Доступність посилання

19 Січень 2018, Київ 17:48

«Серед добровольців, які йшли за мною на передову, були патріоти-романтики» – Юрій Бачал


Юрій Бачал, боєць-доброволець

Київ – У перші дні збройної агресії Росії проти України у стотисячному місті Конотоп, що на Сумщині, до військкоматів вистоювали у довжелезних чергах десятки тисяч охочих іти захищати Україну. Один із них – Юрій Бачал. Він вважає той період найбільш важливим у своєму житті, оскільки саме у дні Революції гідності та у тяжкі перші місяці війни зрозумів, що для нього означає бути громадянином України.

– У листопаді 2013 року я вдома щовечора дивився телевізор, уважно вдивляючись у кадри з київського Майдану. Аж раптом – знайоме обличчя: дівчина Таня, з якою ми вчилися в одній школі, вона на пару років молодша за мене. То я знайшов її телефон, задзвонив, питаю: мала, що ти там робиш? А вже починались протистояння між людьми на Майдані та міліцією, і до майданівців долучались все нові люди. А наприкінці листопада спецпризначенці побили й розігнали студентів (у ніч із 29 на 30 листопада 2013 року – ред.).

У ніч з 29 на 30 листопада 2013 року на майдані Незалежності у Києві
У ніч з 29 на 30 листопада 2013 року на майдані Незалежності у Києві

​Тоді я і подумав: така маленька дівчинка розносить медикаменти по Майдану, ризикує життям, а я далі сидітиму під телевізором? Досить, час діяти!

– І як діяли на Майдані?

Юрій Бачал
Юрій Бачал

– Як всі: будував і боронив барикади, разом з сотнями самооборони. Потоваришував з хлопцями з «Правого сектору», з ними і атаки спецпризначенців відбивав, а потім, коли вже Янукович втік і ми, майданівці, поховали Небесну сотню, довелося з побратимами їхати на південь країни, щоб туди не прийшов «русский мир». Тобто, під час подій Революції гідності у Києві я познайомився з одеситами, часто заходив до їхнього намету, там завше була смачна кава і точились цікаві розмови. Тож потім, весною 2014 року, коли вони запропонували їхати їм на допомогу, я відмовити не міг.

– Що робили в Одесі?

Одесу відстояли ціною жертв, я маю на увазі події 2 травня 2014 року, коли загинули люди. Це страшно, це важка ціна за українську Одесу

– Якщо коротко, підтримував місцевих патріотів України. На квітень 2014 року в Одесі Майдан підтримували близько півтисячі осіб – це ті, хто брав участь в патріотичних акціях, то прихильників Росії було кілька тисяч, при цьому їх підтримували місцеві чиновники та правоохоронці. Одесу відстояли ціною жертв, я маю на увазі події 2 травня 2014 року, коли загинули люди. Це страшно, це важка ціна за українську Одесу.

– Що відбувалося з Вами далі?

То була нормальна практика на той час: людина, яка хотіла боронити Україну, але її не мобілізували через військкомат, ішла у добровольчі батальйони

– Далі з кількома приятелями ми приєднались до добровольчих батальйонів, власне, то була нормальна практика на той час: людина, яка хотіла боронити Україну, але її не мобілізували через військкомат, ішла у добровольчі батальйони. Цікаво, що, відповідно до моєї «військової історії», я мав бути мобілізованим як десантник, але у Конотопі стояли черги до військкоматів, тож я, глянувши на ці черги, вирішив іти на передову добровольцем. Щоправда, я таки повістку отримав, вже коли був на передовій. Серед добровольців, хто йшов зі мною, були, сказати б, патріоти-романтики: колишні військові, бізнесмени й управлінці, а ще було кілька колишніх в’язнів. А далі нас помітили у Збройних силах України, відібрали дванадцятьох, я опинився у 54-му розвідувальному батальйоні.

– Позивний «Сапсан» там отримали?

Мене офіційно зарахували до батальйону 23 серпня 2014 року, якраз перед початком Іловайської операції, а вийшов з передової поблизу Маріуполя вже восени 2015 року

– Так, і цей позивний мені дали, бо я був наймолодшим, але найбільш гордим і найбільш швидким серед наших бойових «орлів». Воював на півдні Донеччини: пройшов від селища Гранітне, то була моя вища «точка», і до Азовського моря. Мене офіційно зарахували до батальйону 23 серпня 2014 року, якраз перед початком Іловайської операції, а вийшов з передової поблизу Маріуполя вже восени 2015 року. Спершу було тяжко, але війна змінює людину, тож я пристосувався, навчився, як би це пафосно не звучало, воювати. Спершу у нас траплялись непорозуміння з мобілізованими бійцями, словесні сутички навіть були, але воювали ми разом і непогано воювали.

– Чим займались після демобілізації?

Я прожив та відвоював на передовій 1 рік та 1 місяць

– Уявіть собі, що коли я повернувся додому, то був шокований: з одного боку, ніби нічого не змінилось і все довкола, як було у довоєнному житті, а з іншого боку, мама постаріла. Я прожив та відвоював на передовій 1 рік та 1 місяць. Вдома доволі швидко з’ясувалось, що є чим займатись: я долучився до підтримки ініціатив з пошанування пам’яті загиблих добровольців нашого краю, Сумщини. Разом з волонтерами, активістами, побратимами ми провели доволі потужну кампанію на вшанування Сергія «Сєвєра» Табали (боєць Добровольчого українського корпусу («Правий сектор»), загинув при обороні Донецького аеропорту – ред.), бо я з ним познайомився на Майдані. Ми ініціювали вшанування пам’яті Анатолія Шульги, позивний «Бізон», з полку «Азов» та Михайла Сусли з «Батальйону ОУН».

– Поділіться досвідом, що Ви робили, щоб пам’ять загиблих героїв була пошанована належним чином?

Я спілкуюся з побратимами, з ветеранами АТО з різних куточків України – бачу, що влада на місцях, більшість друзів і сусідів загиблих героїв забувають про них, про те, що завдяки подвигу цих хлопців у їхніх містах є мир

– Волонтерам, які опікувались соціальними проблемами воїнів-добровольців, доводилось у Киві «стукати» у всеукраїнські органи влади, щоб підтримати родини загиблих. Ми ж діяли на місцевому рівні разом з родинами загиблих добровольців. Щоб Суслі присвоїли звання почесного громадянина (посмертно), я зібрав, особисто, понад 2 тисячі підписів містян, разом з побратимами пару разів блокував роботу сесії міськради – але ми свого досягли: Михайлові Суслі було надано статус почесного громадянина міста Конотоп. Я спілкуюся з побратимами, з ветеранами АТО з різних куточків України – бачу, що влада на місцях, більшість друзів і сусідів загиблих героїв забувають про них, про те, що завдяки подвигу цих хлопців у їхніх містах є мир. А це ж, як кажуть американці, «хлопці з сусіднього дому», вони разом з тобою виростали і ходили по цих вулицях, а тепер загинули за те, щоб ти далі продовжував цими вулицями ходити і взагалі жити.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
Loading...
XS
SM
MD
LG