Доступність посилання

ТОП новини
14 липня 2020, Київ 04:45

«Не завжди встигаєш поїсти» – український медик розповів про умови роботи в Італії


Український медбрат Гліб Бітюков у лікарні міста Пезаро, Італія

4 квітня в Італії приземлився рейс з українськими медиками, які прилетіли допомогти місцевим лікарям у боротьбі з пандемією коронавірусу. Всього до Італії прибуло 20 медиків, з-поміж яких: лікарі-інфекціоністи, реаніматологи, хірурги, анестезіологи, ендокринологи, невропатологи, медсестри та медбрати. Усі вони працюють у провінції Марке, яка нині на шостому місці за кількістю інфікованих на коронавірус в Італії. Радіо Свобода зв'язалося із одним із українських медиків, які допомагають Італії і набувають досвіду самі.

Гліб Бітюков – медбрат Київської міської клінічної лікарні №17, один із медиків, який прибув у складі української бригади до Італії. Вже тиждень він працює у лікарні міста Пезаро. Гліб розповів Радіо Свобода про те, які там умови, як працює медперсонал в умовах епідемії і чому ця поїздка є корисною для України.

«Найкраще, що може з нами статися – це навчання»

Мене запитали в моїй лікарні, чи не згодний я поїхати в Італію. Я сказав – так, звичайно, адже в Україні я теж готовий надавати допомогу пацієнтам із коронавірусною інфекцією. Я – медичний працівник, я маю це робити. Все відбулося дуже швидко, буквально протягом одного дня. Вранці нас запитали, а наступного дня ми вже поїхали.

Найкраще, що може з нами статися – це навчання. І це якраз та можливість, де ми можемо отримати досвід просто перебуваючи в епіцентрі подій. Нас дуже тепло проводжали з України і тепло зустріли в Італії. Зокрема, і керівництво лікарні. Вони були раді, що ми приїхали на допомогу.

Українські лікарі, які прибули до Італії, квітень 2020 року
Українські лікарі, які прибули до Італії, квітень 2020 року

«Таке враження, що вся країна просто вимерла в одну мить»

Ми їхали майже 5 годин з аеропорту сюди і я не побачив жодної людини за 5 годин. Таке враження, що вся країна просто вимерла в одну мить. Начебто в якомусь фантастичному фільмі – інопланетяни забрали всіх людей і я не бачив нікого. Так само дуже-дуже мало машин. На всьому обрії, який ти можеш осягнути, бачиш одну-дві машини і це все.

Реанімація, яка є тут, це мрія кожного анестезиста, анестезіолога чи лікаря-хірурга

Лікарня, в якій ми працюємо, за нашими мірками належить, мабуть, до районних лікарень. І, як на мене, обладнання цієї лікарні дуже класне.

Реанімація, яка є тут, це мрія кожного анестезиста, анестезіолога чи лікаря-хірурга. Звісно, за їхніми розповідями, обладнання не вистачає. Але це набагато більше, ніж ми маємо в Україні. Вони просто звикли до іншого, тому і скаржаться.

Пуста вулиця одного з італійських міст, квітень 2020 року
Пуста вулиця одного з італійських міст, квітень 2020 року
Тут немає такого, що після кожного використання ти маєш писати про це в журналі


Дивує, мабуть, не так обладнання, як наявність витратних матеріалів. Їх є в достатній кількості: від засобів індивідуального захисту до серветок, постільної білизни, катетерів і шприців.

Тут немає такого, що після кожного використання ти маєш писати про це в журналі. Ти просто береш те, що тобі потрібно і все.

В цій лікарні раніше було багато хворих, зараз вже легше. Захворюваність пішла на спад. Але вони ще досі перебувають під напруженням і самі не вірять, що стало краще. Вони дуже стримано про це говорять, схрестивши пальці.

«Ми не є самостійними елементами»

Тут все будується на довірі. Кожен медичний працівник знає, що йому робити.

Одна з відмінних рис, якщо порівнювати з нами, це комунікація, ставлення один до одного. Вони довіряють один одному, приймають одне одного як професіоналів і як особистостей. Навіть якщо людина помиляється, то всі спокійно до цього ставляться, бо розуміють, що на помилках вчаться.

Всі з повагою ставляться один до одного, бо розуміють своє значення в системі охорони здоров'я. Медсестрам тут можна робити набагато, більше ніж у нас.

З тамтешніми лікарями порозумілися досить швидко, хоча мовний бар'єр існує, тому що всі вони італійськомовні. І, звичайно, ми не можемо виконувати всі процедури, які виконують італійські медики.

Ми все ж є іноземцями, тому можемо допомагати тільки в тому, в чому нам довіряють. Хоча з кожним чергуванням таких речей стає більше. Ми також не можемо прочитати призначення лікаря, тому, звісно, не є самостійними елементами.

«Не завжди встигаєш поїсти»

Робочий день в Італії, від робочого дня в Україні відрізняється лише розташуванням лікарні. Я так само приходжу на чергування, щоправда одягаюся в більшу кількість захисного одягу, ніж в Україні.

Виходити за межі лікарні в робочий день можна. Однак як правило, медпрацівники не покидають робочого місця. Адже вони економно ставляться до засобів індивідуального захисту, попри те, що їх є багато, стараються їх не витрачати.

Я декілька чергувань не їв

Щоб поїсти, захисне обладнання доводиться знімати. Зазвичай вони купують їжу в кафе або замовляють доставку. Дуже допомагають з їжею волонтери. Утім не завжди встигаєш поїсти.

Я, принаймні, декілька чергувань не їв. І перешкода в тому, що тобі треба зняти весь одяг, а потім знову вдягнути. І ти так крутишся навколо пацієнтів, що просто не встигаєш. Тому якщо в тебе 8 годин чергування, то без цього можна обійтися.

«Найважче – це витримати на голові всі ці шари захисного обладнання»

Найважче – це витримати на голові всі ці шари захисного обладнання: на вуха одягаються дві маски, шапочка, окуляри. Все це давить на обличчя і потім, коли ти знімаєш окуляри, в тебе залишаються червоні сліди від них. Попри те, що вони достатньо м'які, з еластичними силіконовими ущільнювачами.

Це звичайна рутинна робота


Фізично важко, коли тобі 12 годин на голову тисне дуже багато речей. А все решта – це звичайна рутинна робота, яка не відрізняється від того, що ми робимо в Україні.

Звісно, ти завжди аналізуєш те, що робив протягом дня, для того, щоб знайти якісь помилки, виправити їх і не допустити наступного разу.

Але тут менше відповідальності, оскільки зі мною працюють багато місцевих медиків. Я більше помічник, аніж людина, яка несе відповідальність, тому ймовірність моїх помилок зведена до абсолютного мінімуму. Навіть якщо я в чому не впевнений, то я краще десять разів перепитаю.

«Яка різниця, чим хворіють. Коли йдеш працювати медиком, ти свідомо робиш цей вибір»

Відомий цей вірус, чи не дуже – це все одно вірус. Так, він викликає більше ускладнень, ніж будь-які інші вірусні інфекції дихальних шляхів, з якими ми стикались раніше. Але ти медичний працівник, ти просто береш і робиш свою роботу. Тут питання не лише в тому, щоб допомогти італійцям і бути тут. Питання в тому, щоб бути готовим допомогти нашим людям. Тому яка різниця, чим вони хворіють – це вірусна інфекція, чи травма, чи серцеві напади – ти просто маєш це робити. Коли йдеш працювати медичним працівником, ти свідомо робиш цей вибір.

«Це такий живий онлайн-тренінг»

Перебуваючи тут, висновки робиш щодня. Я отримую досвід роботи з пацієнтами, те, що я виконував в Україні, я тут побачив інакше. Взагалі це дуже крута можливість і варто завдячити всім, хто долучився до організації цієї поїздки і самої ідеї.

Це дуже правильний підхід. Тому що ми можемо навчитися на реальному досвіді

Попри те, що вона викликає неоднозначне ставлення в Україні, зі свого боку, я можу сказати, що це одна з найкорисніших речей, яку можна було зробити.

Це дуже правильний підхід. Тому що ми можемо навчитися на реальному досвіді, побачити, як боротися з хворобою. Це такий живий онлайн-тренінг, коли приїжджаєш і робиш те, що тобі скоріш за все знадобиться потім. Ти ніби маєш можливість стрибнути у майбутнє, а потім повернутися назад в минуле і зробити якісь висновки. Це дуже крута можливість.

«Чи зможемо ми впоратися? Я думаю, зможемо»

Зараз складна ситуація для будь-якої країни, як для Італії, так і для України. Наше обладнання відрізняється від їхнього обладнання, наша система охорони здоров'я відрізняється від їхньої. Ми зараз перебуваємо на етапі медичної реформи і я сподіваюся, що це змінить нашу систему. Нам буде важко, але важко всім. У 2014 році, коли почалася війна і Росія напала на нас, то всі думали, що ми не зможемо впоратися з великою кількістю російської армії, але ми змогли. То ж я думаю, що це трапиться і зараз. Ми зможемо.

Читайте ще :

«Не варто робити з нас героїв». Інтерв’ю з українською медсестрою, яка бореться з коронавірусом у Нью-Йорку

Від Нових Санжар до лабораторій ПЛР-діагностики: як місцева влада протидіє поширенню коронавірусу​

Пандемія коронавірусу: уроки для людства та України

  • Зображення 16x9

    Оксана Думська

    До команди Радіо Свобода приєдналася у липні 2019 року. Була ведучою проєкту «Ньюзрум». Працюю журналістом. Веду прямі трансляції з місця подій. В журналістиці – з 2016 року. До Радіо Свобода працювала у телевиробництві, кореспондентом та редактором на інформаційних телеканалах. 

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG