Відомий російський поет Михайло Лермонтов, 180 років із дня загибелі якого вшановуватимуть цього року, ніколи не був в Україні. Але Україна, разом з тим, зайняла особливе місце в його житті.
Під час своїх подорожей по Кавказу Лермонтов декілька разів побував на Кубані, яка в ті часи була населена українцями, а саме чорноморськими козаками, нащадками запорожців.
Короткочасне перебування в чорноморській станиці на Тамані, проживання в хаті місцевого козака Мисника, знайшло відображення в оповіданні Лермонтова «Тамань», яке стало частиною роману «Герой нашого часу». В цьому оповіданні Лермонтов, як міг, спробував відобразити як побут, так і мову місцевих українців.
Але є у Лермонтова поезія, яка вщерть наповнена любов’ю та повагою до України та її народу. В цій поезії Лермонтов називає Україну «печальной отчизной» своєї героїні, яким обом (і героїні, й Україні), доводиться в «гордом покое» переносити «насмешку и зло».
Поезія ця присвячена княгині Марії Щербатовій, яка походила з України, та мала з дому прізвище Штерич.
А імпульсом до написання цього вірша стала для Лермонтова поезія відомого українця, Євгена Гребінки, під назвою «Признання», яка була написана 1839 року і була опублікована в журналі «Отечественные записки».
Ця поезія Гребінки написана російською мовою, і тому була зрозуміла й для Михайла Лермонтова, а Україна в ній зображується в алегоричному вигляді жінки.
Декілька уривків з поезії Євгена Гребінки «Признання»:
Порою я мрачен, печален, угрюмый,
С мечтой одинокой сижу
И, скован какою-то грустною думой,
На юг ненаглядный гляжу.
Друзей и родимых, и предков могилы
Покинул на родине я;
Там, полная прелести, девственной силы,
Осталась коханка моя...
И эта чудесная дева – не тайна,
Я высказать душу готов:
Красавица эта – родная Украйна!
Ей всё – моя песнь и любовь!
Как девы прелестной лазурные очи,
Украйны глядят небеса;
Как поясом синим, на юг от полночи
Днепром перевита краса...
Как тяжкие вздохи печали глубокой,
Как матери вопли над гробом детей,
Мне в душу запали далеко, далеко
Украины песни моей.
Поезія Лермонтова, що була написана під впливом цієї поезії Євгена Гребінки, неодноразово перекладалася на українську мову, в тому числі великим нашим поетом Миколою Зеровим.
А я хочу запропонувати вашій увазі спробу мого власного перекладу:
Марії Щербатовій
На розкоші стіни,
Де скука з нудьгою гуляла,
Степи України
Навіки вона проміняла,
Та рідного краю
Палку і гарячу приміту
Я в ній помічаю
І серед холодного світу.
Як ніччю зірниці
У рідних краях благодатних,
Живуть таємниці
В словах її вуст ароматних,
Прозорі та сині
Як небо її оченята;
Як вітер пустині,
І тішать і палять завзято.
І кольору ніжної сливи
Рум’янець на щічках пухнастих,
Південного сонця відливи
Літають по косах квітчастих.
І вірить так сумно і строго,
І в серці несе своїм щиру
Любов в Україну та в Бога,
Наївну та пристрасну віру;
Як плем’я, в якому зростала,
В чужинців опори не просить
І з честю, що в спадок дістала,
Насмішку і зло переносить;
З чужого зухвалого взору
Душа не займеться пожаром,
Якщо покохає – не скоро,
Зате не розлюбить вже даром.
Ігор Роздобудько – історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
