі, недвозначно, я використовую термін «руський». А коли стосується явищ, пов’язаних із модерною національною ідентичністю, «український», ‒ каже Маґдалена Новак.

«У монастирі Андрей Шептицький занурився в релігійність. Був аскетичний, голодував, постив, завжди визначав собі важкі праці і дуже мало їв. Єзуїти вже боялись, що він через голод виснажиться і поставили при ньому брата, щоб той йому докладав їжу. Андрей їв раз на день і пив лише чай. І дуже схуд, захворів на тиф, тому що заразився. А потім папа призначив його єпископом, архиєпископом. Він страшенно цього не хотів і хотів папі відмовити. Але йому пояснив кардинал Ледуховський, що папі не відмовляється, і він мусів прийняти цю пропозицію», ‒ продовжує дослідниця.

Папа Лев ХІІІ призначив 35-річного єпископа Шептицького на Галицький престол 17 грудня 1900 року. А 17 січня 1901 року відбулась інтронізація глави церкви у Святоюрському соборі у Львові.

Шептицький і віра

Те, що Андрей Шептицький обрав Греко-католицьку церкву, передусім це питання духовного покликання, наголошує Маґдалена Новак. Шептицький був чоловіком глибокої віри.

«Андрей Шептицький був дуже віруючий. Він цю віру поділяє у родині з мамою. Мама була містичкою в кінці життя і він з мамою ділив цю глибоку віру. Це є у їхніх листах, у листах до брата, де вони говорять про віру, про Бога. У нього було глибоке переконання, і він з того глибокого переконання, глибини віри робив свій вибір. Коли вчився в гімназії святої Анни у Кракові, родина винаймала на вулиці святого Яна, 11 цілий поверх, і там всі сини вчились у гімназії. Є записано, хто був у цьому домі. Побутувала польська мова, приходили єзуїти, ксьондз Яцковський, які були заангажовані у реформу василіанського монастиря. Андрей Шептицький хотів служити, мав таке почуття місії. У його кореспонденції було чітко видно, що він у монастирі має щось до важливого, до зроблення. Мама вважала, якщо він туди іде, до василіанського монастиря, то втратить себе, тому що це шлях не найкращий. Але вона прийняла рішення сина, боялась за нього, що буде всіма відштовхнений, залишиться сам, і не мала особливого ставлення до греко-католицького монастиря. Але з часом усе це змінилось. Батьки заакцептували його вибір. Шептицький коли вступив у монастир, то автоматично змінив обряд з римо-католицького на греко-католицький. Це не було нічим дивним, бо це було в традиції василіанського монастиря», ‒ зауважує Маґдалена Новак.

У перші роки, коли Андрей Шептицький був архиєпископом, в його середовищі переплітались польський і український світи. Втім, багато рідних і друзів відходили у вічний світ, і польське оточення зменшувалось. У 1903 році митрополит Андрей Шептицький писав до рідного брата Станіслава, що русини – це «мій народ». У цей період митрополит Шептицький використовував термін «українець» на означення політичної фракції, а не національності.

На основі джерельних матеріалів польська дослідниця робить висновок, що в останні роки перед Першою світовою війною архиєпископ Андрей Шептицький приймав українську перспективу. Це підтверджує його меморандум до австро-угорського уряду від 15 серпня 1914 року. У цьому документі митрополит Шептицький подав свої пропозиції військових, правових, церковних питань на випадок окупації центральними державами території підросійської України, щоб відокремити територію України від Росії, надати їй широкої автономії під протекторатом Габсбурґів. Не останню роль у цьому проєкті відіграло національне питання, а також прагнення втілити ідеї унії. Про зміст цього документа, наголошує Маґдалена Новак, російська влада дізналась, коли у 1915 році знайшла схований архів митрополита. Чернетку листа відправили у Росію. Опісля цей текст опублікували у російській пресі.

У 1914 році уряд царської Росії арештував митрополита Андрея Шептицького, і він три роки провів в ув’язненні в Суздальському Спасо-Євфиміїському монастирі (Росія). Після звільнення митрополит написав:

«Не три роки ув’язнення, а ціле своє життя радо провів би у в’язниці, лиш би тебе, дорогий мій український народе, бачити свобідним і вільним».

Магдалена Новак дослідила діяльність митрополита Андрей Шептицького на галицькій політичній сцені. Зокрема, пише про ставлення митрополита до національного питання, дає характеристику політичній ситуації в Галичині в 1901–1914 роках, якою була позиція глави церкви, подається на основі архівних документів, мовиться і про участь священників у політичному житті, ставлення митрополита до вбивства намісника Анджея Потоцького (1908 рік), стосунки з польськими єпископами.

Чи може нині митрополит Андрей Шептицький, який поєднував у собі польську та українські ідентичності, стати об’єднавчою постаттю для обох сусідніх народів?

«Думаю, що по українській стороні міг би бути, а ось по польській є особи, які мають іншу думку. Тому я цю книжку й написала, свідомо використовуючи у ній спеціальні терміни, використовувала подвійну назву русин/українець. Якщо б я вживала тільки українець або тільки русин, то я б спростила цей образ, а той час був важкий. Як пояснити, що він не переходив від одного народу до іншого? Зробила це, щоб розбити цей закид. У той час люди мали вибір. Митрополит цей вибір зробив ще перед Першою світовою війною. Тому, звернімо увагу, вони всі – Антонович, Липинський – доконали цей вибір ще раніше. А в часи війни він каталізувався до кінця.

Також важливо було показати, що ті конфлікти, які були раніше, виникали з минулої історії, спільне проживання на одній території, і тому доходило до конфліктів. Маю таку надію, що те, що зараз маємо війну, це переоцінить всі ці конфлікти. Шептицький є одним із добрих кандидатів на таку особу поєднання. У 1990-х такий рух починався. Польські історики досліджували особистість митрополита і позитивно писали про нього», – каже Маґдалена Новак.

10 років праці

Маґдалена Новак протягом 10 років працювала над монографією про митрополита Андрея Шептицького. Зібрала і вивчила велику кількість архівних матеріалів, часописів, листів, які зберігаються у різних установах в Римі, США, Канаді, Польщі, Україні.

«До всіх архівів нереально було досягнути. Ще є листи, кореспонденція у різних місцях. Джерел багато. Можуть бути архіви в Росії. Я старалась показати не односторонній образ митрополита, а багатосторонній. Бо він у багатьох випадках був усесторонньою людиною», – зауважує дослідниця.

Книга «Два світи» вийшла в Польщі та Україні. Керівник видавництва «Свічадо» Богдан Трояновський зауважив Радіо Свобода, що польська дослідниця написала солідну наукову працю.

«Це важливий розділ у біографії Шептицького певного періоду. Психологічно-духовний портрет Шептицького ще ніхто наразі не написав. Для мене найбільш цінним є духовно-психологічний бік, мотиви, чим керувався, переживав, шукав, думав, оцей внутрішній світ митрополита. Книга частково дала мені відповідь, але ще багато відповідей є. Я шукаю митрополита Шептицького як духовного авторитета, яким він є для мене. Вірю, що митрополит буде визнаний святим. Цю постать хочеться ідентифікувати. Бо те, що він робив, багатогранно діяв, був видатною церковною особою, давав раду в економічних питаннях, мав опцію розвитку церкви, був людиною молитви, є доказом його святості. Багато його поглядів випереджували час, як і він сам. Його думки потім вже наздоганяли у Ватикані. Людина глибокого і широкого серця», – каже Богдан Трояновський.

Справа беатифікації (проголошення новомучеником церкви) митрополита Андрея Шептицького не вирішується роками. Цей процес у Ватикані триває з 1958 року. Двічі він призупинявся і справу знову поновлювали. Постійно називаються різні причини.

На сьогодні, на думку експертів, причинами затягування процесу беатифікації митрополита є те, що він жив і працював, очолював церкву у дуже важкий історично-політичний період, а це Перша і Друга світові війни. І це історичне тло донині досліджують науковці, ще досі є чимало необ’єктивних оцінок. А другою причиною затягування процесу беатифікації, наголошують експерти, є те, що УГКЦ не створила єдиної команди людей, яка б займалась справою митрополита, нефахово провадиться процес на римській стадії, не видно праці Постуляційного центру у справі Шептицького у Львові.

На сьогодні немає повної біографії митрополита Шептицького. Фахові дослідники, серед них і Маґдалена Новак, написали ґрунтовні праці, охоплюючи певні періоди життя та діяльності митрополита Шептицького. Фахівці зазначають: очевидно, що над повною біографією митрополита мала б працювати велика група науковців. «Два світи» Маґдалени Новак є величезним вкладом у дослідженні спадщини митрополита Андрея Шептицького.