Головний археологічний скарб України, шедевр світового мистецтва, найбільша знахідка 20-го століття – так називають унікальну скіфську пектораль, знайдену в кургані Товста Могила у Дніпропетровській області у 1971 році.
21 червня 2021 року – 50 років з моменту її перебування в українській колекції коштовних знахідок.
Самій прикрасі 2400 років, вона чоловіча і, найімовірніше, належала комусь із царського роду. Щодо того, що її власником був сам скіфський цар, у вчених існують сумніви, бо курган, в якому її знайшли, не відповідав розмірам, які притаманні царським курганам.
У Музеї історичних коштовностей у Києві виставлена копія скіфської пекторалі. Її вважають найкращою копією. Вона виконана із бронзи й покрита позолотою, в той час як оригінал повністю із золота 958-ї проби.
Так було не завжди. До 2014 року в музеї був виставлений оригінал. Протести під час Революції гідності й події, які за ними настали, змусили вдатися до посилених заходів безпеки, і оригінал пекторалі перемістили до сховища.
За всю історію оригінал покидав стіни музею лише двічі – для реставрації, а у всіх виїзних виставках, в тому числі і міжнародних, виставлялася саме ця копія, яка виставлена і сьогодні.
Візуально оригінал здається темнішим за кольором, втім, працівники музею пояснюють це освітленням. А от при близькому знайомстві із обома екземплярами стає зрозумілим, наскільки неперевершеним є оригінал: всі елементи виконані анатомічно точно, у живих істот чітко пророблене кожне перо, м’яз, ребра, копита, роги і навіть статеві ознаки.
Кожен елемент скіфської пекторалі був зроблений окремо, а потім з’єднаний в одну композицію. Копію ж робили, грубо кажучи, за зліпком – тобто вона повторює всі обриси і дефекти оригіналу.
Радіо Свобода побувало в музеї, щоб показати оригінал пекторалі ширшій аудиторії. Розкриваємо 7 цікавих фактів про цю знахідку.
1. Чи ховали її при перевезенні під одяг?
– Наскільки відповідає дійсності, що археолог Борис Мозолевський, який знайшов пектораль, віз її до Києва на собі, ховаючи під одягом, щоб її не забрали до Москви?
– Це вже повна міфологізація, яка незрозуміло звідки взялася і хто цю байку запустив взагалі. Ні, коли це було знайдено, то процедура була чітко розписана. Потягом, під наглядом міліції, це все було перевезено до Києва. Було продемонстровано вже на рівні республіки і було затверджено, що це знахідка світового масштабу, – розповідає Юрій Полідович, науковий співробітник Музею історичних коштовностей.
2. Чи був взагалі ризик, що її хочуть забрати до Москви?
Юрій Полідович: Такі ризики завжди були. Коли на рівні керівництва республіки і на рівні академії наук було вирішено створити свій власний золотий музей, тоді і почалися оці зрушення. До цього намагалися сказати з Москви: «У вас немає такого музею, у вас немає, де представляти такі знахідки класу Ермітажу, давайте ви передасте до нас».
3. Технологія виготовлення
Зрозуміти, як була зроблена пектораль, допомогло лише спеціальне дослідження із рентгенографією.
«Там досить складна технологія і вони, дійсно, зістиковувалися – з двох половинок вони зроблені, а стик настільки ретельно зашліфований і з’єднаний, що його взагалі не видно. Зрозуміло, що це давньогрецькі ювеліри. Велика кількість технологічних моментів була недоступна скіфам. Є досить довгий шлях ювелірної справи в Греції, яка сама запозичила з Близького Сходу, з Єгипту дуже багато», – пояснює науковий співробітник Музею історичних коштовностей Юрій Полідович.
4. Відображення деталей
– Усі тварини і люди відтворені анатомічно точно. В цій символіці стать відігравала роль. Підкреслювалося, що вони є матерями, тут поруч народилося вже лоша, тут народилося телятко.
– А тут кінь стоїть і чухається. Тобто важливо було, щоб життя було зображене реальним?
– Так-так. Тому що в реальному світі якраз і твориться цей міфологічний світ. Для них різниці між міфологічним і реальним не існувало. Тут розказане загальне уявлення того, як скіфи розуміли світ.
Такі предмети царського рівня робилися в одиничних екземплярах. В повному обсязі, найімовірніше, ніколи не повторювалися, але цього не знаємо. Настільки, наскільки ми розуміємо скіфську культуру, найімовірніше, іншої не буде, – зазначає науковий співробітник.
5. Що означають картини пекторалі?
Юрій Полідович: Якщо центральна сцена символізує собою торжество смерті, то з кожною сценою вліво-вправо ця смерть починає відступати. Це все завершується парою коників. Коли подивилися фахівці-ентомологи, то вони сказали, що це хлопчик і дівчинка. Отже виходить, що це шлюбна пара. Починалося від смерті, смерть поступово до країв відходить, переходить у свою протилежність і завершується парою оцих-от коників. Вони показували рух життя. Життя, яке рухається через малюків: від народження до дорослішання.
6. Чи можна приміряти пектораль?
– В цілому предмети давнини не можна міряти на себе. Це такий забобон. Ті, хто через неї переступають… це не є добрим. Це те, що належало тому світу.
– Це як прокляття?
– Ні-ні, абсолютно ні. Це радше повага до давніх людей. Це те, що це їхній предмет. Ми можемо захоплюватися, вивчати, можемо про неї говорити, дискутувати, описувати, оспівувати і так далі, але це їхній предмет, – зауважує Юрій Полідович.
Торкатися пекторалі заборонено. Цій прикрасі понад 2000 років, тож із нею поводяться дуже обережно.
7. Яке значення вона має для українців?
– В 90-і роки, коли ми вже змогли організовувати самостійні виставки за кордоном, до цього вони проводилися, як правило, в парі з Ермітажем, тобто представлялися в цілому надбання Радянського Союзу. Одна із таких фраз, можливо це легенда, але вона мовби прозвучала: «Якщо ваша країна, ваш народ має таке славне минуле, то у вас може бути таке саме славне майбутнє, – згадує науковий співробітник Музею історичних коштовностей Юрій Полідович.
Найближчим часом у музеї планують виставити для загального огляду і оригінал скіфської пекторалі. За анонсами можна спостерігати на офіційних сторінках Музею історичних коштовностей та Національного музею історії України.
