Доступність посилання

13 Грудень 2017, Київ 04:34

Через десять років після трагедії в Беслані

Десять років тому в російському місті Беслан (регіон Північна Осетія) бойовики захопили в заручники понад 1200 учнів та вчителів школи №1. Внаслідок терористичного нападу і наступного штурму будівлі силовиками штурму загинули 334 людини, 186 із них – діти. Десять років по тому, кореспондент Том Белмфорт і фотограф Діана Маркосян поїхали до Беслану, щоб поговорити з тими, хто вижив, та все ще переповнені спогадами про рідних і близьких, яких втратили.

Школа №1. У спортзалі школи протягом 52 годин терористи утримували 1100 вчителів, дітей та їх батьків. Зараз там висять фотографії більш, ніж 300 жертв теракту. Школа знаходиться в руїнах, з 2004 року тут практично нічого не змінилося. Зрешечені кулями стіни, надписи «Ми пам'ятаємо», «Сумуємо». Обгоріла шведська стінка на одному кінці спортзалу, обвуглені баскетбольні кільця – на іншому. Посеред спортзалу поставлений православний хрест. Навколо нього розставлені відкриті пляшки зі свіжою водою – в пам'ять про заручників, які впродовж двох спекотних літніх днів були практично позбавлені води. На згадку про вбитих тут 186-ти дітей, жителі Беслана продовжують приносити машинки, ведмедиків та інші іграшки. 
1

Школа №1. У спортзалі школи протягом 52 годин терористи утримували 1100 вчителів, дітей та їх батьків. Зараз там висять фотографії більш, ніж 300 жертв теракту. Школа знаходиться в руїнах, з 2004 року тут практично нічого не змінилося. Зрешечені кулями стіни, надписи «Ми пам'ятаємо», «Сумуємо». Обгоріла шведська стінка на одному кінці спортзалу, обвуглені баскетбольні кільця – на іншому. Посеред спортзалу поставлений православний хрест. Навколо нього розставлені відкриті пляшки зі свіжою водою – в пам'ять про заручників, які впродовж двох спекотних літніх днів були практично позбавлені води. На згадку про вбитих тут 186-ти дітей, жителі Беслана продовжують приносити машинки, ведмедиків та інші іграшки. 

Аміна Качмазова стоїть посеред їдальні школи №1. 1 вересня 2004 року, в свій восьмий день народження, вона прийшла до школи разом зі своїми сусідками-старшокласницями – Лялею і Аліною. Коли вона опинилася серед заручників, нікого з її родичів з нею не було. Вона пам'ятає, як бойовики стратили одного із заручників з метою змусити замовкнути інших. До того дня Аміна ніколи не чула про «вибухи». Один із вибухів, який стався на третій день, залишив її без очей. Ляля і Аліна обоє загинули. Зараз, 10 років потому, Аміна – студентка факультету міжнародних відносин Владикавказького університету. Вона сміється легким сміхом і обожнює життя. 
2

Аміна Качмазова стоїть посеред їдальні школи №1. 1 вересня 2004 року, в свій восьмий день народження, вона прийшла до школи разом зі своїми сусідками-старшокласницями – Лялею і Аліною. Коли вона опинилася серед заручників, нікого з її родичів з нею не було. Вона пам'ятає, як бойовики стратили одного із заручників з метою змусити замовкнути інших. До того дня Аміна ніколи не чула про «вибухи». Один із вибухів, який стався на третій день, залишив її без очей. Ляля і Аліна обоє загинули. Зараз, 10 років потому, Аміна – студентка факультету міжнародних відносин Владикавказького університету. Вона сміється легким сміхом і обожнює життя. 

Час назавжди зупинився в кімнаті Оксани Кокової. Її батькові, Руслану, подобається тримати двері в її кімнату відкритими. Після вибуху, який стався на третій день, Оксані вдалося вирватися на свободу, але вона повернулася назад, щоб допомогти малюкам. Рятуючи їх, вона й загинула. Оксана була талановитою спортсменкою, обожнювала карате і в'язання. Живучи з батьком і старшим братом, вона звикла займатися будинком. Вона була доброзичливою, балакучою і відповідальною. Оксані було 15 років. 
3

Час назавжди зупинився в кімнаті Оксани Кокової. Її батькові, Руслану, подобається тримати двері в її кімнату відкритими. Після вибуху, який стався на третій день, Оксані вдалося вирватися на свободу, але вона повернулася назад, щоб допомогти малюкам. Рятуючи їх, вона й загинула. Оксана була талановитою спортсменкою, обожнювала карате і в'язання. Живучи з батьком і старшим братом, вона звикла займатися будинком. Вона була доброзичливою, балакучою і відповідальною. Оксані було 15 років. 

«Мені здається, що вона як і раніше з нами», – говорить 63-річний Руслан Коков. Коли Оксана пішла в школу, щоб більше вже не повернутися ніколи, Руслан був на базарі. В її день народження Руслан і його 27-річний син Урузмага завжди сервірують для неї місце за столом. Вони їдять її улюблену їжу – кавуни, хурму, апельсини-корольки. На цій фотографії Руслан зображений на тлі свого будинку на вулиці Комінтерну. Школу №1 видно з вікна його кімнати. Під час облоги тут розташовувалися підрозділи російського спецназу. У заключній перестрілці було розбито скло на двох вікнах його будинку. За минулі десять років він так і не зібрався з духом їх полагодити. «Коли щось нагадує мені про цю трагедію, я тільки страшно засмучуюсь», – говорить він. 
4

«Мені здається, що вона як і раніше з нами», – говорить 63-річний Руслан Коков. Коли Оксана пішла в школу, щоб більше вже не повернутися ніколи, Руслан був на базарі. В її день народження Руслан і його 27-річний син Урузмага завжди сервірують для неї місце за столом. Вони їдять її улюблену їжу – кавуни, хурму, апельсини-корольки. На цій фотографії Руслан зображений на тлі свого будинку на вулиці Комінтерну. Школу №1 видно з вікна його кімнати. Під час облоги тут розташовувалися підрозділи російського спецназу. У заключній перестрілці було розбито скло на двох вікнах його будинку. За минулі десять років він так і не зібрався з духом їх полагодити. «Коли щось нагадує мені про цю трагедію, я тільки страшно засмучуюсь», – говорить він. 

54-річна вчителька історії Надія Гурієва в класі школи №1, де вона викладала протягом понад 20-ти років. На вікнах, як і раніше висять фіранки, які вона розвішувала разом зі своїм сином Борисом. Надія, або, як вона полюбляє називатися, Надя, опинилася в заручниках разом зі своїми трьома дітьми. Борис і її старша дочка Віра загинули. Їх тіла обгоріли в результаті одного з вибухів. Їм було 14 та 11 років. В цей день Борис і Віра мали танцювати на концерті, присвяченому початку навчального року. Вірине тіло було упізнано завдяки танцювальному костюму. Наді і її молодшій доньці вдалося врятуватися. Нині Надя викладає у новій школі, збудованій навпроти школи №1. 
5

54-річна вчителька історії Надія Гурієва в класі школи №1, де вона викладала протягом понад 20-ти років. На вікнах, як і раніше висять фіранки, які вона розвішувала разом зі своїм сином Борисом. Надія, або, як вона полюбляє називатися, Надя, опинилася в заручниках разом зі своїми трьома дітьми. Борис і її старша дочка Віра загинули. Їх тіла обгоріли в результаті одного з вибухів. Їм було 14 та 11 років. В цей день Борис і Віра мали танцювати на концерті, присвяченому початку навчального року. Вірине тіло було упізнано завдяки танцювальному костюму. Наді і її молодшій доньці вдалося врятуватися. Нині Надя викладає у новій школі, збудованій навпроти школи №1. 

Двоюрідний брат Азамата Дзебісова, Заур, був зовсім як рідний – «найближча» йому людина. Вони росли в одному будинку. Вікова різниця між ними становила лише рік. У перший навчальний день обидва вони, а також матір Азамата, Світлана, потрапили в заручники. Під час триденної облоги їх розділили. Пізніше обгоріле тіло Заура було знайдене в шкільному спортзалі. В даний час, 20-річний Азамат вчиться в Москві, але канікули проводить в Беслані. Перебуваючи в своєму колишньому класі, Азамат згадує, які сни снилися йому про Заура в перші тижні його загибелі. «У самому останньому сні, прощаючись зі мною, він покликав мене з собою. Я йому сказав, що у мене ще залишилися тут справи. Тоді він посміхнувся мені і сказав мені: «До побачення». 
6

Двоюрідний брат Азамата Дзебісова, Заур, був зовсім як рідний – «найближча» йому людина. Вони росли в одному будинку. Вікова різниця між ними становила лише рік. У перший навчальний день обидва вони, а також матір Азамата, Світлана, потрапили в заручники. Під час триденної облоги їх розділили. Пізніше обгоріле тіло Заура було знайдене в шкільному спортзалі. В даний час, 20-річний Азамат вчиться в Москві, але канікули проводить в Беслані. Перебуваючи в своєму колишньому класі, Азамат згадує, які сни снилися йому про Заура в перші тижні його загибелі. «У самому останньому сні, прощаючись зі мною, він покликав мене з собою. Я йому сказав, що у мене ще залишилися тут справи. Тоді він посміхнувся мені і сказав мені: «До побачення». 

1 вересня 2004 року Олені Гайтовій і сестрам Розіті та Зарін Ціріховим було 12, 10 і 14 років. Під кінець теракту дівчаткам вдалося вирватися на свободу, але коли Олена повернулася додому, її батьки були одягнені в чорне, а 16-річний брат Алан був відсутній. Спочатку батьки сказали їй, що він у лікарні, однак, незабаром зізналися в тому, що він загинув у школі. Дівчатка, як і раніше, залишаються кращими подругами. Всі троє – студентки одного і того ж московського інституту. Заріна вже його закінчила. На фотографії вони зображені в колишній шкільній бібліотеці. Тут бойовики влаштували склад зброї. «Раніше, коли ми були маленькими і всього не розуміли, було простіше – каже Олена. – Ми не усвідомлювали всього значення того, що в класі нас раптом стало на сім осіб менше. Тепер ми виросли. Біль з часом не зменшується. Навпаки, стає все важче. Тепер ми краще розуміємо подію». 
7

1 вересня 2004 року Олені Гайтовій і сестрам Розіті та Зарін Ціріховим було 12, 10 і 14 років. Під кінець теракту дівчаткам вдалося вирватися на свободу, але коли Олена повернулася додому, її батьки були одягнені в чорне, а 16-річний брат Алан був відсутній. Спочатку батьки сказали їй, що він у лікарні, однак, незабаром зізналися в тому, що він загинув у школі. Дівчатка, як і раніше, залишаються кращими подругами. Всі троє – студентки одного і того ж московського інституту. Заріна вже його закінчила. На фотографії вони зображені в колишній шкільній бібліотеці. Тут бойовики влаштували склад зброї. «Раніше, коли ми були маленькими і всього не розуміли, було простіше – каже Олена. – Ми не усвідомлювали всього значення того, що в класі нас раптом стало на сім осіб менше. Тепер ми виросли. Біль з часом не зменшується. Навпаки, стає все важче. Тепер ми краще розуміємо подію». 

1 вересня 2004 року Христині Дзгоєвій було 11 років. Вона прийшла в школу зі своєю матір'ю та 10-річною сестрою Дзерою. Потрапивши в заручники, вони намагалися триматися всі разом, але під час вибухів на третій день втратили один одного. Христина та її мати врятувалися, але Дзера загинула. Вони завжди жили неподалік школи, але після теракту переїхали на кілька кварталів подалі від неї. На фотографії Христина зображена в своєму колишньому класі. Всі свої спогади про теракт вона зберігає в щоденнику. 10 років потому вона вчиться в Москві і вважає за краще перебувати подалі від Беслана. «Тут мені нічого не треба», – каже вона. 
8

1 вересня 2004 року Христині Дзгоєвій було 11 років. Вона прийшла в школу зі своєю матір'ю та 10-річною сестрою Дзерою. Потрапивши в заручники, вони намагалися триматися всі разом, але під час вибухів на третій день втратили один одного. Христина та її мати врятувалися, але Дзера загинула. Вони завжди жили неподалік школи, але після теракту переїхали на кілька кварталів подалі від неї. На фотографії Христина зображена в своєму колишньому класі. Всі свої спогади про теракт вона зберігає в щоденнику. 10 років потому вона вчиться в Москві і вважає за краще перебувати подалі від Беслана. «Тут мені нічого не треба», – каже вона. 

Могила сестри Христини Дзери знаходиться серед могил інших жертв Беслана. Місцеві жителі називають це кладовище «Містом Янголів». Тут майже ніколи не буває порожньо. Багато людей, які пережили бесланську трагедію,приходять сюди в пошуках заспокоєння. Вони дотримуються символічних ритуалів, що знаменують дорослішання своїх загиблих дітей. Цього року багато батьків прикрасили випускними стрічками могили своїх дітей, які повинні були, але були позбавлені можливості закінчити школу в 2014 році. Приїжджаючи до Беслана, Христина ходить на могилу Дзери, щоб поговорити з сестрою. Мати Христини так і не може оговтатися від смерті своєї дочки. Напис на могилі Дзери говорить: «Прости, що ти не з нами, прости, що я не з тобою – Мама».
9

Могила сестри Христини Дзери знаходиться серед могил інших жертв Беслана. Місцеві жителі називають це кладовище «Містом Янголів». Тут майже ніколи не буває порожньо. Багато людей, які пережили бесланську трагедію,приходять сюди в пошуках заспокоєння. Вони дотримуються символічних ритуалів, що знаменують дорослішання своїх загиблих дітей. Цього року багато батьків прикрасили випускними стрічками могили своїх дітей, які повинні були, але були позбавлені можливості закінчити школу в 2014 році. Приїжджаючи до Беслана, Христина ходить на могилу Дзери, щоб поговорити з сестрою. Мати Христини так і не може оговтатися від смерті своєї дочки. Напис на могилі Дзери говорить: «Прости, що ти не з нами, прости, що я не з тобою – Мама».

У останні дні місцеві жителі винесли зі спортзалу школи №1 принесені туди за минулий рік іграшки. Таким чином, вони звільняють місце новим приношенням, які знаменують 10-річний ювілей Бесланской трагедії. Урочисті заходи у пам'ять про жертв Беслана почалися 1 вересня з традиційної панахиди у старій школі і процесії на кладовище. Спортзал укладений в золотий саркофаг, що прикрашений квітами і символізує величезний вінок. На другий день в столиці Північної Осетії Владикавказі відбувся поминальний концерт. У середу, 3 вересня відбуваються дві заключних заупокійних служби. В небо випускають білі повітряні кулі, які символізують кожне з втрачених життів.
10

У останні дні місцеві жителі винесли зі спортзалу школи №1 принесені туди за минулий рік іграшки. Таким чином, вони звільняють місце новим приношенням, які знаменують 10-річний ювілей Бесланской трагедії. Урочисті заходи у пам'ять про жертв Беслана почалися 1 вересня з традиційної панахиди у старій школі і процесії на кладовище. Спортзал укладений в золотий саркофаг, що прикрашений квітами і символізує величезний вінок. На другий день в столиці Північної Осетії Владикавказі відбувся поминальний концерт. У середу, 3 вересня відбуваються дві заключних заупокійних служби. В небо випускають білі повітряні кулі, які символізують кожне з втрачених життів.

XS
SM
MD
LG