«Так шкода залишати!» Жителі Краматорська їдуть із міста, яке стало прифронтом

КРАМАТОРСЬК – Однією з цілей Росії прямо зараз є Краматорськ: останніми тижнями він став прифронтовою зоною, викликавши масовий від'їзд людей у безпечні райони. Кореспондент телевізійній та онлайн-мережі «Настоящее время» (створена Радіо Свобода для російськомовної аудиторії) побував у Краматорську Донецької області, де український прапор підняли над спорожнілим містом, і поговорив з тими жителями, хто поки не поїхав – про їхні очікування та настрої.

Сьогодні у Краматорську малолюдно. У місті залишилося зовсім небагато людей, а тих, хто виходить на вулиці, ще менше. Перехожих немає навіть у центрі, на центральній площі та у двох міських парках, де до війни проводились свята на День Незалежності України.

Ще п'ять років тому тут постійно гриміли концерти топових українських зірок: Руслани, Вєрки Сердючки, «Бумбокса», Hardkiss та інших. І навіть після початку повномасштабної війни у Краматорську все ще відбувалися локальні концерти та заходи. Нині тут самотньо майорить український прапор.

Один із тих, хто поки що не виїхав із міста – Роман Дубінін, власник місцевого океанаріуму.

Але він теж пакує речі. Роман каже, що вони з дружиною утримували океанаріум скільки могли, незважаючи на наближення російської армії: «Щоб у людей був такий довоєнний куточок, щоб люди могли прийти, і вони мали якісь спогади».

Спорожніле місто

Але останні місяці Краматорськ спорожнів, і охочих подивитися на риб теж немає.

Дружина Романа вже поїхала та шукає квартиру в іншому місті. Більшість рибок та акваріумів Роман продав в океанаріуми Дніпра та Харкова, а інше обладнання зараз вивозить самотужки. Тому відверто каже, що святкового настрою він не має.

«Тут все було так красиво, а зараз… – мовчить Роман. – Немає настрою. І я нічого з цим не можу вдіяти. Бачиш, там стоїть фура, люди речі свої вантажать? Бачиш, зачинився якийсь заклад? Все закрилося. Все, напевно, тільки до кінця місяця якось працюють. І все».

«Раніше більше був такий спортивний інтерес: триматися, боротися. Була якась віра до останнього, що переможемо, що місто залишиться, – каже він. – І у багатьох людей є ще на це надія, навіть у тих, хто давно поїхав. Вони там ще вірять у щось. Але я ж по сусідах дивлюся – по Дружківці».

За Костянтинівку вже кілька місяців йдуть запеклі бої: Росія неодноразово оголошувала про захоплення міста, але за даними військових аналітиків, у місті ще залишаються позиції українських військових. Краматорськ віднедавна також офіційно зона активних бойових дій.

«Як гарно було, а тепер...»

Людмила, ще одна мешканка Краматорська, теж каже, що їй боляче дивитись на місто. Для неї кожен куточок тут пам'ять про минуле.

«Я йду містом і просто дивлюся на всі боки, шкодую, яке було гарне місто… так шкода! Так шкода! – зауважує вона. – Ось, тут бібліотека була. Тут «ПриватБанк» був. Тут випускний у мене був. Шкода!»

Віктор поки що теж залишається у місті: він охороняє найрозкішнішу зелену зону Краматорська. Але каже, що не розуміє від кого він її охороняє: людей немає.

«Звичайно сумно. Будували-будували, робили-робили, і все. Люди їдуть, бо небезпечно», – каже він.

У 2026-му році День Незалежності в Краматорську для багатьох жителів, які залишаються в місті, – це свято без концертів, без святкувань, але зі сльозами на очах від усвідомлення того, наскільки боляче дається Незалежність.

«Хочеться миру, добра і всього доброго. Тому що набридло це все! Все, сил немає», – каже ще одна місцева мешканка.

«Ми були незалежні. Україна була найбагатша при розпаді Радянського Союзу. Треба було будувати кордони! Переймати добре, знищувати погане, – зауважує ще одна її землячка. – Хочу побажати всім терпіння, добра. І щоб усе це закінчилося швидше. Так шкода покидати це місто!»

«Прагнення свободи у нас у крові. Тому боротимемося і далі. І перемога буде, – каже Роман Дубінін. – Але потрібен час. Ніхто не поступиться. Тому я хочу побажати всім… вдихнути, видихнути. І йти далі».