Доступність посилання

ТОП новини

«Тихо-тихо, а потім як бабах». Чим живе поряд із фронтом місто Гуляйполе на Запоріжжі?


ЗАПОРІЖЖЯ – Місто Гуляйполе на Запоріжжі понад рік живе поряд з лінією фронту. Та попри це, в насаленому пункті лишається близько двох тисяч людей. Чим та як живуть у Гуляйполі, дізнавалось Радіо Свобода, що побувало там разом із представниками «Капеланського батальйону Маріуполь», що доставили туди гуманітарну допомогу.

Ми заїжджаємо в тиші. Звідси до позицій військових РФ трохи менше від 7 кілометрів. Звертаємо з основної вулиці у зелений провулок. Там на нас вже чекають. Біля воріт власного домогосподарства Віктор.

Віктор
Віктор

Вітаємось і заходимо на подвір’я. Під навісом над маленькою настільною плитою щось чаклує Інна, дружина Віктора. У Гуляйполі вже понад рік нема централізованого газопостачання, отож, готує на газі з балону. Цікавлюсь, де беруть такий. Виявляється, їздять за ним у найближче місто – Покровське сусідньої, Дніпропетровської області. Це понад 40 кілометрів від Гуляйполя. Там же купляють і паливо.

Інна та Віктор час-від-часу виїжджають з рідного міста. Залежно від поточної обстановки поряд із фронтом. Якою вона є в останні дні?

«Вночі гепало дуже. А вчора був день тихий. Знаєш, аж страшно було», – відповідає Інна, продовжуючи готувати.

Каже, рідні, знайомі дзвонять, хвилюються, що подружня пара зараз повернулася додому у прифронтову зону. Так, як залишити надовго рідну домівку?

Пара перепитує у капеланів новини з фронту: «Скажіть щось хороше…»

На цьому подвір’ї дуже чекають на деокупацію Запорізької області.

«Вчора проїжджаємо блокпост, кажу хлопцям: «Скажіть щось хороше». – «Нічого хорошого». – «Більш такого не кажіть, – «Чого?». – «В мене скільки бабусь питають, що хорошого. А ви на посту таке кажете», – розповідає Інна.

Моя співрозмовниця одна з 49 людей, що лишилися на три навколишні вулиці. Раніше тут мешкало понад 90 людей. Завітали капелани до пари, щоб передати для них і сусідів спеціальну плівку. Нею можна накрити ушкоджені російськими обстрілами будинки і хоч трохи вберегти їх від руйнування негодою.

Віктор веде показати наслідки російських прильотів на сусідній вулиці. Поки йдемо чути «приходи». Мій «гід» пояснює, що то далеко. Як це визначає?

«Півтори роки вже воюємо плюс-мінус. Отож, чути. Коли лягало рядом – то чутно, що поряд. А це чути, що далеко. Знаєш, що саме найгірше? Це як ракети йдуть. Їх не чути. Тихо-тихо, а потім як бабах. О, прилетіло».

Заходимо на одне з покинутих подвір’їв. Сюди прямо в город російські військові вгатили із С-300. Це було тижні 3-4 дні тому. На щастя, ніхто не постраждав – власники минулого року виїхали у більш безпечну зону.

Віктор веде нас ще за кілька подвір’їв звідси. Там «град» впав біля так само тимчасово покинутого житлового будинку. Впав і не розвівався.

Скільки ще таких небезпечних сюрпризів після обстрілів з боку військ РФ лишилось на вулицях Гуляйполя невідомо.

«Прильоти» в далечині частішають, отож, поспішаємо далі. За вікном автомобіля – зруйнований російськими обстрілами центр міста.

Схожі на скелети колишні магазинчики місцевого ринку
Схожі на скелети колишні магазинчики місцевого ринку
Побиті прильотами житлові будинки
Побиті прильотами житлові будинки

Наша друга зупинка – пункт незламності. Знаходимо його за гулом генератора. Координатор пункту на ім’я Сергій просить не знімати сусідні будинки на вулиці: безпека – перш за все.

Поки волонтери і капелан відвантажують привезені до пункту незламності продукти, спускаюсь разом з координатором у підвальне приміщення.

Створений цей пункт незламності за зразком аналогічних у Бахмуті, Авдїївці та Оріхові Запорізької області. Працює з 9-ї до 18-ї години.

У ньому можна помитися, випрати речі.

Можна і підстригтися у перукаря, що щоденно чергує у пункті.

Є можливість скористатися інтернетом і підзарядити телефони, ліхтарики.

Заходимо в найбільше приміщення пункту – посередині крісла. В них з десяток людей – дивляться телевізор. На екрані – випуск новин «Телемарафону». Ще пару людей вмостилися біля стіни з ноутбуками. В кінці зали – буфет.

«Робимо їжу поки швидкого приготування. З собою беруть люди воду, якщо хочуть. Ми даємо три інгредієнти на винос – воду, хліб і те, що люди захочуть, тобто якісь солодощі, снеки», – розповідає координатор пункту незламності Сергій.

За головну в буфеті сьогодні – волонтерка на ім’я Дар’я. Поряд на стільцях – двоє жінок, Алла та Світлана. Виявляться, всі троє між собою знайомі. Товаришують. Живуть на сусідніх вулицях. Жодна не виїздила з Гуляйполя від початку повномасштабного вторгнення РФ до України. Що тримає поряд із фронтом? Чую вже традиційну відповідь для таких місць – власне господарство.

– Було і страшно.
– У підвалах сиділи, жили. Ну, нічого…
– Ви ж розумієте, тут і собачки, і котики. Ми ж приглядаємо за всім.
– Я правильно зрозуміла, приватний будинок і город…?
– Авжеж.
– І мабуть свійські тварини…
– Кури.
– У нас люди примудряються корів тримати.
– Серйозно?
– Ми вам чесно кажемо. У нас поряд все. Страшно-не страшно, а все одно…
.

Завершую розмову і йду у супроводі координатора на двір. По дорозі він розповідає: щоденно приходить осіб з 50, але кількість відвідувачів пункту незламності зростає. Він лише другий тиждень як запрацював. Приїздять навіть із сусідніх сіл, розповідають співрозмовниці.

«Жіночка приїхала з Гуляйпільського. Їх там 20 чоловік живе. Приїздила вже один раз. Приїхала сьогодні знову. Ми їй дали хліба туди. Вона роздасть».

Виходимо на двір – час прощатися. Тиснемо один одному руку і зичимо берегти себе.

І рушаємо в дорогу назад, до Запоріжжя.

  • Зображення 16x9

    Євгенія Назарова

    Співпрацює з Радіо Свобода з 2015 року. Народилася в 1985 році у Запоріжжі. У 2007 році закінчила історичний факультет, а у 2011 році – аспірантуру Запорізького національного університету. Має ступень кандидата історичних наук. Із 2013 року працює у сфері журналістики.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG