«Ворогом України, як і 300 років тому, є Росія». Що в Конституції Орлика є на злобу дня?

Осінь в Батурині, давній козацькій столиці, асоціюється з буремними подіями 1708 року. 4 листопада 1708 року гетьман Іван Мазепа залишив Батурин і за три дні з’єднався з військом шведського короля Карла ХІІ, яке прямувало в Україну. А 13 листопада, вказують історики, Олександр Меншиков цілковито зруйнував Батурин, знищивши майже все населення після падіння фортеці. Ті події увійшли в історію як «Батуринська трагедія». З історикинею Національного заповідника «Гетьманська столиця» Наталею Дробязко Радіо Свобода говорило не лише про ті події, а й про Пилипа Орлика як продовжувача справи Івана Мазепи зі звільнення України.

– Якби Батурин не впав 315 років тому – як би розвивались події у тій війні?

– Я думаю, що якби Батурин встояв, то хід воєнних подій міг по-іншому піти. Якби Батурин не впав, то гетьман Іван Мазепа залишився б в Україні разом з козацькою старшиною і все могло б піти іншим шляхом. І оте об’єднання з Карлом ХІІ та Станіславом Лещинським, воно б все одно відбулося, бо плани робились раніше. Іван Мазепа мав європейські погляди. І він хотів звільнити всю Гетьманщину від московитів. Тому все могло розвиватись іншим шляхом, Мазепа мав би більшу підтримку козацької старшини, вони в об’єднанні зі шведським військом могли б перемогти Петра І.

– Чому Олександр Меншиков вирішив у такий жорстокий спосіб покарати Батурин, вбивши майже всіх його мешканців?

– Це було залякування для всієї України. Це був показовий метод – щоб не робили так. Це така політика Москви – все знищити, все спалити. Ми можемо навіть порівняти із сучасним повномасштабним вторгненням і нинішнім знищенням цілих міст. Те саме було і понад 300 років тому. Вони показують нібито свою силу, а виходить також і навпаки – отримують поразку.

– Коли Іван Мазепа робив свій вибір на користь союзу з Карлом ХІІ, то в козацькій старшині хтось підтримував, хтось сумнівався, але в Пилипа Орлика сумнівів не було, так? Орлик був найближчим соратником Мазепи?

– Є багато історичних підтверджень, що Пилип Орлик був найближчим соратником. Коли Орлик приїхав до Батурина, йому було усього 26 років і він потрапив в уряд гетьмана Мазепи, швидко піднімається кар’єрними сходинками. І він вступає у велику довіру до гетьмана Мазепи, і вони обговорювали політичні плани, і Орлик вів переписку від гетьмана з тогочасними європейськими правителями, і він був введений в курс справ. Але Мазепу підтримувала і козацька старшина, не можна сказати, що це був лише Орлик.

Але, як задував Іван Герцик, коли його спіймали у Польщі вже після Полтавської битви і допитували в Росії, то він сказав, що саме Пилипу Орлику гетьман Мазепа найбільше довіряв і вводив в усі потаємні справи. І далі Орлика це не виходило. Старшина знала, що Орлик знає більше, але що саме – цього ніхто не знав. У листі Пилипа Орлика Стефану Яворському від 1721 року він говорить, що ніколи не порушував довіру Івана Мазепи і що він буде продовжувати завжди справу Мазепи зі звільнення української землі від російської неволі.

– Той факт, що Мазепа і Орлик породичались – теж відіграв роль у тій особистій довірі, так?

– Так, вони поріднилися. Коли Пилип Орлик приїздить до Батурина, то приїздить вже одруженим, з дружиною Ганною та новонародженою донькою Анастасією, і ось у 1702 році в нього народжується син Григорій. І, згідно з хресною посвідкою, таїнство хрещення старшого сина Григорія відбувалося в батуринській Миколаївській церкві і хрещеним батьком для новонародженого став сам гетьман Іван Мазепа, а хрещеною матір’ю – дружина генерального судді Василя Кочубея Любов Федорівна Кучубей. Мазепа був хрещеним батьком і для наступної доньки Орлика – Варвари.

– Пилип Орлик увійшов в історію як гетьман-емігрант, але також як і автор Конституції 1710 року. Ідеї Конституції він виношував ще в Україні чи вже в еміграції в Бендерах після смерті Мазепи?

– Пропрацювати над таким документом, як Конституція, місяць чи два – це неможливо. Над концепцією такого документа треба було думати довго. Бо статті Конституції робили Україну вільною і незалежною державою. Тому Конституція зароджувалась в Батурині в уряді гетьмана Івана Мазепи. А вже в еміграції після смерті Мазепи Орлик вважав, що є ця велика справа – Конституція, – яку потрібно довести до завершення. І вже 5 квітня 1710 року на козацькій раді і презентував такий документ.

За своїми демократичними принципами Конституція значно випередила свій час і показала перший приклад моделі парламентської держави. Це перша європейська Конституція в сучасному розумінні цього слова.

– Які її положення не втратили актуальності?

– Ворогом України, як і 300 років тому, є Росія, яка нападає, пригнічує, обкрадає Україну і обмежує її права. Тому слова з Конституції Орлика є дуже доречні: «Україна обох берегів Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування».

В Конституції Орлик прописує деякі статті, які є дуже актуальними зараз. Це і непорушність та цілісність кордонів, та повернення полонених, які в державі Московській знаходились. Також сплата всіх збитків, яких Москва завдала під час війни. Врегулювання відносин з Кримом. Про вдів-козачок і осиротілих дітей козацьких він згадує, яких треба від всяких повинностей звільнити і не обтяжувати жодними податками. Так само і питання віри – він написав, що церква мала би підпорядковуватись Константинопольському патріархату. Відомий історик Олександр Алфьоров вважає, наприклад, що за Конституцією Пилипа Орлика можна було б жити і сьогодні, підпорядкувавши лише деякі статті під наше сучасне життя.

– Тобто, якби Україна тоді вистояла як незалежна держава і збереглася, то Конституція Орлика могла б діяти ще довгий час?

– Так, неодмінно. А щодо дискусій істориків – діяла чи не діяла Конституція Орлика – ми можемо сказати, що вона діяла, діяла на Правобережній Україні. Також Конституцію визнав і шведський король Карл ХІІ, який її підписав. Конституцію також повністю підтримав Станіслав Лещинський.

– А яка взагалі роль Карла ХІІ була тоді? Він був протектором, гарантом незалежності України?

– Так, він гарантував незалежність і брав Україну під свою протекцію. Він також запросив провідну козацьку еміграцію до Швеції, і цим запрошенням скористалась значна частина старшини. Їм надавалося житло і деякі виплати.

– Які були стосунки Карла ХІІ та Пилипа Орлика?

– Карл ХІІ довіряв Пилипу Орлику. Через близькість Орлика до Мазепи Карл добре знав Орлика. Карл бачив в Орлику гарного кандидата на гетьмана і підтримував його Конституцію. До Конституції Карл ХІІ написав відповідний документ і поставив свій підпис і печатку, схвалюючи цей державний акт. Карл ХІІ і Пилип Орлик шукали і створювали антимосковську коаліцію, щоб об’єднатися і виступити проти Москви.

Також з Пилипом Орликом у Карла були і родинні зв’язки. В 1711 році в родині Орликів в Бендерах народився син Яків, хрещеним батьком якого став Карл ХІІ.

– А чому саме Пилип Орлик після смерті Мазепи став гетьманом? Адже був і небіж Мазепи Андрій Войнаровський, й інші кандидати…

– Кандидатів було кілька, але вагомим був Андрій Войнаровський, рідний племінник Івана Мазепи. Вибір випав на Орлика переважно через особисте бажання Войнаровського, який відмовився від гетьманства. Там така домовленість ніби вийшла, що Войнаровський отримує спадок Мазепи, а гетьманство бере на себе Пилип Орлик. Це затвердив Карл ХІІ. І козацька старшина обрала Пилипа Орлика на раді. То був правильний вибір.

– Карл ХІІ через кілька років забирає Пилипа Орлика до Швеції, але там гетьман-емігрант пробув кілька років… Чому він залишив Швецію, адже було небезпечно – в тій частині Європи було багато агентів Росії?

– Агенти справді шпигували тоді і виловлювали козаків. Їх потім ув’язнювали або вбивали. До 1714 року Пилип Орлик разом з родиною був в Бендерах, дружина Ганна Герцик його дуже підтримувала. І в 1714 році Орлик вирішив прийняти запрошення Карла ХІІ і перебрався з родиною до Швеції. Старший син Григорій завдяки сприянню Карла ХІІ навчається в Лундському університеті. Орлики отримали житло і так звану пенсію. Жили в місті Крістіанстад.

Але після смерті Карла ХІІ ситуація трішки міняється. Підтримка українських іммігрантів була, але захисту вже не було на території Швеції. Тому Орлик вирішує змінити місце проживання і слідує до Польщі. Там він мав родичів, які допомагали його родині. Але Орлик не може перебувати в Польщі, бо там активними були шпигуни, і на той час вже був спійманий і Григорій Герцик, і Андрій Войнаровський. Орлик має домовленість з султаном Мехметом ІІІ, і той надає йому прихисток, і Орлик поступово перебирається до Салонік, де провів 12 довгих років.

Саме Салоніки стали для Пилипа Орлика ніби політичною домівкою, фортецею. Там він багато листувався, спілкувався з різними послами, відвідував церкви і багато писав. Саме там він писав щоденник – «Діаріуш подорожній». Це дуже важливий документ, п’ятитомний рукописний щоденник, більше трьох тисяч сторінок, написаний польською мовою. Є вставки французькою, латиною, українською. І сьогодні це єдиний гетьманський щоденник. І зберігається він в МЗС Франції.

На жаль, він повністю ще не перекладений українською мовою, але вже українські історики починають над цим працювати. Коли розчитається цей щоденник Пилипа Орлика, то ми матимемо набагато більше інформації щодо тих чи інших його рішень, а також рішень гетьмана Івана Мазепа, якого він на початку щоденника дуже часто згадує.

– Син Пилипа Орлика Григорій теж залишив слід в європейській історії – чи не так?

– Так. Григорій Орлик – це перший син Пилипа Орлика, він народжений в Батурині. Його перші дитячі роки теж пройшли в цьому місті, але батуринська трагедія змінила і його життя. Шестирічним хлопцем він змушений був покинути рідну домівку і емігрувати за кордон. Як, до речі, й багато сучасних українських дітей зараз.

Григорій спочатку перебував при батьку, але коли родина виїхала зі Швеції, то Григорій вже не їде з ними. Він іде на військову службу до саксонського правителя Августа ІІ. Він деякий час служить в Польщі, а з 1729 року розпочинається французький період.

Григорій стає таємним дипломатом французького короля Людовіка XV. Франція в ньому бачила талановитого дипломата, який володів мовами і знав історію різних країн. І 30 років дипломатичної діяльності Григорій Орлик також присвятив захисту інтересів козацької нації. Українське питання він представляв через французьку політику. Він став захисником українських питань у зовнішньополітичній грі свого батька, який з глибини Османської імперії також робив все для звільнення козацької нації.

Григорій одружився у Франції на Луїзі Дентенвіль. Вони мешкали в замку, який зберігся донині. Він у Франції створив полк «Руаяль Полонь» – це був полк німецької інфантерії і брав участь на чолі свого полку у Семилітній війні (1756-1763). Наприклад, завдяки його командуванню битва під Бергеном стала переможною для Франції. Але він був поранений у цій битві та помер у листопаді 1759 року.

Григорій часто писав меморандуми, звертаючись до Версальського двору, до французького короля Людовіка XV, щоб доєднатися до антиросійської коаліції Пилипа Орлика. Вже після смерті Григорія Людовік XV в 1761 році зазначав: «Маю підстави думати, що дозволити росіянам заволодіти Україною означитиме взяти участь у справжній несправедливості». Тобто, Григорій Орлик був почутий на той час.

Перебуваючи у Франції, Григорій Орлик майже ніколи не користувався своїм справжнім іменем, адже він також був у списку в російських агентів для розшуку – тому він користувався іншими іменами. Наприклад, часом представлявся як капітан шведської гвардії Густав Бартель або як капітан швейцарської гвардії Хааб, або як лікар-француз Лямот. В «Діаріуші» Пилип Орлик наводить цікавий факт: коли Григорій приїхав до Салонік у справах, то батько навіть не міг представити сина своїм знайомим, адже той використовував підставне ім’я під час тієї поїздки.

– Чому ім’я Пилипа Орлика було ледь не повним табу в Російській імперії та СРСР?

– Тривалий час його ім’я – як й ім’я гетьмана Івана Мазепи – замовчувалося. Їх вважали зрадниками, але ця «зрада» була насаджена нам, українцям, Російською імперією. Але це все міфи, і Росія насаджує нам свої думки. Але на початку 20-го століття Ілько Борщак видав книжки про Пилипа та Григорія Орликів – і про них почали говорити. В СРСР при радянській владі істориків не допускали в російські архіви для досліджень. Та й зараз російські архіви переважно закриті для українських істориків.

З незалежністю України ми почали відкрито і вільно говорити про українських героїв, повертаючи їхні імена із забуття. І саме серед цих героїв є й родина Пилипа Орлика.