Вибір редакції: світ
Рівень переговорів у Лондоні знижений. Перемир'я не буде?
Представники США, України та Європи зустрічаються в Лондоні в середу, щоб обговорити припинення війни Росії в Україні, але шанси на будь-який прорив виглядають незначними після того, як більшість міністрів закордонних справ відмовилися від пропозицій, незважаючи на тиск США щодо угоди про перемир’я.
Держсекретар США Марко Рубіо скасував свою поїздку до Лондона, а зустріч, у якій також повинні брати участь міністри закордонних справ Великої Британії, України, Франції та Німеччини, була відкладена.
Європейський чиновник сказав, що Марко Рубіо висловив стурбованість тим, що Україна може повернутися до своїх попередніх жорстких позицій, що унеможливить будь-який прорив на переговорах.
Пониження рівня переговорів відбулося, незважаючи на попередження президента США Дональда Трампа про те, що Вашингтон може піти, якщо найближчим часом не буде прогресу в угоді, і Трамп заявив у неділю, що сподівається, що Москва та Київ цього тижня досягнуть угоди, щоб припинити трирічний конфлікт.
Небагато дипломатів вважали це реалістичним, враховуючи наявність значних прогалин.
Рубіо розмовляв з міністром закордонних справ Великобританії Девідом Леммі пізно у вівторок і сказав, що з нетерпінням чекає перенесення своєї поїздки в найближчі місяці після "технічних зустрічей" у середу.
Речник британського прем’єр-міністра Кіра Стармера заявив, що на переговорах м’яч на боці Росії: «Ми чітко підтримуємо спроби президента Трампа встановити мир і заклики України до Росії до повного припинення вогню».
Спеціальний представник Трампа Стів Віткофф не брав участі в переговорах у Лондоні. Але на паралельно він зустрінеться з президентом Росії Володимиром Путіним цього тижня в Росії, повідомили в Білому домі.
Лондонська зустріч є продовженням аналогічної сесії в Парижі минулого тижня, де представники США, України та Європи обговорювали шляхи досягнення миру. Представник Трампа в Україні генерал Кіт Келлог все ще буде в Лондоні для переговорів.
За словами європейських дипломатів, метою минулого тижня було те, щоб американці, європейці та українці сформулювали спільну позицію, намагаючись наблизити Вашингтон до європейської та української позиції.
Крок до припинення вогню
Голова Офісу президента Україна Андрій Єрмак заявив в Лондоні, що цей раунд переговорів зосередиться на досягнені повного і безумовного припинення вогню як першого кроку до миру
«Шлях до миру непростий, але Україна повністю була і залишається відданою мирним зусиллям», – сказав Єрмак в Лондоні.
Він прибув у супроводі міністра закордонних справ Андрія Сибіги та міністра оборони Рустема Умєрова.
«Незважаючи ні на що, ми працюватимемо задля миру», – сказав Єрмак.
Попри це, до обговорення на цьому раунді переговорів є багато як формальних, так і неформальних тем.
Доведеться домовлятисяДмитро Орєшкін
«Мені здається, що війна зайшла в глухий кут, – сказав російський політолог Дмитро Орєшкін у коментарі для телеканалу «Настоящее время», створеному Радіо Свобода з участю Голосу Америки. – Очевидно, що темпи наступу Росії зменшуються з місяця в місяць, і немає жодних підстав очікувати раптового прискорення. Тому, так чи інакше, доведеться домовлятися».
Крим – це Україна
Після зустрічей у Парижі минулого тижня, в яких брав участь Рубіо, американські чиновники, за повідомленнями, представили українським переговорникам пропозицію, яка передбачає, що Вашингтон визнає анексію Криму Росією 2014 року.
Невідомо, наскільки Білий дім дійсно налаштований реалізувати цю ідею, про що повідомляли The Wall Street Journal, Bloomberg та CNN. Якщо це відбудеться, то стане різким відходом від давньої політики США і вступить у суперечність із Конгресом, який схвалив закони, що виступають проти будь-якого такого кроку.
Це було б надзвичайно складно і для президента України Володимира Зеленського. Українці переважною більшістю вважають півострів у Чорному морі своєю територією. Із можливими виборами на горизонті, згода Зеленського на претензії Росії могла би стати політичним самогубством.
Окрім Криму, Росія заявила про анексію ще чотирьох регіонів, які частково окуповані її військами: Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей.
Пропозиція про 30-денне припинення вогню, на яку Москва і Київ нібито погодилися за наполяганням Вашингтона, неодноразово порушувалася обома сторонами.
Після минулотижневої зустрічі в Парижі Рубіо висловив невдоволення повільним прогресом у переговорах і заявив, що Вашингтон може взагалі вийти з цього процесу.
«Але зараз нам потрібно визначитися – буквально за кілька днів, – чи це реально в короткостроковій перспективі, – сказав Рубіо 18 квітня. – Бо якщо ні, тоді, я вважаю, ми просто рухатимемося далі».
Очікувалося, що Рубіо візьме участь у зустрічі в Лондоні. Однак 22 квітня речниця Державного департаменту США Тамі Брюс повідомила, що він не приєднається до переговорів.
«Це не заява щодо самих переговорів. Це заява про логістичні труднощі в його графіку», – пояснила вона.
За даними Financial Times, Віткофф також не буде присутнім у Лондоні.
«Коаліція охочих»
Упродовж кількох місяців триває обговорення можливого розгортання європейських сил в Україні для забезпечення потенційного перемир’я між Києвом і Москвою.
Ініціативу активно просувають лідери Великої Британії та Франції. Йдеться про можливе направлення контингенту від 10 до 30 тисяч військовослужбовців після припинення вогню.
Москва до цієї ідеї ставиться вкрай негативно. Присутність солдатів країн-членів НАТО на території України створила б для Кремля катастрофічну картину в інформаційному полі – не кажучи вже про принципову й непохитну позицію Москви щодо будь-якої участі НАТО в українських справах.
Тим часом адміністрація Трампа виключила участь США в операції, зайнявши позицію, що саме європейці мають відігравати провідну роль у такій ініціативі. І це попри те, що США мають безпрецедентні можливості у сфері логістики та транспорту, не кажучи вже про масштаб їхньої промислової бази.
Окрім Великої Британії та Франції, жодна інша країна не виявила особливого ентузіазму до участі в такій військовій місії. Австралія, Данія та Швеція заявили, що відкриті до цієї ідеї. А от країни Східної Європи, зокрема Польща та Чехія, ставляться обережно через занепокоєння про безпеку своїх кордонів із Росією.
За словами одного з європейських дипломатів, який спілкувався з Радіо Свобода на умовах анонімності, останніми тижнями також обговорюється інша ідея – надання винищувачів та іншої авіаційної техніки для захисту повітряного простору України, особливо в районі Львова та західних областей.
«Питання НАТО не обговорюється»
Однією із головних причин, яку Кремль назвав для початку повномасштабної війни у лютому 2022 року, було прагнення України вступити до НАТО.
Уряд Зеленського неодноразово підтверджував свою відданість ідеї членства в альянсі, вбачаючи в цьому ключову противагу агресивній Росії на кордонах.
Водночас, окрім ідеї з Кримом, адміністрація Трампа запропонувала повністю виключити можливість вступу України до НАТО як частину потенційної мирної угоди.
«Питання НАТО не обговорюється», – заявив Кіт Келлог, один із головних посланців Білого дому, в інтерв’ю Fox News 20 квітня.
Хоча вступ України до НАТО ніколи не був на порядку денному найближчим часом і не мав широкої підтримки серед країн-членів альянсу, повне виключення цього варіанту могло б стати серйозним заохоченням для Москви.
Однак для Зеленського це є великою проблемою: прагнення до членства в НАТО закріплено в Конституції України з 2019 року. І, як і у випадку з Кримом, будь-яке рішення щодо цього питання йому доведеться пояснювати українським виборцям.
Наступного дня після лондонських переговорів генеральний секретар НАТО Марк Рютте має вирушити до Вашингтона, де запланована його зустріч із Трампом.
Гра зі словами і з атомами
Найбільша атомна електростанція України, розташована на березі Каховського водосховища, на південний захід від міста Запоріжжя, перебуває під контролем Росії з перших тижнів вторгнення.
Ця станція з шістьма реакторами раніше виробляла до 20% електроенергії України. У спробі зберегти електропостачання на тлі постійних обстрілів з боку Росії, Київ прагне відновити контроль над АЕС або принаймні доступ до її енергетичних потужностей.
Під час телефонної розмови із Зеленським у березні Трамп озвучив ідею, що США могли б взяти під контроль деякі – або навіть усі – енергетичні об’єкти України, включно з атомними електростанціями.
Тепер офіційно на порядку денному – ця ідея передбачає, що Запорізька АЕС постачатиме електроенергію як Україні, так і контрольованим Росією територіям України.
Зеленський виступив проти цієї ідеї, однак можливі компроміси: наприклад, призначення громадян США до складу виконавчої ради «Енергоатому» – державного енергогенеруючого підприємства.
Рідкоземельні ресурси
Хоча це питання офіційно не стоїть на порядку денному лондонських переговорів, воно тісно пов’язане із загальним контекстом: мова про цінні мінеральні ресурси України титан, кобальт і так звані рідкоземельні метали.
Адміністрація Трампа активно просуває ідею отримання широкого доступу до цих ресурсів, аргументуючи це тим, що це могло б частково компенсувати мільярди доларів, витрачені США на постачання зброї для України.
Наприкінці лютого Зеленський прилетів до Вашингтона для підписання рамкової угоди, яка б відкрила шлях до зростання американських інвестицій без втрати доходів чи суверенітету над українськими надрами.
Однак зустріч у Овальному кабінеті завершилась скандалом, поставивши під сумнів не лише угоду про надра, а й подальше надання зброї та розвідданих з боку США.
Після тижнів переговорів, українські та американські представники, схоже, досягли компромісу. Минулого тижня Трамп заявив, що угоду підпишуть 24 квітня.
Чому це важливо? Хоча б тому, що це усуває одну з головних перешкод для продовження постачання зброї з боку США – чого Україна гостро потребує.
Перемир’я, припинення вогню, мирна угода
З лютого адміністрація Трампа веде прямі переговори з Кремлем – чого побоюються як українці, так і європейці, остерігаючись, що їх можуть виключити з процесу врегулювання.
Віткофф уже тричі зустрічався з президентом Росії Володимиром Путіним, востаннє – 11 квітня в Санкт-Петербурзі. Радник Путіна з міжнародної політики Юрій Ушаков заявив, що Віткофф планує повернутися до Москви після лондонських переговорів.
Ми готові максимально конструктивно просуватися вперед заради досягнення безумовного припинення вогню, а далі – реального та стійкого мируВолодимир Зеленський
«Лондонські переговори мають першочергову мету – домогтися безумовного припинення вогню. Це має стати відправною точкою», – йдеться у заяві Зеленського після розмови з прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером.
«Ми готові максимально конструктивно просуватися вперед, як це вже було не раз, заради досягнення безумовного припинення вогню, а далі – реального та стійкого миру», – додав він.
Чи буде реалізоване тимчасове перемир’я чи довгострокове припинення бойових дій – значною мірою залежить від Москви, яка наразі має перевагу на полі бою й менше зацікавлена в поступках зі своїх «максималістських» позицій.
19 квітня Путін оголосив 30-годинне «великоднє перемир’я», представивши це як жест доброї волі.
Два дні по тому Путін заявив, що відкритий до прямих переговорів із Зеленським – чого не траплялося від початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року.
Переглянути всі оновлення за день
Чи має ЄС план щодо пального і енергоносіїв на тлі блокування Іраном Ормузької протоки?
Світові ринки лихоманить від перекриття Ормузької протоки. Ціни на нафту вже сягали історичних максимумів, що спровокувало стрибок цін на пальне та енергоносії у Європі. Як бойові дії на Близькому Сході впливають на життя європейців і який план порятунку від нової енергетичної кризи готують лідери ЄС?
Цього тижня провідні нафтогазові компанії Європейського Союзу проводять зустрічі, обговорюючи яку тактику обрати, щоб зменшити негативний вплив війни США та Ізраїлю проти Ірану на вартість енергоносіїв та їхнє постачання. І це все на тлі відмови Євросоюзу від споживання російських енергоносіїв через розв'язану Росією повномасштабну війну проти України.
Біопаливо, атомна енергетика?
Речниця Європейської комісії Анна-Кайса Ітконен повідомила, що Координаційна група з питань нафти збирається 8 квітня, а група з питань газу – наступного дня.
Блокування Іраном Ормузької протоки – транзитного коридору, через який проходить близько 20% світового постачання нафти й газу, змушує ЄС вживати заходів з енергозбереження, таких як:
- скорочення авіаперевезень,
- обмеження швидкості на автомагістралях
- та введення директив щодо роботи з дому
Ситуація, звісно, може змінитися, адже президент США Дональд Трамп та Іран домовилися про двотижневе припинення вогню за посередництва Пакистану. Сторони будуть обговорювати прохід суден в Ормузькій протоці.
Минулого місяця міністри енергетики країн блоку провели екстрене засідання, і хоча конкретних заходів погоджено не було, єврокомісар з питань енергетики Дан Йоргенсен пообіцяв, що Брюссель незабаром оголосить про пакет заходів на рівні ЄС.
За словами посадовців ЄС, обізнаних із ситуацією, які на умовах анонімності говорили з Радіо Свобода, ці заходи можуть передбачати:
- більш гнучкі правила надання державної допомоги енергетичним компаніям,
- а також стимулювання розвитку відновлюваної та атомної енергетики.
Вони також можуть включати більш рішучі екстрені кроки, подібні до тих, що були вжиті на початку 2022 року після повномасштабного вторгнення в Україну, такі як загальноєвропейське обмеження цін на газ і оподаткування надприбутків енергетичних компаній.
Економічний удар війни проти Ірану
Європейський Союз уже готується до значного економічного удару, якщо війна затягнеться.
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив журналістам, що навантаження на економіку ЄС може бути таким же важким, як під час пандемії ковіду або в перші місяці повномасштабної війни в Україні.
Напередодні зустрічі міністрів енергетики Йоргенсен надіслав лист державам-членам, із яким ознайомилося Радіо Свобода, у якому зазначив:
«Хоча прямий вплив поставок із цього регіону на ЄС до початку конфлікту є обмеженим, ми залежимо від світових ринків у забезпеченні викопним паливом, конкуруючи безпосередньо з іншими споживачами».
Такі країни, як Італія, Австрія, Угорщина, Чехія, Хорватія та Франція, вже вжили низку заходів для пом’якшення наслідків різкого стрибка цін і перебоїв у постачанні, спричинених війною в Ірані.
Хоча в останні роки Європа диверсифікувала свої джерела поставок і більша частина імпорту надходить з Алжиру, Азербайджану, Норвегії та США, зростання світового попиту на тлі скорочення обсягів поставок призвело до різкого підвищення цін на пальне і в країнах ЄС.
Однак ЄС також більшою мірою залежить від продуктів переробки сирої нафти, таких як дизель, асфальт і, особливо, гас, який є критично важливим для сучасних реактивних двигунів, причому 40% його поставок надходить із Перської затоки.
У листі Йоргенсена зазначається, що дефіцит цих товарів викликає «особливе занепокоєння в короткостроковій перспективі», і пропонується, щоб «держави-члени розглянули запровадження заходів зі скорочення попиту відповідно до своїх планів дій у надзвичайних ситуаціях, приділяючи особливу увагу транспортному сектору».
Літаки менше літатимуть?
Деякі авіакомпанії вже заявили про можливе скорочення кількості рейсів на певних маршрутах.
Останні партії гасу, які пройшли через Ормузьку протоку до її закриття, мають прибути до Європи наступного тижня.
У листі згадуються нещодавно опубліковані 10 рекомендацій Міжнародного енергетичного агентства (IEA), які передбачають заходи зі скорочення енерговитрат, зокрема:
- роботу з дому,
- зменшення кількості авіаперельотів,
- каршеринг,
- введення обмежень на рух приватних автомобілів,
- зниження обмеження швидкості на 10 км/год,
- а також заохочення відмови від використання скрапленого газу (LPG) під час приготування їжі.
Крім того, лист закликає держави-члени відкласти всі нетермінові роботи з технічного обслуговування нафтопереробних заводів та збільшити використання біопалива замість викопного палива.
Дедлайн Трампа щодо Ірану: ексрадник Білого дому попереджає про зростання ризиків
ВАШИНГТОН – Колишній радник Білого дому з питань Ірану Нейт Свенсон попереджає, що погрози США ударами по Ірану мають переважно психологічний характер і навряд чи змінять розрахунки Тегерана – на тлі зростання напруженості довкола Ормузької протоки та низьких шансів на швидку угоду.
Оскільки ультиматум США має завершитися о 3:00 ночі 8 квітня за київським часом (це 20:00 вівторка, 7 квітня, за східним часом у США), президент Дональд Трамп попередив Іран, що його інфраструктуру можуть атакувати протягом кількох годин, якщо Тегеран не виконає вимоги, зокрема про відкриття Ормузької протоки.
Дональд Трамп попередив, що «ціла цивілізація загине сьогодні ввечері», якщо Іран не зможе досягти угоди зі Сполученими Штатами до закінчення встановленого ним крайнього терміну на тлі посилення авіаударів по іранських цілях і відповіді Тегерана.
«Ціла цивілізація загине сьогодні ввечері, і вона ніколи більше не повернеться, – написав Трамп на своїй платформі Truth Social 7 квітня. – Я не хочу, щоб це сталося, але, ймовірно, так і станеться».
Тегеран відкинув пропозиції короткострокового перемир’я, вимагаючи постійного припинення бойових дій і гарантій від майбутніх атак.
Іранські ЗМІ повідомили про вибухи в Тегерані й про роботу протиповітряної оборони 7 квітня. Також повідомляли про удари по іранському острову Харк, а також по головних мостах на автомагістралі Тебріз-Зенджан і ще одному поблизу міста Кум.
Радіо Свобода поспілкувалося з Нейтом Свенсоном, колишнім директором з питань Ірану в Раді національної безпеки Білого дому, нині співробітником вашингтонського аналітичного центру «Атлантична рада», про ескалацію кризи та перспективи дипломатії.
– Президент США висунув жорсткий ультиматум, попередивши, що інфраструктура Ірану може зазнати масованих ударів протягом кількох годин, якщо ключові вимоги не будуть виконані. З вашого досвіду, наскільки реалістичною є така швидка і масштабна дестабілізація систем Ірану і наскільки це більше стратегічний сигнал, ніж реальна операційна можливість?
Це передусім робиться з психологічною метою, щоб змусити Іран піти на поступки і досягти певної угоди
– На мою думку, це передусім робиться з психологічною метою, щоб змусити Іран піти на поступки і досягти певної угоди. Я не можу однозначно сказати, чи здатні США вразити всі ці цілі за такий короткий час, але інфраструктура Ірану є дуже децентралізованою. Є десятки окремих енергетичних систем, транспортних вузлів та інших критично важливих мереж. Ідея нейтралізувати кожен міст або ключовий вузол за лічені години виглядає малоймовірною.
Це відповідає ширшій стратегії: погрожувати максимальними наслідками, щоб створити важелі впливу.
Поки що політика «максимального тиску» не призвела до кардинальної зміни рішень Ірану і не змусила його капітулювати. Я не бачу чітких доказів, що навіть такий рівень ескалації змінить їхні розрахунки, але зрештою це рішення керівництва Ірану.
– Ми також чуємо про дипломатичні зусилля. Пакистан запропонував дворівневу модель, так звану «Ісламабадську угоду», 45-денне перемир’я з подальшою комплексною домовленістю. Які, на вашу думку, ключові «червоні лінії» Ірану і чи існує компроміс?
Іран прагне гарантій, що ця війна не відновиться за кілька місяців... Іран хоче отримувати вигоду від контролю над Ормузькою протокою
– Іран прагне гарантій, що ця війна не відновиться за кілька місяців. Вони хочуть впевненості, що перемир’я буде постійним, а не тимчасовим. Саме тому вони відкидають короткострокові формулювання і наполягають на принципово інших умовах.
Другий компонент – економічний. Іран хоче отримувати вигоду від контролю над Ормузькою протокою. Вони називають це репараціями, але на практиці це може набувати різних форм, фактично створення механізму для постійних економічних поступок, пов’язаних із цим водним шляхом.
Останніми днями змінилося те, що Іран виглядає дедалі більш упевненим, можливо, навіть надмірно, у своїх можливостях. Їхні вимоги розширилися і тепер включають ширші регіональні питання, зокрема ситуацію в Лівані, яка раніше не була центральною. Це значно підвищує планку і робить швидку угоду менш імовірною.
– В Ірані відбулися зміни в керівництві. Чи є ознаки появи прагматичного крила, чи радше «яструби» посилюють контроль?
– Система надзвичайно непрозора. Навіть для тих, хто уважно стежить за Іраном, дуже важко визначити, хто саме ухвалює рішення і як розподілена влада.
Втім, «яструби» явно посилюють вплив.
Керівництво, схоже, більше готується до тривалого протистояння, ніж до компромісу
Деякі фігури посилили свої позиції, і загальна тенденція вказує на зростання ролі жорсткої лінії у схваленні рішень. Чи означає це повну консолідацію влади – поки незрозуміло. Такі процеси зазвичай розгортаються з часом.
– Президент Трамп припустив, що іранці можуть бути готові витримати втрати інфраструктури в обмін на свободу. Ви згодні з цим?
– Іранське суспільство не є однорідним. Є люди, які хочуть падіння режиму, і є ті, хто його активно підтримує. Значна частина населення перебуває десь посередині і зосереджена на щоденному виживанні.
Я не очікую масової мобілізації. Деякі групи можуть підтримувати тиск, але багато інших просто хочуть завершення конфлікту. Узагальнювати дуже складно, і не варто очікувати єдиної реакції суспільства.
Заклики до повстань у нинішніх умовах є надзвичайно ризикованими. Протести жорстоко придушуються, і не було суттєвих переходів на бік протестувальників серед силових структур. Заохочення людей виходити на вулиці може поставити їхні життя під загрозу без відчутних результатів.
У довгостроковій перспективі слід зосередитися на впливі на процес ухвалення рішень керівництвом Ірану. Ті, хто керує країною, мають усвідомлювати, що їхній вибір визначить, чи стабілізується країна і процвітатиме, чи залишиться ізольованою і втягнутою в конфлікти.
– Ви зазначили, що Тегеран розглядає нинішню ситуацію як продовження війни червня 2025 року, тоді як США – як новий етап. Як ця різниця у сприйнятті впливає на шанси дипломатичного прориву?
– Це серйозна перешкода. США прагнуть швидкого руху вперед, тоді як Іран надає великого значення історичним образам і попереднім діям.
Іран фактично отримав четвертий стовп у своїй стратегії безпеки – контроль над Ормузькою протокою
Також існує глибокий дефіцит довіри, особливо після виходу США з ядерної угоди та подальших подій. Це значно ускладнює переговори.
Після конфлікту червня 2025 року позиція Ірану суттєво жорсткішала. Гнучкості значно менше, і керівництво, схоже, більше готується до тривалого протистояння, ніж до компромісу.
– Чи став контроль над протокою головним козирем у переговорах?
– Так. Іран фактично отримав четвертий стовп у своїй стратегії безпеки – контроль над Ормузькою протокою.
Це має надзвичайно велике значення. Це безпосередньо впливає на світову торгівлю та інтереси США. У певному сенсі це стало навіть важливішим за інші елементи, такі як проксі-сили, які дедалі більше сприймаються як тягар.
Це суттєва зміна і надає Ірану нове, дуже потужне джерело впливу.
– Якщо конфлікт затягнеться, що це означатиме для єдності країн, які виступають проти Ірану?
Існує реальний ризик розколу. Європейські та країни Перської затоки вже переглядають свої позиції і коригують відносини як із США, так і з Іраном
– Існує реальний ризик розколу. Європейські та країни Перської затоки вже переглядають свої позиції і коригують відносини як із США, так і з Іраном.
У короткостроковій перспективі єдність здебільшого зберігається. Але чим довше триває конфлікт, тим більший тиск на ці країни діяти у власних інтересах, включно з можливістю окремих домовленостей із Тегераном.
Ми вже бачимо тонкі зміни як у Європі, так і в державах Перської затоки, і ці розбіжності, ймовірно, посилюватимуться, якщо конфлікт затягнеться.
«У нас є всі козирі». Скільки ще може тривати війна в Ірані? Головне зі звернення Трампа
ВАШИНГТОН – Президент США Дональд Трамп 1 квітня заявив, що Сполучені Штати близькі до «завершення справи» в Ірані. Водночас американський лідер попередив, що сили США продовжуватимуть завдавати по країні «надзвичайно потужних» ударів ще «два-три тижні».
У своєму першому зверненні до нації від початку конфлікту Трамп сказав, що цілі США «наближаються до завершення» після тижнів того, що він описав як «швидкі, рішучі, нищівні перемоги на полі бою – перемоги, подібних до яких мало хто коли-небудь бачив раніше».
«Станом на цей вечір, минув лише один місяць, відколи військові Сполучених Штатів розпочали операцію Спільної військову операцію проти Ірану («Епічна лють» / «Лев, що ричить») США та Ізраїль розпочали 28 лютого 2026 року серією ударів по резиденції верховного лідера Хаменеї у Тегерані, а також по інших місцях ухвалення рішень. За повідомленнями державних ЗМІ Ірану та заявами США і Ізраїлю, аятола Алі Хаменеї і десятки високопосадовців Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) – тоді загинули. , – сказав він.
Дональд Трамп також вказав на значні, на його думку, здобутки на полі бою, стверджуючи, що військові можливості Ірану були серйозно послаблені.
«Станом на сьогоднішній вечір, військово-морські сили Ірану знищені. Їхні військово-повітряні сили – у руїнах», – сказав він, додавши, що представники іранського керівництва «тепер мертві», а структури командування «знищуються просто зараз».
Він заявив, що ракетні та безпілотні можливості Ірану були «суттєво обмежені», а інфраструктура озброєнь знищується. «Ніколи в історії воєн противник не зазнавав таких очевидних і нищівних масштабних втрат за лічені тижні», – стверджував Трамп.
Загроза
Трамп захистив війну як необхідну для запобігання отриманню Іраном ядерної зброї.
«Цей убивчий режим також нещодавно вбив 45 тисяч власних людей», – сказав він, маючи на увазі придушення протестів усередині Ірану.
У Євросоюзі називали цифру 17 тисяч.
«Для цих терористів мати ядерну зброю було б неприйнятною загрозою», – додав він.
Він повторив свою заяву, що Іран «прямо на порозі» отримання ядерної зброї, і сказав, що його ракетна програма зрештою може становити загрозу для Сполучених Штатів, Європи та інших регіонів.
«Ця ситуація триває вже 47 років і мала бути врегульована задовго до того, як я обійняв посаду», – сказав Трамп, знову розкритикувавши попередні адміністрації, включно з ядерною угодою, укладеною за президента Барака Обами.
Трамп також заявив, що хоча «моєю першою перевагою завжди був шлях дипломатії», Іран відхилив спроби досягти угоди.
«У нас є всі козирі»
Трамп сказав, що зміна режиму «не була нашою метою», але припустив, що вона фактично вже відбулася. «Їхні лідери… тепер мертві», – сказав він.
Він заявив, що сподівається досягти угоди, але попередив про подальшу ескалацію: «Якщо угоди не буде, ми дуже потужно вдаримо по кожній їхній електростанції».
«У нас є всі козирі, – додав Трамп. – У них немає жодного».
Трамп визнав зростання цін на бензин, заявивши, що це підвищення є «повністю результатом» іранських атак на комерційне судноплавство та сусідні країни, і охарактеризував його як тимчасове.
Він також сказав, що Сполучені Штати є «повністю незалежними від Близького Сходу» в енергетичному плані, але залишаються залученими для підтримки союзників.
Водночас президент США розкритикував партнерів за те, що вони не роблять більшого внеску, і заявив, що вони повинні взяти на себе відповідальність за відкриття Ормузької протоки.
Перед виступом високопоставлені демократи, зокрема Грегорі Мікс із Нью-Йорка, Адам Сміт із Вашингтона та Джим Гаймс із Коннектикуту, оприлюднили заяву, в якій стверджували, що Трамп «не став ближчим до досягнення своїх нечітко визначених цілей».
Вони послалися на загибель 13 американських військовослужбовців, сотні поранених, а також ширші регіональні та економічні наслідки. «Ми закликаємо президента негайно розпочати переговори про припинення вогню з Іраном і працювати над пошуком дипломатичного рішення», – заявили вони, попереджаючи про «катастрофічну війну».
Аналітики про почуте від Трампа
Експерти сказали Радіо Свобода, що виступ був спрямований на формування громадського сприйняття, водночас залишаючи невизначеність щодо подальших кроків.
Джейсон Бродскі, директор з питань політики вашингтонської організації «Об'єднані проти ядерної програми Ірану» (United Against Nuclear Iran), сказав, що звернення мало на меті «згуртувати громадську підтримку навколо операції «Епічна лють».
«Це буде подано не як початок ще однієї нескінченної війни з боку США, а як завершення тієї, яку іранський режим розпочав у 1979 році», – сказав він.
Але він попередив, що навіть якщо США оголосять припинення вогню через «два-три тижні», «існує ризик, що іранці продовжать атаки, оскільки їхнім пріоритетом є відновлення стримування».
«Щоб змінити цей розрахунок, США, можливо, доведеться піти на ескалацію», – додав він.
Меттью Бартлетт, республіканський стратег і колишній призначенець Держдепартаменту в першій адміністрації Трампа, сказав, що виступ був адресований кільком аудиторіям.
«Комунікація є критично важливою під час війни – як для аудиторії тут, на внутрішньому фронті, так і для режиму в Ірані, для великого народу Ірану та наших союзників у регіоні, в Європі й за її межами», – сказав Бартлетт Радіо Свобода.
Він додав, що хоча звернення було необхідним, «залишається ще багато запитань без відповідей щодо завтрашнього дня, а також наступних днів і місяців», і що «хоча ситуація може піти на спад, ймовірність ескалації залишається».
Бартлетт сказав, що Трамп, схоже, намагається підкреслити військові досягнення, водночас створюючи умови для потенційної дипломатичної фази, включно з усуненням економічних перебоїв, як-от ситуація з закриттям Ормузької протоки.
Старший аналітик Eurasia Group Грегорі Брю сказав Радіо Свобода перед виступом, що Трамп, імовірно, наголошуватиме як на успіхах, так і на необхідності продовження операцій.
Раніше Трамп заявив, що його не турбує запас високозбагаченого урану в Ірані, стверджуючи, що він перебуває під землею і може контролюватися.
Однак експерти зазначають, що якщо Іран зберігає контроль над своїми приблизно 440 кілограмами високозбагаченого урану, він може бути ближчим до створення ядерної зброї, ніж у межах раніше обговорюваного узгодженого врегулювання.
Трамп заявив, що США «дуже близькі» до завершення конфлікту і пообіцяв «завершити справу – і… завершити її дуже швидко».
Наступні тижні будуть вирішальними для визначення того, чи конфлікт піде на спад, чи загостриться, оскільки дипломатичні зусилля та військові дії продовжують формувати майбутнє відносин між США та Іраном.
Розгортання сил на Близькому Сході «надсилає сигнал» Ірану. Які ризики ескалації конфлікту?
ВАШИНГТОН – Іран використовує тактику затягування часу як стратегію в переговорах щодо припинення ударів США та Ізраїлю, які значно послабили військові можливості Тегерана, на тлі подальшого нарощування американських сил на Близькому Сході, заявив у інтерв’ю Радіо Свобода генерал армії США у відставці Джозеф Вотел. Він очолював Центральне командування США у 2016–2019 роках.
Вотел окреслив ризики ескалації конфлікту та попередив, що без політичного врегулювання, яке унеможливлює блокування Іраном Ормузької протоки, для забезпечення відкритості цього ключового транзитного маршруту нафти та газу може знадобитися тривала міжнародна військова присутність.
Радіо Свобода поспілкувалося із генералом Вотелем.
– Сполучені Штати оголосили паузу до 6 квітня після погроз завдати ударів по енергетичній інфраструктурі Ірану, що дає більше часу для переговорів. Водночас Іран пропускає судна через Ормузьку протоку. Чи вважаєте ви це ознакою того, що Тегеран прагне укласти угоду, чи він діє у власних інтересах?
– Ми знаємо, що Іран має історію спроб затягувати, затягувати й ще раз затягувати переговори, намагаючись тягнути час. Тож, безумовно, я вважаю, що це одна з тактик, яку вони вже випробовували, тому, з одного боку, ми маємо це враховувати.
По-друге, стосовно самих переговорів, я не впевнений, наскільки далеко ми фактично просунулися.
Думаю, наразі ми, ймовірно, залучаємо треті сторони для допомоги в переговорах. Знаю, що пакистанська сторона активізувалася і намагалася сприяти цьому процесу. Тож потрібно трохи часу, щоб дійти до змістовного діалогу.
Можливо, це поєднання обох факторів: іранці намагаються вводити нас в оману, але водночас адміністрація усвідомлює, що для організації таких переговорів, справді змістовних переговорів, потрібен певний час, аби ми могли рухатися до завершення конфлікту.
– Водночас Сполучені Штати збільшують свою військову присутність у регіоні. Чи свідчить це нарощування про щось більше, ніж просто переговорну тактику?
– Передусім слід розуміти, що частиною мети цього розгортання військ є сигнал іранцям.
Йдеться також про те, щоб забезпечити максимальну кількість варіантів для наших військових і цивільних керівників, щоб у разі ухвалення президентом США певного рішення у нього був широкий спектр сил, на основі яких військове командування зможе розробити можливі варіанти дій і підходи, які він може схвалити.
Ці два аспекти – надсилання сигналів та забезпечення гнучкості – є надзвичайно важливими.
І, на мою думку, це, ймовірно, найголовніше, чим ці війська займаються зараз. Звісно, вони можуть виконувати й інші завдання, наприклад, щодо острова Харк або здійснювати інші операції. Але саме передача сигналів та здатність надати керівництву широкий вибір варіантів – це дві ключові задачі наразі.
– Адміністрація заявила, що хоче забезпечити відкритість Ормузької протоки. З військової точки зору, що це фактично означатиме? Чи обов’язково це буде завданням американських збройних сил, чи Ізраїль також відіграватиме безпосередню роль у такій операції? Як можуть виглядати такі наземні операції?
–Я не знаю, чи готові до цього ізраїльські збройні сили. Безумовно, Сполучені Штати намагаються це зробити.
Однією з тем, про які йдуть розмови, є висадка та встановлення контролю над островом Харк. І, думаю, метою цього було б убезпечення нафтової інфраструктури та гарантія того, що вона перебуватиме під контролем США. Це могло б стати козирем у переговорах з іранським режимом.
Це означало б, що ми взяли б один із розгорнутих підрозділів, чи то морську піхоту, чи то сухопутні війська, і розгорнули б його на острові, забезпечуючи його утримання та захист, а також гарантуючи, що він зможе залишатися там, поки ми продовжуватимемо операції.
Це дало б нам контроль над основним пунктом експорту нафти, на який покладаються іранці. Це може змусити їх вжити заходів.
Звісно, це може спровокувати відповідь з боку Ірану, і, ймовірно, так і буде, тож ми маємо бути до цього готові. Але, на мою думку, саме так це могло б виглядати.
– Державний секретар Марко Рубіо припустив, що цього можна досягти без застосування наземних військ. Ви згодні?
– Наземні війська відіграють у цьому важливу роль, незалежно від того, яке рішення ми ухвалимо. Вони будуть критично необхідними, якщо не для захоплення цього острова, то як сили швидкого реагування, готові оперативно реагувати на розвиток подій.
Ми вже супроводжували судна через Ормузьку протоку без військових підрозділів, ще у 1980-х роках. Але тоді загрози були іншими. Іран не мав тих можливостей, які має зараз.
Тож характер загроз, які сьогодні несе Іран, підвищує ймовірність необхідності певної присутності наземних військ.
Стосовно того, як це виглядатиме і чим завершиться, я вважаю, що є три основні цілі.
- По-перше, режим, який фактично «знешкоджено», не матиме колишніх можливостей і не зможе загрожувати своїм сусідам.
- По-друге, його військові спроможності мають бути ослаблені до такого рівня, щоб їх неможливо було ефективно застосовувати за межами країни; це стосується ракет, безпілотників, військово-морських сил Ірану, флоту Корпусу вартових ісламської революції, а також здатності перекривати Ормузьку протоку чи покладатися на проксі-сили.
- І по-третє, ми маємо переконатися, що в них немає жодної можливості створити ядерну зброю. Це передбачає не лише знищення інфраструктури, а й встановлення відповідального контролю над високозбагаченим ураном, який вони вже виробили.
– Під час своєї нещодавньої поїздки до Європи Марко Рубіо обговорив із союзниками з Групи семи необхідність можливого довгострокового міжнародного патрулювання в Ормузькій протоці. Навіть якщо активні бойові дії припиняться, чи означає це, що США та їхнім партнерам варто очікувати тривалої військової присутності в регіоні?
– Я однозначно вважаю, що так. Якщо ми відкриємо Ормузьку протоку і не матимемо якогось політичного врегулювання війни, то нам доведеться займатися цим протягом тривалого часу, і ми маємо бути до цього готові.
Саме тому партнери по коаліції та міжнародні партнери відіграватимуть вирішальну роль у забезпеченні стабільності в довгостроковій перспективі. Без політичного врегулювання нам доведеться утримувати цю ситуацію стільки, скільки зможемо.
– А як щодо керівництва Ірану? У Вашингтоні дедалі частіше обговорюють можливих співрозмовників серед чинного керівництва Ірану, зокрема спікера парламенту Мохаммада Багера Галібафа. Чи значить це, що США готуються взаємодіяти з окремими представниками чинного режиму, а не прагнуть його заміни?
– Ймовірно, і це те, що уряд США починає усвідомлювати – що певна форма чинного режиму залишиться при владі.
Ми сподіваємося, що з’явиться лідер, який продемонструє рівень прагматизму, з яким ми зможемо працювати, щоб рухати ситуацію в більш позитивному напрямку та припинити бойові дії.
Мене турбує те, що керівництво Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), схоже, має дуже значний вплив, а це означає, що в уряді все ще є чимало прихильників жорсткого курсу. Це може ускладнити ситуацію.
Також важливо розуміти, що наразі немає жодної очевидної опозиційної сили, готової перебрати владу. Режим є режимом, і нам доведеться мати з ним справу в подальшому.
– Як впливають на ситуацію підтримувані Іраном угруповання, такі як хусити?
– Хусити можуть стати проблемою. Вони мають значний потенціал, і хоча діяло перемир’я, схоже, вони вживали заходів, які можуть дозволити їм створити серйозні проблеми.
Вони викликають значне занепокоєння. Шиїтські збройні угруповання в таких країнах, як Ірак, також можуть бути проблемою, але з ними можуть впоратися збройні сили приймаючої країни за певної підтримки з боку США.
Хусити викликають більше занепокоєння, оскільки мають значно ширші можливості, ніж багато інших шиїтських угруповань.
– З’являється дедалі більше повідомлень про те, що Москва не лише надає Ірану розвідувальні дані, включно, можливо, з інформацією для наведення ударів, а й ділиться технологіями безпілотників та бойовими тактиками, відпрацьованими під час війни в Україні. Наскільки значною є така підтримка і як вона впливає на перебіг і складність конфлікту?
– Це велика проблема, і Сполучені Штати безумовно повинні порушити це питання перед росіянами. Якщо вони надають інформацію для наведення ударів або засоби, які затягують цей конфлікт, це має припинитися.
Це доведеться робити дипломатичним шляхом. Ми маємо чинити тиск на росіян, щоб вони це припинили, адже це може затягнути конфлікт і ще більше ускладнити досягнення того, що ми вже розпочали.
Зустріч Трампа та Сі. Ексчиновник США каже про вплив війни з Іраном
Довгоочікувана зустріч президента США Дональда Трампа та лідера Китаю Сі Цзіньпіна відбудеться в Пекіні 14–15 травня. Як заявив Трамп, дата була перенесена з квітня на травень після прохання Вашингтона відкласти зустріч через війну з Іраном.
Саміт у Пекіні відбудеться після зустрічі двох лідерів у Південній Кореї в жовтні 2025 року, а також після серії військових дій США у Венесуелі в січні та війни з Іраном, що почалася наприкінці лютого американськими та ізраїльськими ударами. Хоча зустріч Дональда Трампа і Сі Цзіньпіна зосередиться на тривалих торговельно-економічних суперечках між Пекіном і Вашингтоном, дії США проти двох партнерів Китаю формують нові геополітичні умови.
Щоб краще зрозуміти, як війна в Ірані вплине на майбутній саміт, Радіо Свобода поспілкувалося з Деннісом Вайлдером – колишнім високопосадовцем США, який займався китайським напрямком.
Зараз Вайлдер є старшим науковим співробітником Джорджтаунського університету. Раніше він працював директором з питань Китаю в Раді національної безпеки, старшим директором зі справ Східної Азії за президентства Джорджа Буша-молодшого, а також був старшим редактором президентського щоденного брифінгу для Барака Обами і заступником помічника директора ЦРУ з питань Східної Азії та Тихоокеанського регіону.
– Президент США Дональд Трамп заявив, що зустрінеться з Сі Цзіньпіном у Пекіні 14–15 травня. Перед цим саміт перенесли з квітня через війну в Ірані. Як війна впливає на дипломатичну динаміку напередодні цієї зустрічі?
Обидві сторони справді хочуть цієї зустрічі і прагнуть, щоб торговельна війна між країнами заморозилася
– Обидві сторони розуміють, що перенесення дати було необхідним. Виглядало б дуже погано, якби президент поїхав до Пекіна посеред війни – де б його урочисто приймали і вітали мільйони людей на площі – у той час як могла статися катастрофа.
Поки триває війна, подібна логіка діє і для Китаю. З моїх розмов із китайськими партнерами складається враження, що вони з полегшенням сприйняли рішення Трампа не їхати в квітні. З їхньої точки зору, США завдають ударів по їхньому партнеру – Ірану. Це також не показує Сі Цзіньпіна з хорошої сторони.
Втім, обидві сторони справді хочуть цієї зустрічі і прагнуть, щоб торговельна війна між країнами заморозилася.
Що стосується війни в Ірані, мене вразило – і, чесно кажучи, здивувало – наскільки вузько китайська сторона дивиться на події. Замість того, щоб бачити у ситуації з Венесуелою спробу США вирішити проблему в регіоні, створену президентом Ніколасом Мадуро, вони сприймають це як спробу відібрати Венесуелу у Китаю.
Так само вони розглядають тиск США на Панаму як прагнення витіснити Китай з Західної півкулі (у січні Верховний суд Панами ухвалив рішення, що дозвіл гонконгзькій компанії використовувати два стратегічні порти на обох кінцях Панамського каналу, порушують конституцію країни – ред.).
Ситуацію з Іраном Китай бачить як атаку на свого партнера
Ситуацію з Іраном Китай бачить як атаку на свого партнера, і аналогічно сприймає тиск на Кубу. З їхньої точки зору, зараз присутній високий рівень напруги.
Звісно, Стратегія національної безпеки США приділяє більше уваги Західній півкулі, і деякі американці вважають, що насправді це стратегія проти Китаю. Але більшість із нас так не думає – Китай є радше другорядним фактором. Водночас про це точно буде думати Сі Цзіньпін: він намагатиметься зрозуміти, що саме роблять США.
Чи веде Трамп хитру гру, щоб витіснити Китай із Західної півкулі та обмежити його міжнародний вплив? Гадаю, це стане новим впливовим фактором майбутнього саміту.
– Як ці нові обставини можуть проявитися під час саміту? Раніше вважалося, що основна увага буде приділена торгівлі – мережам постачання, критичним мінералам тощо. Чи може новий геополітичний контекст відсунути ці питання на другий план?
Трамп, як і раніше, прагне укласти «велику і красиву угоду» з Китаєм
– Трамп, як і раніше, прагне укласти «велику і красиву угоду» з Китаєм.
Я б порівняв торговельну війну з двома важковаговиками на рингу: вони обмінялися потужними ударами, обидва постраждали, але жоден не був в нокауті. Наприкінці року Трамп вирішив, що досить – час завершувати бій. Думаю, китайці відчувають те саме.
У торговельному плані я не очікую значних змін після цих подій. Уже є угода щодо закупівлі 500 літаків Boeing, яка фактично готова і чекає підписання в Пекіні. Також домовлений експорт американської сої до Китаю і, можливо, збільшення китайських інвестицій у США – це питання, за повідомленнями, розглядає міністр фінансів Скотт Бессент.
Що стосується китайської сторони, Трамп уже виконав деякі з їхніх вимог. Наприклад, ухвалив рішення щодо процесорів Nvidia H200 (H200 – це високопродуктивний процесор, розроблений спеціально для прискорення навчання генеративного штучного інтелекту, експорт якого до Китаю був обмежений США, поки це частково не скасували у 2026 році – ред.).
Окремо стоїть питання Тайваню. На що готовий піти Трамп? Можливо, на певні зміни у формулюваннях – наприклад, перейти від позиції «США не може не підтримувати незалежність Тайваню» до більш м’яких формулювань. Думаю, він буде готовий, якщо отримає вигідну угоду. Але це викличе серйозні занепокоєння як в його адміністрації, так і в Конгресі, оскільки, хоча для нього це просто слова, для жителів Тайваню це має принципове значення.
Якщо держсекретар США Марко Рубіо буде присутній, міністр закордонних справ Китаю Ван Ї спробує з’ясувати через нього нинішні стратегічні пріоритети США. Одним із ключових питань стане Куба. Чи планують США активні дії щодо Куби? Китай має там значну мережу розвідки і фактично є головним партнером острова після відходу Росії. Можливо, це питання не поставлять прямо, але непрямо китайська сторона намагатиметься зрозуміти: чи стане Куба наступною ціллю?
– Ви брали участь у багатьох подібних зустрічах між американськими та китайськими лідерами і знаєте, як відбувається підготовка та що відбувається після них. Білий дім також планує запросити Сі Цзіньпіна в США цього року. Що може відбуватися в американській політиці між цими двома самітами?
– Адміністрація Трампа діє інакше, ніж ті, де працював я. Його підхід – призначити відповідального переговірника. У цьому випадку таким представником є Скотт Бессент, і ключові дискусії ведуться між ним і віцепрем’єром Китаю Хе Ліфеном. Я очікую, що між двома самітами відбудеться серія переговорів щодо економічних питань.
Китайську сторону, наскільки я розумію, розчаровує те, що Марко Рубіо не проявляє особливого інтересу до діалогу з ними. Водночас він поєднує ролі радника з національної безпеки і держсекретаря, тому з стратегічних питань китайці хотіли б взаємодіяти саме з ним.
Такий холод є сигналом для Пекіна
Поки що він, схоже, не прагне до такого діалогу – і це створює проблему, якщо така дистанція збережеться. Такий холод є сигналом для Пекіна. З огляду на його тісну пов’язаність із Кубою, китайці можуть припускати, що він утримується від контактів, бо має певні плани і не хоче їх обговорювати.
У попередніх адміністраціях Державний департамент, Пентагон та інші відомства обговорювали конкретні пропозиції, готували їх і надсилали до Білого дому, де такі люди, як я, формували з цього пакети варіантів і представляли їх президенту. Натомість у цій адміністрації все відбувається безпосередньо в Овальному кабінеті. Президент фактично сам собі центр ухвалення рішень, і саме це робить ситуацію значно більш непередбачуваною.
– Чи дає така непередбачуваність, у поєднанні з військовими діями в Ірані, Сполученим Штатам якісь переваги на переговорах?
Це справді дає Трампу певну перевагу, оскільки він може змінити свою думку буквально на ходу
– Це справді дає Трампу певну перевагу, оскільки він може змінити свою думку буквально на ходу – навіть на борту Air Force One, прямуючи до Китаю.
Згадайте рішення щодо Nvidia: воно було ухвалене в Пусані, Південна Корея, безпосередньо перед зустріччю Трампа із Сі (жовтень 2025 року), коли генеральний директор компанії Джен-Хсун Хуанг отримав можливість особисто поспілкуватися з президентом, і той прямо на місці вирішив послабити експортні обмеження.
Здається, Трамп добре ладнає із Сі. Що сам Сі думає про Трампа, я навіть не беруся припускати
Фактично зараз немає класичного політичного процесу, Трамп має значну свободу дій і широкий простір для маневру. Як сказав мені один китайський партнер, ми маємо найпередбачуванішого лідера у світі, який взаємодіє з найбільш непередбачуваним – і це дуже дивне поєднання. Здається, Трамп добре ладнає із Сі. Що сам Сі думає про Трампа, я навіть не беруся припускати.
– А як щодо іншої сторони? Чи бачить Китай у цьому підході та війні з Іраном якісь переваги для себе?
– У моїх зовсім нещодавніх розмовах із китайськими партнерами вони звертають увагу на те, що США змушені передислоковувати військову техніку, оскільки її не вистачає. Що ми швидко витрачаємо дрони, ракети – зокрема THAAD і Patriot – і вони точно знають, скільки наша оборонна промисловість здатна виробити на рік.
Вони буквально підраховують цифри і кажуть: «У вас нічого не залишиться в резерві для Східної Азії», тож вони це бачать як цілком реальну вигоду для себе. Крім того, – і це певною мірою суперечить сказаному раніше – вони вважають, що зосередження США на Західній півкулі відвертає увагу від Східної Азії.
Гадаю, з китайської точки зору, те, що Сполучені Штати можуть загрузнути на Близькому Сході, є хорошою новиною. Дехто з них уже проводить аналогії з В’єтнамом і називає це «трясовиною». Водночас наразі це радше їхні сподівання, ніж остаточна реальність.
Отже, так – вони, безумовно, бачать для себе певні вигоди, якщо події розвиватимуться за бажаним для них сценарієм.
«Деякі нерозумні люди в США питають: «Навіщо ви це робите?». Трамп про дії щодо Ірану
Президент США Дональд Трамп заявив, що хоче «забрати нафту в Ірану» і, можливо, захопити острів Харк, водночас наполягаючи, що Вашингтон «надзвичайно добре» просувається в переговорах з Іраном і що він «майже впевнений», що мирну угоду буде досягнуто «скоро». Трамп встановив для Ірану крайній термін – 6 квітня, щоб прийняти угоду про припинення війни або зіткнутися з ударами США по його електростанціях.
Поєднання погроз і можливості мирної угоди з Тегераном пролунало в інтерв’ю, опублікованому пізно 29 березня у газеті Financial Times, а також у заявах, які президент США зробив через годину журналістам на борту Air Force One.
Трамп відзначив прогрес у переговорах з Іраном, заявивши, що їх ведуть як напряму, так і опосередковано з «розсудливими» лідерами, і додав, що Тегеран частково відкриває ключову Ормузьку протоку – водний шлях, через який проходить близько 20% світових поставок нафти та природного газу.
Президент США не уточнив, що саме має на увазі під прямими переговорами з Іраном, керівництво якого заперечує факт переговорів. Тегеран заявив, що отримав, розглянув і відхилив американський мирний план із 15 пунктів, який передали через пакистанських посередників.
Трамп сказав:
«Ми просуваємося надзвичайно добре в цих переговорах. Але з Іраном ніколи не знаєш, бо ми ведемо переговори з ними, а потім нам завжди доводиться їх бомбити… чи то за допомогою бомбардувальників B-52, чи розриваючи ядерну угоду 2015 року», підписану Тегераном зі світовими державами, включно зі США, Росією та Китаєм.
«Я думаю, ми укладемо з ними угоду. Майже впевнений. Але можливо, що й ні, –сказав він журналістам. – Але зміна режиму вже відбулася. [Іранський] режим був знищений, розгромлений. Вони всі мертві».
Він також зазначив, не вдаючись у деталі, що нинішні лідери є «дуже розсудливими».
«Я бачу можливість угоди з Іраном. Це може статися скоро», – додав він.
«Забрати іранську нафту»
В інтерв’ю Financial Times Трамп заявив, що «моєю перевагою було б забрати нафту», порівнюючи ситуацію з Венесуелою, де, за його словами, він має намір взяти під контроль нафтову галузь «на невизначений час» після того, як американські сили захопили очільника країни Ніколаса Мадуро в січні.
«Якщо чесно, моя улюблена ідея – забрати нафту в Ірану, але деякі нерозумні люди в США питають: «Навіщо ви це робите?» Але це нерозумні люди», – цитує Трампа Financial Times.
«Можливо, ми захопимо а можливо й ні. У нас є багато варіантів», – сказав він, маючи на увазі вузол, через який експортується більшість іранської нафти.
«Це також означало б, що нам довелося б бути там [на острові Харк] певний час, – додав він. – Я не думаю, що у них є якась оборона. Ми могли б дуже легко його захопити».
Трамп встановив крайній термін до 6 квітня для Ірану, щоб той відкрив Ормузьку протоку і погодився на угоду про припинення війни, або ж зіткнувся з ударами США по своїх електростанціях.
Для Радіо Свобода наміри США прокоментував Фред Флейтц, заступник голови Центру американської безпеки у Вашингтоні:
«Я обережно оптимістичний. Першим наміром президента Трампа є використання дипломатії перед застосуванням військової сили. І я вважаю, що він шукає спосіб знайти відповідальних іранських лідерів, які хотіли б припинити насильство, зупинити війну та бомбардування.
Я думаю, що ми намагаємося оминати радикалів із Корпусу вартових Ісламської революції, і ймовірно, радикалів при верховному лідері. Саме тому, як мені відомо, ми працюємо зі спікером іранського парламенту, щоб подивитися, чи можна досягти врегулювання для припинення війни та безпеки Ормузької протоки».
Протести у США, зокрема, через Іран
28 березня у Сполучених Штатах відбулися масові акції протесту проти політики президента Дональда Трампа та його адміністрації.
Третя загальнонаціональна акція під гаслом «Ні королям», за твердженням організаторів, стала найбільшою за весь час їх проведення, вони навіть називають її «найбільшою акцією протесту в історії США».
Загалом відбулося понад 3 тисячі мітингів і демонстрацій у всіх 50 штатах.
За оцінками організаторів, у протестах загалом взяли участь до 8 мільйонів людей.
Організатори та учасники мітингів протестують проти того, що вони називають авторитарними тенденціями адміністрації Трампа, проти дій міграційної служби, висувають вимоги соціальної справедливості, а також звучали гасла проти війни з Іраном.
Каріна Каган має доньку яка служить в армії США за кордоном. Вона проїхала понад дві години, щоб взяти участь в акції у Канзасі.
«Найбільше переживаю за можливість наземного залучення військ, – сказала вона NPR, говорячи про потенційне розгортання американських військ на землі. – Це просто марна, марнославна війна».
У Білому домі заявили, що «демонстрації організували мережі лівих активістів, щедро фінансовані противниками влади», і що вони є проявом «синдрому одержимості Трампом», а не відображенням реальних проблем.
Пакистан прагне організувати переговори
Пакистан заявив, що прагне провести прямі мирні переговори в Ісламабаді цього тижня, однак насильство на Близькому Сході та жорстка риторика між Вашингтоном і Тегераном не вщухають.
«Для Пакистану буде честю прийняти та сприяти змістовним переговорам між двома сторонами найближчими днями для досягнення всеосяжного і тривалого врегулювання поточного конфлікту», – заявив міністр закордонних справ Пакистану Ішак Дар після зустрічі 29 березня провідних дипломатів регіону.
Вашингтон і Тегеран не прокоментували запропоновані мирні переговори, тоді як жертви та руйнування на Близькому Сході не вщухають.
Підтримувані Іраном повстанці-хусити в Ємені 28 березня вперше вступили у конфлікт, запустивши ракети в бік Ізраїлю, включно з хвилею вранці 30 березня.
Ескалація бойових дій
Події розгортаються на тлі прибуття тисяч додаткових морських піхотинців США в регіон, оскільки Вашингтон продовжує підготовку до можливого наземного вторгнення в Іран, хоча офіційні особи США заявляють, що жодного рішення ще не ухвалено.
На п’ятому тижні війни США та Ізраїлю проти Ірану спікер парламенту Ірану Мохаммад Багер Галібаф, якого розглядають як можливого претендента на керівництво країною після загибелі її керівництва внаслідок авіаударів США та Ізраїлю, звинуватив Сполучені Штати у «таємному» плануванні наземної атаки, попри розмови про мир.
«Ми впевнені, що можемо покарати Америку і змусити її пошкодувати про саму думку напасти на Іран», – сказав він.
Іран 29 березня здійснив ракетний удар, унаслідок якого постраждали щонайменше 11 осіб у місті Беер-Шева, повідомили ізраїльські органи влади. Внаслідок одного з ударів виникла велика пожежа на хімічному заводі на околиці міста.
Ізраїльські військові у своєму зведенні заявили, що здійснили понад 140 авіаударів по центральному та західному Ірану, включно з Тегерном, протягом доби до вечора 29 березня. За їхніми словами, були уражені пускові установки балістичних ракет і склади, серед інших цілей.
Міжнародне агентство з атомної енерегії повідомило 29 березня, що реактор Ірану в Хондабі, поблизу міста Арак, зазнав серйозних пошкоджень і більше не функціонує.
Ізраїльські військові заявили, що завдали удару по об’єкту, офіційно відомому як дослідницький важководний реактор у Хондабі, щонайменше вдруге після авіаудару під час 12-денної війни у червні 2025 року.
Реактор є частиною великого ядерного комплексу в центральному Ірані, який включає виробництво важкої води, що дозволяє використовувати природний уран як паливо без необхідності високого рівня збагачення.
Відключення електроенергії в Тегерані
Ізраїльські військові також заявили, що завдали нових ударів по об’єктах, пов’язаних з іранським керівництвом, але деталей не надали.
Міністерство енергетики Ірану повідомило, що удари США та Ізраїлю пізно 29 березня були спрямовані на об’єкти електропостачання в столиці, що призвело до відключень у кількох районах.
Тим часом прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу заявив, що доручив армії просунутися далі на південь Лівану, щоб розширити так звану «зону безпеки».
Нетаньягу сказав, що метою є запобігання загрозі з боку підтримуваного Іраном угруповання «Хезболла», яке Ізраїль і США вважають терористичною організацією, та обстрілам ракетами з цього району.
«Ми налаштовані докорінно змінити ситуацію» на півдні Лівану, – сказав Нетаньягу.
Шмуель Абрамзон, головний економіст Міністерства фінансів Ізраїлю, заявив 30 березня, що економіка країни, ймовірно, скоротиться в першому кварталі 2026 року через війну з Іраном. Посилаючися на показники економічної активності та досвід минулих воєн, Абрамзон зазначив, що очікується зменшенення темпів зростання економіки Ізраїлю на рівні приблизно 9,5 %.
«Мирний план» щодо Ірану: деталі. Іранська влада каже – «ні», а Трамп каже – «так»
Сполучені Штати передали Ірану мирний план із 15 пунктів. План не був оприлюднений, але витік деталей, схоже, перетинає межі, дозволені Іраном.
План Вашингтона щодо припинення війни в Ірані складається з 15 пунктів, план Тегерана – з п'яти, і кожен з них перетинає червоні лінії іншої сторони.
Деталі пропозиції США не були оприлюднені, але про неї широко повідомлялося. Вважається, що вона багато в чому схожа на пропозиції, зроблені до початку нинішнього конфлікту авіаударами Ізраїлю та США 28 лютого.
Речниця Білого дому Каролайн Лівітт заявила журналістам, що в повідомленнях ЗМІ щодо 15 пунктів «є доля правди».
У конкуруючих планах нові елементи, як вважається, включатимуть вимоги обох сторін щодо Ормузької протоки, життєво важливого судноплавного маршруту для світових поставок нафти, газу та інших товарів, який Іран наразі блокує.
Вимоги США
Найважливіша вимога США – це та, яку Дональд Трамп неодноразово озвучував. Він також каже, що Іран погодився на неї.
«Вони хотіли б укласти угоду», – сказав він журналістам під час заходу в Овальному кабінеті 24 березня. «Вони погодилися, що ніколи не матимуть ядерної зброї».
Сполучені Штати та їхні союзники, включаючи Ізраїль та основні європейські країни, вже багато років стурбовані перспективою розробки Іраном ядерної зброї. Іран завжди заперечував бажання це зробити.
Навіть якби це було правдою, Іран зараз перебуває під новим керівництвом і зазнав інтенсивних атак США та Ізраїлю, які розпочали дві війни – перша з яких розпочалася в червні минулого року.
На початку березня 2026 року Генеральний директор Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) Рафаель Гроссі заявив: «Я був дуже чітким і послідовним у своїх звітах про ядерну програму Ірану: хоча доказів того, що Іран створює ядерну бомбу, немає, його великий запас урану, збагаченого майже до збройового рівня, а також відмова надати моїм інспекторам повний доступ викликають серйозне занепокоєння»
Вони погодилися, що ніколи не матимуть ядерної зброїДональд Трамп
Наміри верховного лідера Моджтаби Хаменеї, якого досі не бачили з моменту оголошення про його призначення 8 березня, залишаються незбагненними.
Так само не зовсім зрозуміло, якою мірою він чи інші гравці зараз керують справами в Тегерані, а також якою мірою високопосадовці Ірану взагалі можуть спілкуватися один з одним під час авіаударів, які забрали життя багатьох високопосадовців.
Президент Трамп 25 березня заявив, що іранські чиновники «бояться» визнати, що вони спілкувалися з американськими переговірниками, «бо вважають, що їх уб'ють їхні ж власні люди».
План із 15 пунктів, як повідомляється, включає місячне припинення вогню, поки будуть узгоджені деталі.
План включає багато інших вимог США, таких як демонтаж іранських ядерних об'єктів, передача запасів збагаченого урану Міжнародному агентству з атомної енергії (МАГАТЕ) та згода не збагачувати уран у майбутньому.
Повідомляється, що подальші пункти обмежують ракетні можливості Ірану та припиняють підтримку Іраном регіональних маріонеткових сил, таких як «Хезболла», яку Вашингтон вважає терористичною організацією.
Заявлені параметри пропозиції США не позбавлені амбітності: послаблення санкцій в обмін на значні поступки ІрануНайсан Рафаті
Хоча багато з цих вимог були вимогами США ще до війни, деякі, такі як відновлення роботи Ормузької протоки та припинення іранських ударів по регіональних енергетичних об'єктах, будуть відповіддю на дії Ірану під час війни з 28 лютого.
Натомість Іран отримає допомогу США з цивільної програми розвитку ядерної енергетики, а також допомогу США.
«Заявлені параметри пропозиції США не позбавлені амбітності: послаблення санкцій в обмін на значні поступки Ірану», – сказав Радіо Свобода Найсан Рафаті, старший аналітик з питань Ірану Міжнародної кризової групи.
«Але якщо минуле є прелюдією, його доцільність залежатиме від готовності Ісламської республіки піддатися тиску на те, що давно є її червоними лініями. Наприклад, на ядерному фронті Тегеран продовжує наполягати на праві на збагачення урану… Він також відкинув ідею переговорів щодо своєї ракетної програми», – додав він.
Позиція Ірану
Іранські чиновники не лише заявили, що переговори не відбуваються, але й висміяли заяви США з цього питання, а військовий речник Ебрагім Зольфакарі заявив, що адміністрація Трампа «веде переговори сама з собою».
«Ніхто, як ми, не укладе з вами угоду. Не зараз. Ніколи», – додав він у коментарях 25 березня.
Тим часом деякі вимоги Тегерана суперечать позиції США.
Приклади включають визнання контролю або влади Ірану над Ормузькою протокою, а також право стягувати плату за прохід та право на необмежену ракетну програму.
Іранські вимоги також явно перетинають червоні лінії США, вимагаючи від Вашингтона закрити свої військові бази в Перській затоці, виплатити воєнні репарації та гарантувати, що він більше не нападатиме на Іран.
Ніхто не укладе з вами угоду. Не зараз. НіколиВійськовий речник Ірану
«Принаймні наразі обіцянка економічного полегшення та біль від продовження ударів навряд чи спонукатимуть Іран до компромісу в масштабах, яких прагне Вашингтон», – сказав Рафаті. «Режим загалом ще не вважає своє становище під час війни настільки відчайдушним, щоб погодитися на умови США».
Фред Флейтц, віцеголова Центру американської безпеки Інституту політики «Америка понад усе», висловив подібну думку.
«Я думаю, що найбільший виклик полягає в тому, щоб змусити іранський режим погодитися на щось. Я думаю, що ми все ще перебуваємо в процесі отримання від них згоди на фактичні переговори. Я думаю, що ми досягли певного прогресу з деякими початковими запитами, але нам потрібно, щоб представник Ірану зустрівся зі США або з посередником, щоб розпочати переговори», – сказав він Радіо Свобода.
Парламентські вибори у Словенії загрожують Україні «другим Орбаном»?
2026-й не стане роком виборів у жодній із великих європейських країн: це певна аномалія, але водночас – для багатьох полегшення. До виборів, щоправда, готується центральноєвропейська Угорщина. Опитування свідчать, що продовження 16-річного правління там Віктора Орбана під питанням. А перед тим ще пройдуть вибори у Словенії. Про них мало говорять, але наслідки можуть бути відчутними. І для України також.
До парламентських виборів, запланованих на 22 березня, готується Словенія – країна з двомільйонним населенням.
За владу там боротимуться ліберально-центристська партія «Рух свободи» (GS) на чолі з чинним прем’єром і колишнім бізнесменом Робертом Голобом, та опозиційна нині Словенська демократична партія (SDS). Її очолює Янез Янша, якого Голоб змінив на посаді глави уряду.
Янша є визначною постаттю словенської політики протягом десятиліть. Він відіграв ключову роль у здобутті незалежності країни під час розпаду Югославії в 1990-х роках. Зараз тричі прем’єр у минулому прагне до четвертого терміну на цій посаді, яку залишив у 2022 році.
Хоча ці вибори стосуються багатьох питань, поляризуюча постать Янші є темою, яка дуже хвилює виборців.
Лука Ліс’як, історик і редактор Razpotja та Eurozine, сказав Радіо Свобода, що лідер SDS «за свою кар’єру був багатьом, майже всім: від жорсткого комуніста до лівого критика режиму, до ліберала, неоліберала, неоконсервативного націоналіста».
«У 2026 році він є представником, скажімо так, трампістської течії європейських правих», – додав Ліс’як.
Янша не соромиться підкреслювати свою близькість до чинного президента США. Фактично він був одним із небагатьох світових лідерів, які привітали Дональда Трампа з його заявами про перемогу на президентських виборах у США 2020 року. І, як і Трамп, він дуже активний у соцмережах; його попереднє прем’єрство у 2020-2022 роках супроводжувалося постійними конфліктами з мейнстримними медіа та різними культурними війнами.
У разі свого повернення до влади очікується, що він сформує своєрідний «сувереністський альянс» у межах ЄС разом із Орбаном, Робертом Фіцо зі Словаччини та Андреєм Бабішем із Чехії, які виступатимуть проти підходів Брюсселя щодо зеленої політики, міграції, верховенства права та більш федеративного союзу.
Хоча SDS досі входить до мейнстримної правоцентристської Європейської народної партії (EPP), показовим було те, що її депутати в Європарламенті проголосували проти призначення главою Єврокомісії вдруге їхньої однопартійки Урсули фон дер Ляєн у 2025 році.
У зовнішній політиці лідери Західних Балкан будуть занепокоєні можливим повторенням нібито політичного документа 2021 року, авторство якого Янша заперечував, але який передбачав створення «великої» Албанії, Хорватії та Сербії.
Він також майже напевно змінить нинішню пропалестинську позицію уряду на користь тісніших зв’язків з Ізраїлем і більшої підтримки нинішньої війни США та Ізраїлю проти Ірану.
Втім, в одному важливому зовнішньополітичному питанні Янша суттєво відрізняється від Орбана і Фіцо: це Росія. Він був першим іноземним лідером (разом із чеськими та польськими колегами), який відвідав Київ невдовзі після повномасштабного вторгнення у 2022 році.
Тут він, за словами Ліс’яка, ближчий до іншого консервативного європейського політика.
«Він значно більше підтримує оборону України і критичніше ставиться до Володимира Путіна. Тому, можливо, не так у внутрішній політиці, але у зовнішній, я б сказав, найбільш схожою є Джорджа Мелоні в Італії».
Потенційне повернення Янші також можна пояснити дещо невиразною роботою Голоба в уряді протягом останніх чотирьох років, коли внутрішні проблеми різного характеру домінували в політичних дебатах.
Димитар Керанов із Німецького фонду Маршалла (GMF) зазначає, що хоча економіка Словенії є відносно стабільною порівняно з деякими іншими країнами регіону, «існують питання, такі як зростання зарплат, доступність житла, навіть інфляція. І, звісно, другим ключовим питанням є охорона здоров’я та державні послуги. Наприклад, довгі черги та нестача персоналу – це найпомітніші політичні проблеми».
Відтік кваліфікованого медичного персоналу до сусідньої Австрії став болючою темою, оскільки уряд, нібито зосереджений на базових соціально-економічних питаннях центр-лівої політики, не продемонстрував здатності дати результат.
Але Керанов бачить ще одну перевагу для SDS:
«Голоб і його партія не були настільки ефективними в мобілізації онлайн чи в побудові ефективної комунікаційної стратегії в інтернеті, тоді як, на мою думку, партія Янші діяла значно ефективніше в онлайн-комунікації. І сьогодні це вирішальний фактор».
Також важливо, як Голоб прийшов до влади у 2022 році – як новий гравець на хвилі втоми виборців від управління Янші під час COVID-19 і відносного занепаду центрально-лівих сил.
Те, що він сформував уряд разом із соціал-демократами та ще більш лівою партією «Левіца», також створило проблему, на думку Ліс’яка.
«Це, ймовірно, був найбільш лівий уряд у Словенії за приблизно 25 років. Тому є значна частина населення, яка голосувала за нього, бо була втомлена від уряду Янші, але не очікувала такого чіткого повороту вліво у політичних і соціальних питаннях – і вони розчаровані. Саме цих виборців йому буде важко повернути», – каже Ліс’як.
Зрештою, саме це визначить результат виборів: не стільки протистояння SDS Янші та GS Голоба, які змагатимуться за перше місце з результатом близько 20-30% голосів, скільки безліч менших партій, які сподіваються подолати 4-відсотковий бар’єр і стати «творцями більшості».
У цій мозаїці є не лише нинішні партнери Голоба по коаліції, але й потенційно Піратська партія, яка схиляється вліво; три центр-праві партії, що йдуть альянсом і можуть підтримати майбутній уряд Янші, навіть якщо одна чи дві з них підуть іншим шляхом; проросійська антисистемна партія «Resnica», яка не підтримує жоден табір; а також ймовірний третій за результатом учасник – партія «Демократи».
Ця партія, створена колишнім міністром закордонних справ Янші Анже Логаром, може стати ключовою у ніч виборів – хоча формування коаліції для здобуття більшості у 46 місць у парламенті може стати значно складнішим процесом, а відтак – зайняти більше часу.
Законодавці США готові фінансувати пошук викрадених українських дітей: деталі
ВАШИНГТОН – Поки у США формують бюджет на 2027 рік, у Конгресі запропонували виділити 15 мільйонів доларів на відстеження українських дітей, викрадених Росією. Цю програму торік скоротила адміністрація Дональда Трампа, однак правозахисники називають її критично важливою для розслідування воєнних злочинів і повернення дітей додому.
Це фінансування заклали в перших версіях бюджетних законопроєктів на Держдепартамент і закордонні програми, які розглядають і в Палаті представників, і в Сенаті. Воно свідчить про рідкісну двопартійну згоду у загалом поляризованому Вашингтоні.
Із цієї суми 5 мільйонів доларів планують спрямувати Лабораторії гуманітарних досліджень при Школі громадського здоров'я Єльського університету– одному з ключових центрів, що документує примусове вивезення українських дітей до Росії, повідомили джерела Радіо Свобода.
Наразі фінансування вистачає лише на роботу, пов’язану з Україною, до 1 травня 2026 рокуНатаніель Реймонд
Водночас це показує, як повільні бюджетні процедури у Вашингтоні не встигають за реальністю на місцях: після торішніх скорочень Держдепартаменту лабораторія може не дочекатися цих коштів.
«Ми надзвичайно вдячні за двопартійну підтримку, – сказав виконавчий директор лабораторії Натаніель Реймонд в інтерв’ю Радіо Свобода 18 березня, – але наразі фінансування вистачає лише на роботу, пов’язану з Україною, до 1 травня 2026 року. Тож ми гостро потребуємо фінансування, щоб продовжити діяльність».
Він пояснює перебої з фінансуванням політичною зміною влади та бюрократичною невизначеністю після виборів у США 2024 року.
За словами Реймонда, затверджене за адміністрації попереднього президента США Джо Байдена фінансування так і не було повністю реалізоване. Це сталося після поразки на виборах тодішньої віцепрезидентки Камали Гарріс і на тлі невизначеності щодо того, чи збереже підтримку нова адміністрація президента США Дональда Трампа.
Коли нова адміністрація прийшла до влади, лабораторія вже працювала на тимчасовому фінансуванні.
Імовірно, ми припинимо існування ще до того, як ці гроші дійдуть до насНатаніель Реймонд
Цю підтримку припинили посеред критично важливого процесу збереження даних, згодом ненадовго відновили, а потім знову скасували в червні 2025 року. Відтоді лабораторія майже повністю покладається на приватних донорів, відстежуючи десятки тисяч дітей, викрадених Росією з України.
«Зараз просто нічого не залишилося, – сказав Реймонд, – у нас вже немає коштів, тому, імовірно, ми припинимо існування ще до того, як ці гроші [на 2027 фінансовий рік] дійдуть до нас».
Навіть якщо Конгрес діятиме швидко, сам процес виділення коштів може стати фатальним для лабораторії, попередив він.
«Навіть якщо це ухвалять завтра, я не думаю, що люди розуміють, наскільки довгим і складним є процес після виділення коштів, перш ніж вони потраплять до субпідрядника, – сказав Реймонд, – додайте ще три місяці, перш ніж вони зможуть дійти до нас».
Тиха двопартійна підтримка і роздратування
Помічники конгресменів у Палаті представників і Сенаті назвали нове фінансування свідомим сигналом і Москві, і союзникам, що притягнення до відповідальності за депортацію дітей залишається пріоритетом США. Вони говорили на умовах анонімності, оскільки не були уповноважені коментувати поточні переговори.
Один із помічників Сенату сказав Радіо Свобода, що законодавці вважають документування «основою будь-якої справи про воєнні злочини в майбутньому». За його словами, без системного збору даних «втрачається доказова база, а разом із нею – і шанс на справедливість».
Один із помічників у Палаті представників, залучений до підготовки законопроєкту, назвав цю ініціативу частиною ширшої моральної та стратегічної позиції.
«Це один із найочевидніших і найбільш емоційно резонансних злочинів у цій війні, – сказав він Радіо Свобода, – в обох партіях є чітке розуміння: якщо США не можуть взяти на себе провідну роль у документуванні і зрештою поверненні викрадених дітей, то вони поступаються не лише політично, а й етично».
Водночас помічники визнають, що між рішеннями Конгресу та їхнім виконанням є помітний розрив у часі.
«Є реальний ризик, що Конгрес зробить правильний крок, але занадто пізно, щоб це мало практичний ефект, – сказав один із помічників Сенату, – це та напруга, яку всі усвідомлюють, навіть якщо не можуть сказати про це публічно».
Докази для правосуддя і шлях до повернення
Робота єльської лабораторії відіграє ключову роль у міжнародних зусиллях із документування фактів вивезення та «перевиховання» українських дітей Росією – кампанії, яку широко засуджують правозахисні організації.
Використовуючи супутникові знімки та дані з відкритих джерел, лабораторія виявила розгалужену мережу установ на території Росії.
Її висновки відіграли важливу роль у У березні 2023 року МКС видав ордери на арешт президента Росії Володимира Путіна й уповноваженої з прав дитини в Росії Марії Львової-Бєлової. Їх підозрюють у скоєнні воєнних злочинів – насильницьких депортацій та переміщення населення, зокрема дітей, із окупованих територій України.
2025 року у Росії суд заочно засудив прокурора і суддів МКС після видачі ордера на арешт Путіна.
Міжнародний кримінальний суд – це міжурядовий орган кримінальної юстиції, у компетенцію якого входить переслідування осіб, відповідальних за геноцид, воєнні злочини, злочини проти людяності та злочини агресії. Штаб-квартира МКС розташована в Гаазі. До штату організації входить понад 900 осіб із приблизно 100 країн світу.
Як пояснили в МКС, є «розумні підстави» вважати, що Путін несе за незаконну депортацію дітей з окупованих територій України до Росії особисту відповідальність.
Крім того, МКС видав ордери на арешт секретаря Радбезу РФ, колишнього міністра оборони Сергія Шойгу, начальника Генштабу Росії Валерія Герасимова, командувача ВПС, колишнього командувача далекої авіації Росії Сергія Кобилаша і колишнього командувача Чорноморським флотом РФ Віктора Соколова. видати ордери на арешт президента Росії Володимира Путіна та уповноваженої з прав дитини в Росії Марії Львової-Бєлової.
Для політиків і аналітиків головна цінність цього фінансування – його роль у зборі доказів.
Продовження роботи з документування злочинів є критично важливим для притягнення до відповідальностіШелбі Магід
«Продовження роботи з документування злочинів є критично важливим для притягнення до відповідальності і нагадує, що справедливість має бути частиною будь-якого змістовного мирного процесу», – сказала заступниця директора Євразійського центру «Атлантичної ради» Шелбі Магід.
У коментарі Радіо Свобода вона назвала викрадення українських дітей «одним із найжахливіших» аспектів війни Росії – темою, яка стабільно привертає двопартійну увагу у Вашингтоні, зокрема, завдяки свідченням українських постраждалих і їхніх родин.
«У той час, коли є реальні ризики, що Україну можуть несправедливо відсунути на другий план через події на Близькому Сході, це фінансування є важливим кроком, – сказала вона, – воно показує, що Конгрес і надалі чітко усвідомлює жорстокість режиму Путіна».
Хоча виділення коштів на документування є важливим досягненням, пріоритетом має бути порятунок і реабілітація дітейШелбі Магід
Утім, Магід застерігає, що самого документування недостатньо.
«Хоча виділення коштів на документування є важливим досягненням, пріоритетом має бути порятунок і реабілітація дітей», – сказала вона, закликавши посилити дипломатичний тиск та активніше залучати США до їхнього повернення.
Тиск правозахисників і політичні паралелі
Правозахисні організації відіграють ключову роль у тому, щоб це питання залишалося на порядку денному Конгресу. Зокрема американська некомерційна організація «Разом для України» активно лобіює виділення окремого фінансування.
«Ситуація з викраденими українськими дітьми беззаперечно є однією з найгостріших проблем цієї війни», – сказав директор із публічних комунікацій організації Даніель Балсон.
Він провів пряму паралель із зусиллями США щодо звільнення ізраїльських заручників, яких утримує «Хамас».
«Режим Путіна вважає, що може викрадати дітей, які мають домівки і сім’ї, і перевиховувати їх, змушуючи стати кимось іншим, – сказав Балсон Радіо Свобода, – нас дуже обнадіює, що і Палата представників, і Сенат переходять до конкретних дій і підкріплюють свої зобов’язання фінансуванням».
«Поетичний момент» з невизначеним результатом
Для Реймонда ці зусилля Конгресу є, за його словами, «красивим поетичним моментом, коли Америка об’єднується навколо спільної проблеми».
Утім, за його словами, цей момент ризикує залишитися радше символічним, ніж реальним.
«Ці кошти просто не встигнуть до нас дійти», – сказав він.
Цей розрив підкреслює ширшу проблему у Вашингтоні: узгодження політичного консенсусу з нагальністю дій.
Якщо цей розрив не подолати, попереджають посадовці та правозахисники, один із ключових інструментів для документування і повернення викрадених дітей може зникнути саме тоді, коли Вашингтон намагається його зберегти.
Лише за офіційними даними влади України, від початку повномасштабної війни Росії проти України, країна-агресорка депортувала або перемістила на свою територію майже 20 000 українських дітей, враховуючи сиріт та вихованців дитячих закладів різного типу. Міжнародна комісія ООН кваліфікувала це як злочин проти людяності. Росія стверджує, що вивезла українських дітей, рятуючи їх від бойових дій.
«Ідеальний сценарій для Москви». Чому Володимир Путін (переважно) виграє від війни в Ірані
Війна США та Ізраїлю проти Ірану принесла Росії кілька очевидних вигод: більше доходів від нафти; менше американської зброї для Києва; відволікання уваги від мирних переговорів щодо України. Але для Москви не все так добре.
Аналізуємо.
Високі ціни на нафту? Так. Менше американської зброї для Києва? Так. Вашингтон відволікся від війни в Україні? Так. Європа нервує через енергетичні витрати? Є. Напруженість на Заході? Так.
Майже через три тижні після початку інтенсивної кампанії американських та ізраїльських авіаударів уряд у Тегерані – найближчий партнер Росії на Близькому Сході – опинився на межі краху, регіональна політика перекроєна, а Москва залишилася спостерігати, здебільшого безпорадно, збоку.
Попри це, Кремль схоже не надто засмучений.
Москва отримує значно більше простору для маневру»Сем Грін
«Я думаю, що це ускладнює безпекову та економічну ситуацію для Європи. І це відволікає [президента США Дональда] Трампа від України, і все це створює відчуття, що Москва отримує значно більше простору для маневру», – сказав Радіо Свобода Сем Грін, експерт з Росії та професор із російської політики в Королівському коледжі Лондона.
Європейські політики «можуть почати змінювати свою готовність підтримувати Україну і зберігати жорстку позицію щодо Росії, – сказав він Радіо Свобода. – Це саме ті речі, які підсилюють позиції Путіна»
У розрахунках Кремля про наслідки війни проти Ірану ключовим чинником є ціни на нафту.
Експорт нафти і газу підживлював і фінансував повномасштабну війну Росії проти України, яка триває вже п’ятий рік. Західні санкції скоротили ці доходи, зокрема через «цінову стелю», яка фактично обмежує, скільки Москва може заробляти.
Підрив єдності
Однак війна з Іраном підштовхнула ціни на нафту вгору, що означає більше грошей для Москви – і для війни проти України. Це бажаний розвиток подій для Путіна, враховуючи, що російська економіка слабшає і може скотитися в рецесію.
«Високі ціни на енергоносії можуть не лише стати рятівним кругом для економіки Росії, яка вже перебуває під тиском санкцій і високих витрат на війну, але й починають підривати єдність держав, що підтримують Україну», – вважає Катя Бего, старша наукова співробітниця у Королівському інституті міжнародних відносин (Chatham House).
«Якщо енергетична криза на Близькому Сході триватиме і поглиблюватиметься, ми, ймовірно, побачимо, як більше європейських лідерів почнуть робити подібні заяви, і це вже будуть не лише такі країни, як Угорщина та Словаччина, що вибиваються із загальної лінії», – наголосила вона.
Крім того, на тлі невдоволення американців високими цінами на бензин адміністрація Трампа видала виняток із санкцій, дозволивши покупцям придбати частину російської нафти, яка вже перебувала в танкерах по всьому світу.
Ідеальний сценарій для Москви - конфлікт середньої тривалостіОлександра Прокопенко
«Ідеальний сценарій для Москви у війні на Близькому Сході – це не швидка перемога чи катастрофічна ескалація, а конфлікт середньої тривалості та інтенсивності, який утримує високі ціни на нафту, не завдаючи значної шкоди світовій економіці», – написала в X Олександра Прокопенко, колишня радниця Центробанку Росії.
«Бенефіціаром цієї війни є Путін, який наповнює свої резерви нафтовими доларами… а також скорочення підтримки України», – сказав цього тижня CNN Річард Ширрефф, колишній британський генерал і заступник командувача НАТО. На його думку, Європа і Канада «повинні безумовно подвоїти зусилля… збільшуючи підтримку України».
Міністр фінансів США Скотт Бессент захистив рішення надати тимчасовий виняток для продажу російської нафти, заявивши, що цей захід «чітко обмежений» і «не забезпечить значної фінансової вигоди російському уряду».
«Тимчасове зростання цін на нафту є короткостроковим і тимчасовим збуренням, яке в довгостроковій перспективі принесе значну вигоду нашій державі та економіці», – сказав Бессент в X.
Білий дім відмовився від коментарів.
«Завжди є ризик роздратувати Вашингтон»
Однією з головних причин, чому Україна змогла оборонятися від більшої російської армії, є західне озброєння. Передусім це США, які постачали, зокрема, системи протиповітряної оборони для перехоплення російських ракет і дронів.
На Близькому Сході США та Ізраїль, не кажучи вже про союзників США, таких як Кувейт, Бахрейн і Об’єднані Арабські Емірати, намагаються стримати відповідь Ірану, використовуючи значну кількість власних протиракетних і протидронових засобів.
Президент України Володимир Зеленський заявив, що країни Перської затоки за три дні використали понад 800 американських ракет Patriot.
Чим більше вичерпуються запаси американської зброї, тим менше її залишається для України.
Це погано для Києва і добре для Москви, яка продовжує завдавати ударів по Україні – по позиціях на фронті, житлових будинках, енергосистемі та електростанціях – залишаючи Київ у складному становищі з підтримання оборони.
«Для Путіна довга війна в Ірані – це плюс», – сказав Зеленський в інтерв’ю BBC. «Окрім цін на енергоносії, це означає виснаження американських запасів і виробників ППО. Отже, ми [Україна] стикаємося з виснаженням ресурсів».
Україна також намагається не допустити, щоб у мирних переговорах за підтримки США не було перекосу на користь Росії. Після кількох раундів переговорів процес фактично зайшов у глухий кут.
Минулого тижня один із головних представників Кремля Кирило Дмитрієв прилетів до Флориди, щоб зустрітися з американськими чиновниками, які курують переговори: спецпосланцем Стівом Віткоффом і зятем Трампа Джаредом Кушнером. Пізніше Дмитрієв назвав переговори «продуктивними».
Через два дні Міністерство фінансів США оголосило про виняток із санкцій щодо російської нафти.
Якщо адміністрація Трампа буде відволікатися на війну з Іраном, це може відкрити більшу роль для Європи, яка загалом вважається більш проукраїнською, сказав Грін.
«Я думаю, що це трохи нервує Москву, але водночас [росіяни] йдуть дуже тонким льодом, намагаються залишатися залученими в переговорний процес, не поступаючись нічим, – вважає британський експерт. – І завжди є ризик, що зрештою ви роздратуєте Вашингтон».
«Вплив зменшується»
Найбільшим негативним фактором у розрахунках Кремля щодо війни з Іраном є втрата впливу в регіоні, кажуть експерти.
Москва вже зазнала удару через падіння режиму Башара Асада в Сирії в грудні 2024 року, куди Росія вкладала ресурси десятиліттями, щоб створити свою військову присутність.
А в січні американські сили провели операцію в Каракасі та захопили венесуельського лідера Ніколаса Мадуро, ще одного союзника Москви.
«Це ще один випадок, коли Кремль не зміг по-справжньому підтримати свого союзника, коли було потрібно, і показав свою фактичну безсилість, – вважає Бего. – Це також ще один режим, пов’язаний із Кремлем, який опинився під потенційно екзистенційним тиском».
«Російський вплив на Близькому Сході, схоже, стабільно, і в осяжному майбутньому, зменшується, – говорить Марія Енгквіст, директорка програми досліджень Росії та Євразії в Шведському агентстві оборонних досліджень. –Наразі Москва має дуже обмежені можливості впливати на ситуацію і мало що може зробити».
Росія не повністю покинула Тегеран; за повідомленнями, Москва надає розвіддані і, можливо, чутливу інформацію про цілі, що допомогло Ірану завдавати ударів, зокрема по об’єктах на кшталт станції ЦРУ в Ер-Ріяді.
«Обидва випадки, Венесуела та Іран, підкреслюють практичні труднощі, з якими стикається російське керівництво у реалізації своїх стратегічних амбіцій, – вважає Марія Енгквіст. – Це, ймовірно, підірве довіру [партнерів Москви] до Росії як постачальника будь-чого, корисного для них, і до їхніх відносин загалом».
- Європейські союзники Сполучених Штатів і Японія висловили готовність до «відповідних» зусиль для забезпечення проходу через Ормузьку протоку – про це йдеться в спільній заяві лідерів Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії, Нідерландів та Японії, опублікованій 19 березня. Підписанти висловили готовність «зробити свій внесок у відповідні зусилля для забезпечення безпечного проходу через протоку».
- Перекриття Ормузької протоки для цивільного судноплавства стало основною рушійною силою перебоїв на світовому енергетичному ринку. Ціна на еталонну нафту марки Brent зросла більш ніж на 5 відсотків – до 112,84 долара за барель.
- Ізраїль і США завдають ударів по Ірану з 28 лютого. Президент США Дональд Трамп говорив, що мета цієї війни – знищити військовий потенціал Ірану й не допустити, щоб Тегеран створив ядерну зброю. Іран завдає ударів по Ізраїлю і країнах регіону, які співпрацюють зі США. При цьому видання Axios писало, що США просили Ізраїль не атакувати енергетичну інфраструктуру Ірану.
Закон про «іноземних агентів» у Чехії. До чого тут Росія?
У Чехії оприлюднили текст законопроєкту «Про реєстрацію суб’єктів із закордонними зв’язками». Згідно з ним усі організації, зокрема державні, що отримують гранти з фондів ЄС або з інших країн, мають реєструватися у спеціальній базі даних.
Документ передбачає штрафи до 15 мільйонів чеських крон (понад 700 тисяч доларів США за нинішнім курсом) або до 10% доходу чи обороту.
Опозиція та неурядові організації закликають припинити підготовку законопроєкту. Ліберальна Чеська піратська партія назвала його копією російського закону.
Водночас чеські медіа з’ясували, що одна з авторок цієї ініціативи Наталія Вахатова, радниця прем'єра Бабіша, має зв’язки з Росією. За даними журналістів, її брат багато років очолює велику компанію, яка не припинила діяльність попри російську агресію проти України.
Чому з’явився цей законопроєкт?
Законопроєкт про обов’язкову реєстрацію організацій, що отримують фінансування з-за кордону, з'явився у програмній декларації чинного уряду Чехії.
Документ передбачає створення публічного реєстру державних дотацій для некомерційних організацій. Водночас організації, що займаються політичною діяльністю і отримують фінансування з-за кордону, повинні відкрито повідомляти про це.
Очікується, що закон регулюватиме діяльність у суспільній, політичній, медійній, освітній, академічній сферах, якщо вона може впливати на громадську думку або публічну дискусію. Документ пропонує запровадити реєстрацію як для фізичних, так і для юридичних осіб.
«Зв’язками із закордонними суб’єктами» вважають діяльність в інтересах іноземних структур або співпрацю з ними, наприклад, консультаційну, аналітичну, медійну чи освітню.
Розробку законопроєкту доручили трьом політикам: Наталії Вахатовій, яка не є депутаткою парламенту, але працює радницею прем’єр-міністра Андрея Бабіша з питань свободи слова, депутату від партії прем’єра «ANO» Радеку Вондрачеку та Їндржиху Райхлу — депутату від правопопулістської партії SPD («Свобода і демократія»).
Райхл заявив, що під час підготовки законопроєкту орієнтувався не на російський закон про «іноземних агентів», а на американський^
«Я не бачу причин, чому закон, який діє у США з 1938 року, не міг би діяти і в нас»
«Це не має нічого спільного з Росією», – заявив у відповідь на критику опозиції прем’єр-міністр Андрей Бабіш.
Прем’єр-міністр Андрей Бабіш підтримує свою радницю Наталію Вахатову. Чеському телебаченню він заявив, що вона є експерткою з питань свободи слова:
«Я знаю її (Наталію Вахатову) через Даніела Вавру, з яким зустрічався щодо свободи слова. Вона розуміється на свободі слова…»
Найбільша гуманітарна організація Чехії «Людина в біді» 16 березня заявила, що порівняння цього законопроєкту з американським законом FARA є некоректним.
«Посилання на американський закон FARA вводить в оману, – зазначають автори аналізу, – цей закон поширюється на лобістів, які представляють інтереси іноземних урядів або компаній. Натомість гуманітарні, освітні чи громадські організації, що не діють від імені іноземного уряду і не фінансуються ним, прямо виключені з його сфери дії».
Автори також звертають увагу, що чеський законопроєкт може охопити дуже широкий спектр структур: неурядові організації, університети, приватні компанії, науково-дослідні інститути, спортивні федерації, а також державні установи.
Достатньо лише отримувати фінансування з-за кордону, наприклад, із фондів Європейського Союзу.
За законопроєктом стоїть радниця прем’єра зі зв’язками в Росії
Однією з авторок законопроєкту «Про реєстрацію суб’єктів із закордонними зв’язками» є Наталія Вахатова. Вона народилася в Україні, але має чеське походження.
У 1990-х її батьки переїхали до Чехії за програмою повернення людей із чеським корінням після Оксамитової революції. У Чехії Вахатова закінчила гімназію та началася на факультеті філології Університету Яна Евангелісти Пуркине.
На те, що Наталія Вахатова є сестрою чеського підприємця Федора Вахати, який заробляє в Росії, звернув увагу аналітик з питань безпеки Роман Маца.
У колонці для видання «Médium.cz» він написав про колекторську компанію «ПКО «М.Б.А. Фінанси», яка в Москві стягує прострочені борги.
Її керівником, згідно з російськими базами даних юридичних осіб, є Федор Вахата. У Чехії жіночі прізвища відмінюються, тому жіночою формою прізвища Вахата є Вахатова.
Материнською компанією російської фірми є чеська M.B.A. Group Finance s.r.o. На її сторінках згадується Віктор Докучаєв – ще один партнер фірми, пов’язаний із російським бізнесом. За даними чеського реєстру юридичних осіб, у 2016–2018 роках він був директором M.B.A. Group Finance s.r.o, а також певний час очолював російський офіс цієї компанії.
Роман Маца вважає такі зв’язки Вахатової ризиком для безпеки Чехії. Він звертає увагу на те, що серед клієнтів російської філії чеської компанії є банк ВТБ і Сбербанк, які контролює уряд РФ.
«Невже російські спецслужби, які прагнуть абсолютного контролю над усім, що відбувається в Росії, не стежать за громадянином Чехії, який живе в Росії та до того ж веде мільярдний бізнес із банками, контрольованими російським урядом? – пише Роман Маца, – І невже російські спецслужби не підозрюють, що сестра цього громадянина Чехії працює радницею прем’єр-міністра, і не намагаються використати ці виняткові зв’язки для просування владних і політичних інтересів російського режиму в Чехії?»
Наталія Вахатова при цьому не приховує своїх проросійських поглядів.
Наприклад, у 2014 році вона писала, що Путін недооцінив протести на Майдані, інакше «російські спецслужби вчасно виявили б загрозу, що насувалася».
І під час, і після анексії Криму Росією Вахатова залишалася учасницею фейсбук-групи «Друзі Росії в ЧР».
В одному з інтерв’ю вона згодом виправдовувалася, що тоді працювала судовою перекладачкою з російської мови, тому й приєдналася до цієї групи. А також тим, що йшлося про події 2014 року, які не можна порівнювати з тим, що відбувається в Україні після російського вторгнення 2022 року.
Водночас Вахатова проігнорувала окупацію Криму Росією, яку не визнала міжнародна спільнота, зокрема й Чехія, що послідовно виступає за територіальну цілісність України.
Коли Вахатова працювала аналітикинею в Товаристві захисту свободи слова, у своїх дописах у фейсбуці вона критикувала гуманітарні та громадські організації, які фінансуються американськими, європейськими або норвезькими фондами.
Вона стверджувала, що це «інструмент політичного впливу, який служить для поширення прогресистських ідеологій». Вона також критикувала підтримку ЛГБТК+ людей і боротьбу з дезінформацією.
Експерт Асоціації міжнародних питань Карел Гавлічек в інтерв’ю виданню «Novinky.cz» заявив, що «зв’язки з Росією і сім’я, що безпосередньо проживає на території РФ і яку Кремль у будь-який момент може почати шантажувати, є проблемою безпеки. Прем’єр-міністр Андрей Бабіш має цю проблему вирішити».
Зараз у фейсбуці Вахатової є багато фотографій із чеськими політиками, які нині є членами правлячої коаліції: лідером євроскептичної партії «Вільні» Лібором Вондрачеком, обраним депутатом, а також лідером правопопулістської партії «Автомобілісти для себе» Петром Мацинкою чи обраним до парламенту від цієї партії депутатом Філіпом Туреком.
Попри те, що Вахатова зараз обіймає публічну посаду, її особистий сайт закритий для відвідувачів: зайти на його сторінки можна лише за паролем.
Угорщина, Росія, Словаччина
Деякі медіа також порівнюють цей законопроєкт із російським законом про «іноземних агентів».
Чеська чернетка документа не передбачає обов’язкового маркування публікацій або подання податкової декларації за спеціальною процедурою. Водночас вона передбачає обов’язкову реєстрацію та передачу інформації про кількість працівників і джерела фінансування. Реєстрація може знадобитися навіть у разі отримання гранту, появи іноземного партнера або фінансового внеску з-за кордону.
«В авторитарних режимах подібне законодавство використовується як інструмент проти організацій, що критикують уряд», – застерігає гуманітарна організація «Людина в біді».
Законопроєкт також нагадує документи, уже ухвалені в сусідніх із Чехією країнах: Угорщині та Словаччині. У Словаччині такий закон згодом скасував Конституційний суд. В Угорщині він спричинив масові протести, а зараз його розглядає Суд Європейського Союзу.
Видання «Seznam Zprávy» попросило оцінити законопроєкт Вероніку Білкову, яка є заступницю голови Венеціанської комісії – незалежного консультативного органу Ради Європи з питань конституційного права. За її словами, документ суперечить не лише положенням чеської конституції, а й міжнародним договорам.
Білкова зазначила, що дія цього закону, в разі його ухвалення, могла б поширюватися навіть на звичайних користувачів фейсбуку, оскільки це іноземна платформа, на якій люди висловлюють свої погляди.
Проти законопроєкту виступили і представники чеської академічної спільноти. Вони наголошують, що документ може призвести до «стигматизації міжнародної співпраці та іноземного фінансування». Чеські університети отримують гранти з-за кордону на наукові дослідження та співпрацюють із науковими установами в країнах Європейського Союзу й поза його межами.
«Не можемо втратити єдність». Загрози розколу між США та союзниками через кризу в Ормузькій протоці
ВАШИНГТОН – Міністр оборони Естонії Ханно Певкур закликав до єдності між Сполученими Штатами та їхніми європейськими союзниками після того, як президент США Дональд Трамп продемонстрував роздратування членами НАТО, коли кілька з них відмовилися підтримати Вашингтон у військових діях проти Ірану.
Суперечка, спричинена поглибленням конфронтації з Іраном і зростанням світових цін на енергоносії, швидко перетворюється на ширший іспит трансатлантичної єдності – і на перевірку того, як альянс реагує на кризи поза межами своєї традиційної сфери.
Дональд Трамп висловив невдоволення 17 березня після того, як більшість союзників по НАТО, за повідомленнями, відхилили прохання розгорнути військово-морські сили, зокрема тральщики та кораблі супроводу, для забезпечення безпеки комерційного судноплавства через вузьку протоку, якою транспортується приблизно п’ята частина світових морських енергоресурсів.
«Президент і надалі буде спілкуватися з нашими союзниками, як у Європі, так і в регіоні Перської затоки», – сказала 18 березня речниця Білого дому Керолайн Левітт.
Міністр оборони Естонії Ханно Певкур заявив Радіо Свобода, що Таллінн готовий обговорювати варіанти дій зі США та іншими союзниками, наголошуючи, що критично важливою є співпраця, а не розбіжності.
«Ми готові обговорити, які є варіанти для вирішення ситуації на Близькому Сході, а також для забезпечення вільної торгівлі», – сказав Певкур в інтерв’ю у Вашингтоні 17 березня.
Адміністрація Трампа зверталася до союзників на тлі блокади Іраном Ормузької протоки, із використанням мін, дронів і військово-морських сил, що фактично перекрила шлях і підштовхнула стрибок цін на нафту до понад 100 доларів за барель. Це підняло ціни на бензин у США до найвищого рівня за останні місяці.
Ключові європейські столиці країн НАТО дали зрозуміти, що не братимуть участі у спробах відкрити протоку, поки тривають активні бойові дії.
Президент Франції Емманюель Макрон заявив, що Париж «ніколи» не візьме участі в таких операціях за нинішніх умов, підкресливши, що Франція не є стороною конфлікту. Водночас він зазначив, що Франція та інші європейські країни могли б долучитися до супроводу комерційних суден, коли ситуація «заспокоїться».
Німеччина зайняла подібну обережну позицію.
Міністр закордонних справ Йоганн Вадефуль наголосив, що кризу не можна вирішити лише військовими засобами, відображаючи ширші побоювання Європи щодо ескалації та довготривалого втягування.
За небажанням стоїть також практичне занепокоєння: європейські флоти можуть опинитися відповідальними за тривалу місію безпеки в Перській затоці, фактично патрулюючи протоку після завершення гострої фази кризи.
Поки Західна Європа вагається, деякі союзники на східному фланзі НАТО демонструють більш відкриту позицію. Певкур розглядає кризу не лише як безпекову, а й як глобальну економічну проблему.
«Росія завжди хотіла нас розділити»
«Ситуація на Близькому Сході впливає на нафту, газ, добрива – на все», – сказав він, зазначивши, що зростання витрат позначиться на фермерах, промисловості та споживачах у всьому світі.
Зараз час будувати мости, і ми не можемо втратити нашу єдністьХанно Певкур
Він неодноразово наголошував, що єдність у НАТО є критично важливою, попереджаючи, що розбіжності вигідні Росії, особливо в її війні проти України, яка вже понад чотири роки залежить від підтримки Європи, США та інших західних союзників, щоб стримувати Москву.
«Зараз час будувати мости, і ми не можемо втратити нашу єдність», – вважає він.
За словами Певкура, зростання цін на енергоносії, пов’язане з кризою в Ормузькій протоці, зміцнить позиції Москви у війні проти України, не лише через економічні вигоди від продажу нафти.
«Коли вони бачать тріщини в нашій єдності – вони лише виграють», – сказав міністр оборони Естонії.
«Коли один союзник просить про підтримку, союзники мають об’єднуватися і дивитися, що можна зробити», – наголосив Певкур.
Він також наголосив на важливості постійної пильності щодо Росії, навіть попри зміщення уваги світу на Близький Схід.
Проблема коаліції, а не лише політики
Досвідчений американський дипломат Деніел Фрід заявив, що нинішній глухий кут між Вашингтоном і НАТО відображає як зміну позицій Європи, так і складність формування коаліції для складної, швидкоплинної кризи.
В інтерв’ю Радіо Свобода Фрід, колишній заступник держсекретаря, який працював у семи адміністраціях США, зазначив, що європейські уряди спочатку демонстрували готовність до обмеженої військової участі.
Він згадав заяву від 1 березня Великої Британії, Франції та Німеччини, де йшлося про можливість підтримки оборонних дій проти Ірану, включно з протидією ракетним і дроновим атакам – позицію, яку він назвав відносно рішучою.
Однак відтоді кілька країн виключили участь у морських операціях із розблокування Ормузької протоки, що, за словами Фріда, свідчить про певні коливання у позиції Європи.
Водночас, за його словами, ситуація ще остаточно не визначена.
«Мені не здається, що європейці повністю проти», – сказав Фрід, зазначивши, що деякі країни, зокрема Естонія, сигналізують про готовність до обговорення можливого внеску.
Він пояснив, що обережність Європи зумовлена поєднанням політичних, стратегічних і практичних факторів, зокрема ризиком ескалації, громадською думкою та невизначеністю щодо масштабу і тривалості місії.
Попри це, Фрід наголосив, що це прямо зачіпає інтереси Європи, і «в інтересах усіх» допомогти забезпечити безпеку Ормузької протоки та захист країн Перської затоки від атак Ірану.
Він припустив, що європейські уряди все ще можуть знайти способи долучитися, особливо в оборонних або обмежених місіях.
Фрід також підкреслив, що така операція формально не буде місією НАТО.
Без застосування статті 5 найімовірнішим форматом стане «Коаліція охочих», де окремі країни братимуть участь добровільно, а не в межах усього альянсу.
«Я думаю, вони мають подивитися, що можливо і що вони можуть зробити», – сказав він.
Розбіжності у Конгресі США
Суперечка також висвітлила політичні розбіжності на Капітолійському пагорбі.
Сенатор-республіканець Ліндсі Грем підтримав позицію адміністрації, попередивши, що небажання союзників може мати «широкі і глибокі» наслідки для Європи та США. Він зазначив, що ситуація порушує ширші питання щодо надійності союзів у кризові моменти.
Демократи, однак, закликали до більш обережного підходу.
Сенатор Дік Дурбін заявив Радіо Свобода, що хоча НАТО, створене у 1949 році для колективної оборони від Радянського Союзу, до складу якого колись входила Естонія, проходить випробування, воно залишається незамінним.
«Нам потрібно підтримувати союзників і розвивати нашу дружбу, – сказав він. – Нам не потрібно шукати способи, як нас розділити»
Алі Ларіджані: ким був «сірий кардинал» Ірану
Алі Ларіджані, один із найвпливовіших діячів Ірану та близький соратник покійного верховного лідера Алі Хаменеї, загинув унаслідок авіаудару в столиці Тегерані 17 березня. Радіо Свобода аналізує його роль.
Обіймаючи впливову посаду секретаря Вищої ради національної безпеки Ірану – ключового органу ухвалення рішень у країні – Ларіджані фактично став неформальним лідером Ісламської Республіки після того, як Хаменеї загинув внаслідок ізраїльського удару 28 лютого.
Хоча він не був духовною особою, Ларіджані став об’єднавчою фігурою, яка змогла звести разом конкуруючі політичні фракції та підтримувала тісні зв’язки з Корпусом вартових ісламської революції (КВІР), спецслужбами та духовенством.
Після загибелі Хаменеї, суперечливого питання щодо наступництва його сина, а тепер і смерті Ларіджані, Іран опинився, як вважають, перед надзвичайно глибоким вакуумом влади. Експерти кажуть, що його смерть також може ускладнити будь-які дипломатичні зусилля для завершення нинішньої війни.
«Серед тих, про кого ми знаємо, що вони досі залишаються в системі Ісламської Республіки – політиків, щодо яких можна підтвердити, що вони живі – немає заміни Алі Ларіджані для цієї ролі», – сказав британський політичний аналітик Бабак Дорбейкі.
Майстер апаратної гри
Протягом політичної кар’єри, що тривала десятиліттями, 67-річний Ларіджані обіймав різні посади – від перемовника з ядерної програми до спікера парламенту та державного службовця. Але передусім він був досвідченим політичним гравцем.
Ларіджані двічі втрачав прихильність влади, але щоразу повертався в політику. Після 12-денної війни Ірану з Ізраїлем і США в червні 2025 року він почав відігравати дедалі помітнішу роль як керівник у сфері національної безпеки.
Його кар’єра підкреслювала універсальність: він служив у КВІР, керував державним телерадіомовником протягом десяти років, провів через парламент ядерну угоду зі світовими державами 2015 року та 12 років очолював парламент.
Ларіджані керував парламентом Ірану протягом 12 років – період, коли він відіграв ключову роль у забезпеченні законодавчого схвалення знакової ядерної угоди 2015 року.
Для Ісламської Республіки Ларіджані був містком між духовенством і військовими всередині країни, а також між Тегераном і західними столицями за її межами. Він ніколи не був ідеологічним радикалом, але вважався найефективнішим «оператором системи».
І все ж система двічі його відкинула. У 2021-му і знову в 2024 році Рада вартових – духовний орган, у якому домінують консерватори – не допустила Ларіджані до участі в президентських виборах. Ці рішення шокували навіть його критиків.
Аналітики широко трактували ці дискваліфікації як внутрішньополітичні маневри – спосіб розчистити поле для консерваторів – але для людини, яка десятиліттями служила державі на найвищому рівні, це стало принизливим сигналом.
«Кеннеді Ірану»
Народжений у шиїтському місті Наджаф в сусідньому Іраку, Ларіджані походив із родини, настільки глибоко зануреної в політичну еліту, що сформувалася після Ісламської революції 1979 року, що журнал Time колись назвав їх «Кеннеді Ірану».
Його батько був видатним релігійним ученим, а шлюб із родиною Мортеза Мотаххарі – голови Ради революції, яка займалася створенням Ісламської Республіки – забезпечив йому доступ до владних кіл із самого початку.
На відміну від багатьох своїх колег, які мали виключно релігійну освіту, Ларіджані також мав світську академічну підготовку: ступені магістра та доктора з західної філософії Тегеранського університету. Його дисертація була присвячена працям німецького філософа Іммануїла Канта.
Повернення
Після кількох років відносного політичного затишшя позиції Ларіджані зміцнилися після 12-денної війни.
У січні Міністерство фінансів США запровадило санкції проти Ларіджані за його роль у жорстокому придушенні масових протестів, що спалахнули наприкінці грудня 2025 року та призвели до загибелі тисяч людей.
Минулого місяця, ще до того як США та Ізраїль розпочали війну проти Ірану, Хаменеї визначив Ларіджані як бажаного кандидата для тимчасового управління країною у разі своєї смерті. Через кілька днів Хаменеї вбили.
Відтоді Ларіджані був одним із найгучніших офіційних голосів в Ірані. 13 березня, демонструючи непокору, він разом з іншими високопосадовцями з’явився на вулицях Тегерана під час ізраїльських авіаударів по місту. Це було востаннє, коли його бачили на публіці.
Росіяни перестають довіряти владі. Яке значення рейтинги мають для Путіна?
Що відбувається з популярністю президента Росії? За даними російського державного центру соціології ВЦИОМ, помітно знизився рівень так званої «спонтанної довіри» до президента Володимира Путіна. На цьому тлі в країні посилюється цифровий контроль і зростає занепокоєння Кремля щодо стабільності влади.
Державний центр ВЦИОМ публікує свіжі соціологічні дані. І цифри виявляються несподіваними. Із опублікованих даних випливає, що наприкінці лютого лише 32,1% росіян назвали Володимира Путіна у відповідь на прохання назвати будь-якого політика, якому вони довіряють. Це було відкрите запитання. Другій людині в країні, прем'єру Михайлу Мішустіну, довіряють лише 4,5% опитаних. Це мінімальний результат за весь час війни з Україною.
Невдовзі після опитування відбуваються відключення мобільного інтернету в Москві та Санкт-Петербурзі. Столичні міста вже мало чим відрізняються від російської провінції, де обмеження зв’язку стали звичним явищем.
Російська політологиня Катерина Шульман порівнює подібні заборонні заходи з антиалкогольною кампанією Михайла Горбачова: чим жорсткіші обмеження, то винахідливішими стають способи їхнього обходу.
Про коливання рейтингів влади та реакції Кремля на ці цифри російська редакція Радіо Свобода говорила з письменником і публіцистом Станіславом Бєлковським.
– Чи можна вважати цифру ВЦИОМ сигналом прихованого невдоволення всередині системи?
– Так, звісно, можна. Тим більше, ВЦИОМ уже розкаявся в тому, що опублікував цей рейтинг. Опублікували нові дані вже не спонтанного опитування, які показують рівень довіри до Володимира Путіна 77%. Це, звісно, значно менше ста, але вже приблизно відповідає очікуванням Кремля. Для адміністрації президента і для структур, що працюють на неї, дані ВЦИОМ – це важливо, оскільки це відображає рівень і якість їхньої діяльності із забезпечення душевного спокою вождя. Але для самого вождя це не має жодного значення. Він не реагує на рейтинги, оскільки в його розумінні рейтинг – це певна цифра, сформована адміністрацією президента.
– А на що тоді сам Путін реагує, якщо не на цифри?
У тоталітарній державі громадська думка взагалі не має жодного значенняСтаніслав Бєлковський
– Він реагує на власні внутрішні уявлення про стабільність системи. Цілком очевидно, що при цьому ухвалюється низка непопулярних заходів. Достатньо непопулярною є сама війна, так звана «спеціальна воєнна операція». Не випадково більшість росіян виступає за її якнайшвидше припинення. При цьому приблизно така ж кількість росіян виступає за перемогу РФ у цій війні. Що ще раз підтверджує, що оптика соціології при тоталітаризмі не працює, оскільки дуже значна частина респондентів сприймає соціологічного інтерв’юера як поліцейського агента влади і боїться говорити йому те, що думає насправді. Респонденти говорять те, що, з їхньої точки зору, влаштовує владу. І непопулярною, звісно, є фактична блокада інтернету і перехід до системи «білих» списків, коли закрита більша частина ресурсів, до доступності яких росіяни звикли за минулі десятиліття.
Але Володимира Путіна це не хвилює. Він вважає, що контролює ситуацію в країні. А в тоталітарній державі громадська думка взагалі не має жодного значення. Контроль здійснюється за рахунок сакральної фігури самого вождя, а також за рахунок побудованого ним потужного репресивного апарату. І Путін робить те, що підказує йому його політична інтуїція, яка не підводила його протягом минулих 26 років і завжди дозволяла йому рухатися в напрямку зміцнення його власної влади. Протягом усієї своєї політичної кар’єри він живе зі своєю країною за принципом «звикне, то й полюбить». Так, народ може в певні періоди часу бути чимось незадоволений, але коли народ переконується з часом, що змінити це неможливо, то за відомою психологічною теорією настає стадія прийняття.
– Після ліквідації іранського лідера, низки високопоставлених іранських чиновників із використанням технологій цифрового стеження російська влада почала помітно обмежувати інтернет і зв’язок. Чи можна припустити, що в Кремлі побоюються?
– Звісно. У Кремлі давно взято курс на фактичну блокаду вільного інтернету. Спочатку було взято на озброєння китайську модель Firewall. Однак зараз Кремль пішов далі шанованих старших китайських партнерів і збирається, вочевидь, запроваджувати систему «білого» списку, за якої доступними в Російській Федерації будуть лише певні ресурси, певний набір інтернет-сайтів.
– Це тимчасовий захід, пов’язаний із війною, чи формування довгострокової моделі цифрового контролю?
– Це довгострокова модель цифрового контролю. Вочевидь, останніми днями в Москві і загалом у Російській Федерації відбувалося тестування системи «білого» списку. Ця система, вочевидь, незабаром буде впроваджена повністю, і пересічний росіянин буде позбавлений доступу до ресурсів, що були звичними в минулі роки й десятиліття. Це, безумовно, великий стрес для росіянина, зокрема втрата звичних соціальних мереж, включно з Телеграмом. І навіть якщо війна з Україною завершиться найближчим часом, тоді на порядок денний у Росії вийде війна з Європою. Точніше, загроза атаки з боку «ворожих країн» Євросоюзу на чолі з Німеччиною, Францією та прилеглою до них Британією. А отже, у доктрині влади збережуться всі ті загрози, які вимагають фактичної блокади вільного інтернету в РФ.
Від редакції: Роскомнагляд уповільнює роботу Telegram у Росії з початку лютого 2026 року, а перші кроки зробили влітку 2025-го. Відомство стверджує, що месенджер відмовляється дотримуватися російських законів. Як писали РБК і The Bell, Telegram можуть повністю заблокувати з квітня. Водночас месенджер, як очікують, буде доступний за допомогою VPN.
– Український фронт тисне сьогодні на рейтинг Путіна чи людям це нецікаво?
На будь-яке народне невдоволення знайдеться ГУЛАГ і репресивна машинаСтаніслав Бєлковський
– Люди хотіли б якнайшвидшого завершення війни, оскільки вона є дестабілізуючим чинником, що погіршує їхню якість життя. Водночас Володимир Путін зробив усе можливе, всупереч Z-пропаганді, щоб ця війна не була народною, щоб переважна більшість населення РФ не знала про війну і не сприймала її як свою власну справу. Тим більше, що воюють у цій війні найманці, як ми знаємо. Часткова мобілізація 2022 року була лише дуже неприємним для Путіна епізодом, на який він був змушений тоді піти. І, як він сам тоді сказав, утримати лінію фронту силами контрактників було неможливо. Зараз, у його розумінні, він не програє війну, а коливання лінії фронту, з точки зору Кремля, не мають суттєвого значення, тому що це війна на виснаження: у кого раніше закінчаться ресурси, для виснаження яких в України слугують систематичні російські атаки на українську критичну інфраструктуру, включно з енергетичною та логістичною.
Тобто потрібно довести ситуацію до точки, коли, незалежно від того, де проходить лінія фронту, Україна не може чинити опір. У цьому полягає путінська стратегія. Так, у народу є глухе роздратування через те, що війна дещо затягнулася. Але в тоталітарній державі, як ми знаємо з досвіду Радянського Союзу, народне невдоволення не є суттєвим, тим більше вирішальним чинником. Оскільки на будь-яке народне невдоволення знайдеться ГУЛАГ і репресивна машина.
Війна з Іраном показує, як Китай може воювати за Тайвань?
Війна з Іраном дає важливі уроки щодо ефективності китайської військової доктрини та техніки, які використовує іранська армія, вважає Еран Орталь, бригадний генерал резерву Армії оборони Ізраїлю (IDF).
У розмові з Радіо Свобода із місця неподалік від Тель-Авіва пізно ввечері 14 березня Орталь сказав, що іранська тактика навколо Ормузької протоки дуже схожа на ту, яку Китай, імовірно, застосував би в разі майбутнього конфлікту навколо Тайваню.
Він додав, що військові США і Китаю «робитимуть нотатки», спостерігаючи за розвитком нинішнього конфлікту.
Раніше Орталь був командиром центру «Дадо» Армії оборони Ізраїлю – підрозділу військових досліджень при Генеральному штабі. Зараз він очолює військову програму в центрі Begin-Sadat (BESA) в університеті Бар-Ілан і є запрошеним науковим співробітником Американської ради з питань зовнішньої політики (AFPC).
– Іран перекрив Ормузьку протоку. Чи є військове рішення, і якщо так, то яким воно може бути?
Можна захистити судна, що проходять через Ормузьку протоку, і виграти війну
– Така природа асиметричної війни. Можна знищити іранський флот і весь військово-морський флот Ірану – і П’ятий флот США вже це зробив. Але асиметричні можливості – швидкі катери, безпілотні човни, міни та берегові ракети – все одно залишаться. І це загроза, яку просто неможливо повністю усунути. Це схоже на проблему протитанкових ракет у Лівані. Деякі з них можна знищити, можна застосувати контрзаходи, але вони завжди матимуть змогу завдавати точкових ударів.
Можна захистити судна, що проходять через Ормузьку протоку, і виграти війну. По суті, саме така тактика і стратегія дозволяє обійти цю проблему. І, думаю, саме такою є американська стратегія.
– Ви маєте на увазі, що судноплавство можна певною мірою захистити, але гарантій немає і кораблі можуть бути втрачені?
– Так, але захист буде достатнім, на хорошому рівні. Але, знову ж таки, це не лише тактичне питання. І можна бачити, що іранці це розуміють. Тому вони атакували нафтові об’єкти ОАЕ, які обходять протоку і виходять прямо до Аденської затоки. Значна частина нафти транспортується іншими шляхами, і вони намагаються саботувати і це.
– Сполучені Штати вирішили перекинути сили з Азії. Серед них 2500 морських піхотинців і десантний корабель. Для чого це, на вашу думку? Можливо, для острова Харк?
– Перше значення – стримування: «Ми повністю залучені, можемо підтримувати це і можемо ескалувати». Друге – операційний намір. Я думаю, це може означати, що CENTCOM (Центральне командування США) може планувати операції, пов’язані з відкриттям Ормузької протоки на іранському узбережжі. Це також може означати, що ми можемо взяти під контроль острів Харк.
І, можливо, ще один операційний намір – це 440 кілограмів збагаченого урану, десь там, похованого в одній з іранських гір, який можна вилучити лише наземною операцією, якщо іранський режим не буде повалений до кінця цієї війни.
– Йдеться про 450 кілограмів збагаченого урану, про які говорив спеціальний посланець США Стів Віткофф. Давайте поговоримо про повітряну кампанію. В ізраїльських медіа звучали припущення, що Іран може виглядати як Газа – з таким рівнем руйнувань і загибелі цивільних. Чи вважаєте ви це можливим?
– Якщо ця фраза означає, що Іран може зазнати серйозної шкоди і значна частина його інфраструктури буде зруйнована, тоді так. Але Газа повністю зруйнована не через авіаудари. Вона повністю зруйнована, тому що «Хамас» підготував її як поле бою, щоб відбивати будь-який майбутній ізраїльський наступ. Це зовсім не та ситуація, яка існує в Ірані. Це країна з населенням 90 мільйонів. Вона набагато більша за Газу. Тому, ні, такий простір не може бути зруйнований так, як Газа.
Китайські технології та тактика
– Які військові уроки, на вашу думку, Ізраїль і США отримують із цього конфлікту? Наприклад, Іран має багато китайських військових технологій.
Стратегія Ірану – обмеження доступу та заперечення контролю над територією
– Стратегія Ірану – це те, що американські військові називають A2AD, тобто anti-access area denial – обмеження доступу та заперечення контролю над територією. Це означає, що за допомогою далекобійних високоточних ракет і інших можливостей ви стримуєте противника від входу в театр бойових дій. Це частина обмеження доступу.
Частина заперечення контролю над територією – це те, що ви бачите в Ормузькій протоці. Вони не можуть конкурувати з американцями у контролі над морем і повітрям. Але вони можуть намагатися позбавити американців можливості вільно використовувати ці два простори.
Китайська стратегія для свого майбутнього театру війни дуже схожа. Вони просуватимуться до Тайваню, а потім намагатимуться стримати американців від втручання саме цією стратегією.
Тож той факт, що використовується саме така стратегія і такі системи озброєння – а іранські системи багато в чому є китайськими, російськими або іранськими копіями китайських і російських технологій, з такими ж тактиками та методами управління і контролю – думаю, може дати американцям важливий досвід для аналізу можливого майбутнього конфлікту в Південнокитайському морі. Я впевнений, що американська сторона робить нотатки.
Китайці теж роблять нотатки. І, звісно, вони думають: ми набагато кращі за іранцівЕран Орталь
– Але слід зазначити, що китайські збройні сили значно вищого рівня за іранські – і за оснащенням, і за організацією.
– Абсолютно. І, безумовно, китайці теж роблять нотатки. І, звісно, вони думають: ми набагато кращі за іранців, як ви щойно сказали. Але водночас вони також думають: «Це моє обладнання. Це моя доктрина».
Думаю, вони повинні аналізувати поточні події, особливо в контексті оголошеного ними 2027 року – як цільового року, коли вони хочуть бути готовими до можливого конфлікту навколо Тайванської протоки та островів.
Що буде далі на Близькому Сході?
– Якщо повернутися до цього конфлікту: якщо він завершиться ослабленням Ірану, але без зміни режиму, що це означатиме для Близького Сходу і балансу сил? Чи означає це, що через кілька місяців може початися нова війна?
Поранений звір, який прагне помсти, у цьому регіоні – це небезпечна річ
– Щодо усунення цього режиму – ми можемо лише створити більш сприятливі умови, якими іранці можуть скористатися. Чи станеться це – інше питання. Але позбавлення Ірану його військових можливостей і системи захисту в нашому регіоні є вкрай важливим. Це важливо не лише для стабілізації регіону, а й у ширшому контексті – наприклад, можливої майбутньої війни між США і Китаєм.
Американці не хотіли б мати Іран на південному фланзі Тихого океану в такому сценарії. Тому позбавлення Ірану його можливостей – це позитивний крок.
Існує ризик, тому що поранений звір, який прагне помсти, у цьому регіоні – це небезпечна річ. Але водночас ми створили вікно в кілька років, протягом якого з ослабленим Іраном можна буде впоратися навіть у найгіршому сценарії.
А що з іранськими цивільними?
– На завершення хочу повернутися до Ірану. Що б ви сказали людям в Ірані, які протестували проти свого уряду і духовної влади? Вони ризикували життям, у них стріляли, вони втрачали близьких. А тепер вони дуже налякані цією ізраїльсько-американською кампанією.
– Те, що я чув з Ірану і що ми бачимо, – це ті самі люди, які радіють на дахах і просять, щоб наступ продовжувався, доки цей режим не зникне. Я не думаю, що Сполучені Штати чи Ізраїль можуть відповідально щось обіцяти цим людям. Але, безумовно, мета цієї війни спільна і для цієї групи, і для союзників, які ведуть бойові дії в іранському небі.
Падіння бомб – це дуже страшно. Але, як ви знаєте, ракети падають на ізраїльські міста, містечка і громади, а також у країнах Перської затоки – і вони падають без розбору. Їхня мета – вбивати цивільних.
Американські та ізраїльські удари по Ірану спрямовані саме на цілі, визначені розвідкою. Помилки можуть траплятися, і побічні втрати завжди бувають під час війни.
Я впевнений і бачу, що ті іранці, про яких ви говорите, це розуміють. Ми бачимо, як вони ходять вулицями, надсилають фотографії постів «Басідж» у Тегерані і просять, щоб ці пости стали цілями вже наступного дня.
Форум