Прикордонник Олександр Морський катером перевозив поранених на «Азовсталь», ризикуючи життям

ЛЬВІВ ‒ Старший офіцер морської охорони Держприкордонної служби України Олександр Морський з перших годин наступу Росії на територію України обороняв Маріуполь. А невдовзі на катері, під постійними ворожими обстрілами, перевозив із побратимами поранених військовослужбовців і цивільних людей на завод «Азовсталь». Там вони отримували медичну допомогу. Під час однієї з небезпечних евакуацій 46-річний Олександр Морський був важкопоранений, внаслідок чого втратив ліву руку.

Історія морського прикордонника, який пройшов російський полон.

«Після того, що я пройшов, всі страхи пропали», жартує Олександр Морський. Народжений серед Карпат на Івано-Франківщині з прізвищем Морський і фах собі обрав відповідно до прізвища.

Служив у Маріуполі у 23-му загоні морської охорони Держприкордонної служби. З Маріуполя ‒ його дружина. Тут подружжя жило у власному будинку, розташованому неподалік заводу «Азовсталь». У 2019 році у званні капітана 2-го рангу Олександр Морський звільнився зі служби і працював як цивільна особа. Однак він завжди знав, якщо щось буде серйозне в країні, тобто напад, то в Маріуполі зустрічатиме ворога. Так і сталося 24 лютого 2022 року.

«Я зрозумів, що починається щось серйозне. Я зібрався і поїхав у свою частину. Ми спершу були в морському порту, там стояли катери. Періодично виїжджали на позиції на околиці Маріуполя і тримали оборону. У море не виходили, бо місто було у щільній блокаді і в морі перебували серйозні кораблі ворога, оснащені ракетами. Тому вихід в море ‒ це була смерть. Ми займали оборону в порту», ‒ розповідає Олександр Морський.

З кожним днем у місті ставало більше поранених, як військовослужбовців, так і мирних людей. Перевозити поранених автомобілями не завжди вдавалося. Оскільки Олександр вмів водити катер, його у числі інших скерували на завод «Азовсталь». Щодня він сідав у човен і з друзями їхав по поранених.

«Ми приїхали на «Азовсталь» і стабільним сполученням було тільки море. Були потрібні люди, які вміли управляти катером. Мене залишили для перевезення людей, боєприпасів і всього іншого. Робили стільки ходок, скільки було треба. Бувало, що й не зупинялись. Бо було багато поранених», ‒ каже морський прикордонник.

З міста катером перевозив поранених під жахливими ворожими обстрілами. За один раз на човні евакуювали в середньому 10 осіб. На «Азовсталі», у медичному бункері «Залізяка», медики рятували поранених.

«Коли перевозив поранених перший раз, то був мандраж. А потім уже розумієш, що від тебе залежить життя людини. На все закривав очі. Було важко вантажити людей на катер. Я не дуже великої комплекції, а хлопаки мали і понад 100 кілограмів. До того ж вони були у важкому стані. І треба було спустити на човен з висоти півтори метра. Потрібно було орієнтуватись, щоб не нашкодити пораненому. Страшно було евакуювати контужених. Бо люди себе не контролюють. Спершу мали вилучити у них зброю, щоб не зробили якоїсь біди, ще на переході треба було всіх заспокоїти. Бо паніка серед поранених ‒ це не дуже картина проста», ‒ каже Олександр Морський.

Щоденно Олександр перевозив катером десятки поранених. Хоч, говорить, що людина звикає до всього, але одного молодого бійця Олександр Морський запам’ятав найбільше:

«Це була одна з перших евакуацій в середині березня. Один хлопець був, років 22. У нього практично не було обличчя, ні губ, ні носа, лише дивом частково були очі. Таке було важке поранення. Це, напевно, найстрашніший випадок. Не знаю, яка подальша доля цього воїна».

Поранення і втрата руки

28 березня Олександр Морський з побратимами отримав чергове завдання перевезти поранених. Катер ще не встиг рушити, як у нього ворог влучив двома ракетами. У той момент на човні було 12 українських військових. Четверо з них загинули. Тіло одного так і не знайшли. Олександр отримав важке поранення, внаслідок якого втратив ліву руку.

«Я був на катері. Бачив спалах ‒ і все: звук пропав. Не знаю, через скільки часу, але побачив, що все навкруги палає. Слава Богу, що був у касці, у бронежилеті і це, напевно, врятувало мені життя. Побачив з боку катера є вода, зрозумів, що не виберусь. Зорієнтувався, що до берега дістанусь через вогонь. Ми ще не встигли відшвартуватися і я через палаючий вогонь перекотився, руки не відчував, фактично, вона була відірвана. Трималась в рукаві, хиталась. Рухати не міг. Перевалився через борт на берег, підвівся і вдалося вийти самотужки з-під обстрілів до пункту укриття. Це було десь 150-200 метрів. Хлопці казали, що я ще встиг по рації доповісти, що сталося. А я цього вже не пам’ятаю.

У той момент було дуже страшно. Якщо хтось каже, що не страшно, це неправда. Жахливо. Але якось внутрішні сили і Божа допомога мені сказали, що я маю боротися до кінця», ‒ розповідає Олександр Морський.

Внаслідок поранення ліва рука Олександра була геть розтрощена до ліктьового суглоба і її медики ампутували. Олександр намагався підтримувати бійців, які були у значно важчому стані від нього, морально, щоб вони не падали духом, а ставали сильніші.

«Настрій був триматися до кінця. Немає людей, які не хочуть жити. У нас була надія, що ми пройдемо до своїх коридором. Один час обіцяли, доходили до нас слухи, що з Туреччини прийде корабель і забере нас із цивільними, що буде коридор. А потім ми зрозуміли, що ми в глибокому оточенні, у трьох кільцях, що проти нас було приблизно 40 тисяч особового складу ворога. Це дуже багато. А нас із «Азовсталі» вийшло близько 2500. Якби у нас було якесь постачання, якийсь коридорчик, але до нас ніхто не міг добратись, ми б ще тримались. А так просто фізично не мали чим захищатись. Ми були для ворога просто мішенями», ‒ говорить Олександр Морський.

Російський полон

17 травня 2022 року, виконуючи наказ, Олександр Морський разом із іншими бійцями вийшов з заводу «Азовсталь». Українців російські військові привезли у виправну колонію в селищі Оленівка Донецької області. Ця установа з 1999 року відома як Волноваська колонія №120. Її захопили російські гібридні сили у 2014 році.

«Судячи з того, що ми побачили, коли нас привезли, цю колонію готувались зносити. Так звані бараки були без вікон або частково побитими, всі санвузли ‒пограбовані, умивальники ‒ відсутні. У нас стайня для худоби у кращому стані, ніж колонія, куди нас привезли. Незрозумілий туалет був на дворі. Сміття ‒ по коліна. У такі умови нас поселили. Було декілька ліжок. Мали спальники, які залишились, бо половину у нас забрали.

Коли трішки оговтались, навели порядок, тому що нам там треба було перебувати. У них навіть віника не було. Для них такий стан і таке сміття було нормою. У цьому смітті навіть щурі боялись перебувати, не те, що людина. Ми віники з гілок дерев і кущів поробили і трішки прибрали. З нами з «Азовсталі» приїхав котик і це була наша розрада. Ми йому приносили щось їсти. Жив у бараці з нами.

Я категорично не був готовий на них працювати. Треба вам ‒ робіть.

Під час обшуку позабирали половину наших зубних щіток, пасти, не знаю навіщо? Ми підняли галас і принесли нам одну щітку на трьох, два станочки для гоління на весь барак. Він був розрахований на 100 людей, а нас було понад 400. Вони спеціально хотіли спровокувати серед нас конфлікт, щоб ми не могли щітками поділитись чи станком. Власне, на це і робилось багато ставок. Але ми це розуміли, що вони підбурюють нас. Тому як вони не старались, ми не велись. Самі розділили щітки більш-менш.

Ба більше, оскільки у мене не було руки, то побратими мене поклали на ліжко, я мав спальний мішок. Хлопці по-різному спали: на бетоні, карематах. Потім завезли матраци. А ліжок так і не привезли.

Допити були постійно, знімали відбитки пальців, фотографували… Дуже чинився сильний моральний тиск.

У їдальні: довгі дерев’яні столи і лавки. Швидко все там відбувалось. Запах з тієї їдальні мене переслідує до сьогодні. Це запах дохлої риби і квашеної капусти. Я не міг її їсти, розумів, що вдома капуста смачна. Але не міг переносити квашену капусту».

Олександр Морський потрапив у перший обмін українських захисників ‒ 29 червня.

Звикає до «нової» руки

Олександр Морський під час поранення втратив руку, мав обпечене обличчя, а потім влучила ракета у бункер «Азовсталі» і йому сильно обпекло другу руку. Надаючи медичну допомогу, медики навпіл розпиляли його обручку, бо не могли зняти. Ці дві половинки він зберіг у полоні.

Олександр другий тиждень звикає до протеза. Вже може потиснути чиюсь руку, вчиться користуватись протезом.

«Коли рухаю плечем, то рука відкривається. Так само фіксую її вниз, вгору. Спершу треба уявити, як проходити і далі діяти. Ще не впевнено беру горнятко, можу опустити і розбити. Певний час носитиму цей протез, а вже потім мали б поставити біонічний. Я не комплексував без руки, а з протезом просто і вигляд, і зручніше», ‒ каже Олександр Морський.

Дружина Олександра залишалась в окупованому Маріуполі, допоки чоловік не вийшов із «Азовсталі». Вона доглядала хвору маму і, на щастя, ніхто її не здав російській окупаційній владі, що вона жінка українського військового. Чоловік перебував неподалік дружини у Маріуполі, але між ними не було жодного зв’язку. Олександрові з «Азовсталі» вдалось додзвонитись до рідних на Івано-Франківщині і повідомити, що живий.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Захисник Маріуполя зумів зберегти у російському полоні хрестик і обручку