Чотири роки тому, 11 листопада 2022 року, українська армія звільнила українське місто Херсон після восьми місяців російської окупації. Місцеві жителі зустрічали українських військових зі сльозами на очах, дарували їм квіти та безмежно дякували.
У ті дні на площі Свободи у центрі Херсона влаштували масові гуляння.
Сьогодні це неможливо. Попри деокупацію, мир у Херсон так і не прийшов: через близькість російської армії, яка стоїть на іншому березі Дніпра, лише за кілька кілометрів від міста, Херсон перебуває під постійними обстрілами артилерії та дронів. В інтернеті – десятки відео, як військові Росії влаштовують «дронове сафарі» на мирних містян, а діти змушені гуляти з детекторами безпілотників.
Сьогодні, на четвертий рік після деокупації, Херсон поділений на зони: червону, небезпечну, – це прибережні райони, та жовту – де жити відносно безпечніше.
До великої війни в місті жили близько 300 тисяч людей. Зараз, за різними оцінками, залишилися від 60 до 80 тисяч.
- Чим живе Херсон і на що сподіваються його жителі, які пережили окупацію?
Розповідає кореспондент телевізійної та онлайн-мережі «Настоящее время» (створена Радіо Свобода для російськомовної аудиторії).
Дмитро обережно садовить жительку Херсона у волонтерський соціальний транспорт і довозить до лікарні, а потім їде по наступного пасажира. Херсон для Дмитра – рідний дім, а волонтерство стало ще й можливістю показати місто в усій його тривожній красі. Дмитро став блогером.
«Подумав, що можна познімати трохи місто, показати його людям. Я зробив, зняв – і відео набрало багато переглядів. І я подумав: чому б і ні», – розповідає він.
У коротких роликах Дмитро влаштовує вікторини на знання міста, але показує й райони Херсона, куди більшість містян заходити не ризикують.
«Люди, які жили тут, або виїхали звідси, або живуть десь у безпечніших районах, вони не можуть потрапити до свого дому. І я їм допомагаю – показую, що відбувається у місті. Іноді роблю веселі ролики. Тому що я хочу, щоб і люди були веселіші, і щоб собі підняти душевний стан, підняти собі настрій», – розповідає він.
Свої ролики Дмитро знімає в перервах між роботою волонтером. На четвертому році після деокупації міста уявити Херсон без волонтерів складно.
«Більшість великих міжнародних фондів не мають можливості тут працювати з міркувань безпеки, на це є заборона. Тому і волонтери, і громадські організації в Херсоні є тією базою, яка допомагає людям», – каже керівник «Центру змін Поступ» Ігор Цуркан.
Місцева влада волонтерський рух підтримує. У місті зрозуміли, що 80 тисяч жителів, які залишилися, потрібно забезпечувати найнеобхіднішим.
Життя тут триває: за перші шість місяців 2026 року в Херсоні народилася 91 дитина.
У підземному волонтерському центрі Херсона облаштували дитячий садок і спортивні секції.
«У нас такі діти, які зациклені на війні. Вони приходять, і вся їхня гра полягає в тому, що «це летить дрон, це вибухи». Ми будуємо будиночки, вони їх ламають і кажуть: «Це приліт». Це нехороша психологічна ситуація у дітей. Ми намагаємося пояснити, що все добре, ми в безпеці, нічого не літає – щоб вони хоч трохи забули про це», – розповідає співробітниця дитячого садка.
У сусідній кімнаті працює психолог. Каже, що цього року охочих виговоритися побільшало: «Попри сильні обстріли, люди тут є. Люди живуть. І вірять. Багато людей повертаються».
Сьогодні Херсон поділений на зони: «червону», де зовсім небезпечно, та «жовту», де ще триває життя, хай і під постійною загрозою російських безпілотників. Тут досі вірять, що сподівання чотирирічної давнини, часів звільнення Херсона, усе ще актуальні.
«Люди змінюються поглядом. Вони дуже втомлюються. По них видно. І з кожним днем у них дедалі більше опускаються руки, і вони або виїжджають, або перестають робити те, що робили раніше. Скажу так: люди, тримайтеся, усе буде добре! Я розумію, що ситуація з кожним днем дедалі складніша, але якщо опускати руки, то ворог просто скористається цим. Сподівайтеся, усе в нас буде добре», – каже Дмитро.
