Декілька перемог української армії на полі бою стали неприємним ударом для російської армії, але все ж таки не зламали її повністю. Скільки сил залишилося у Росії, щоб продовжувати війну? Чи може російська оборонка забезпечити армію технікою? Що передали Кремлю Білорусь та Іран? І як західні союзники допомагають Україні реагувати на військові постачання із цих країн?
Україна отримала від Німеччини 30 зенітних установок «Гепард». Насамперед вони призначені для прикриття сухопутних військ на полі бою – на висоті до 3 кілометрів та дальності 4 кілометри. Але в Україні ці зенітні танки виконують й інші бойові завдання – збивають російські крилаті ракети та дрони-камікадзе.
«Ми отримуємо наказ, що в нашій зоні відповідальності з'являється якийсь об’єкт, незалежно від того чи це безпілотник чи це авіація, висуваємось швидко, дуже швидко, на позицію. Ну для нього, саме для цієї техніки характерна саме така от площа, де немає дерев, де немає перешкод, тому що радар який працює, він створює перешкоди, і таким чином ми скануємо область, в якій перебуваємо»,– каже військовослужбовець ЗСУ з позивним «Марс».
Освоювали «Гепарди» українські військові у Німеччині. Кажуть – у мирний час Бундесвер готував екіпаж півтора року. Українців навчили менш як за 2 місяці, спочатку теорія, а потім полігон.
«Суть у тому, що вона комп'ютеризована повністю апаратура і треба звикнути просто: до того як трусить вежу, як працює апаратура, як воно вводиться, ось ці всі нюанси. Тому що якщо трохи неправильну послідовність там приводити при виготовленні, там на повну бойову або при стрільбі, то вона може глючити і доведеться перезапускати – це марнування часу»,– каже військовослужбовець ЗСУ Олег.
«Так само, наприклад, як на машину сідають перший раз у житті. Спочатку складно було, а потом все запам'ятовується і легко. Нам показували спочатку, інструктор залазив, показував, що означає воно, потім ми сідали, він позаду був, інструктор з перекладачем, і це все він пояснював. Тиждень нас вчили, показували що до чого воно означає, а потом через тиждень ми сіли і почали їхати»,– розповідає про навчання військовослужбовець ЗСУ Іван.
Радар «Гепарда» бачить ціль на відстані до 16 кілометрів. Радіус її ураження порівняно невеликий. Але в цій війні німецькі зенітні танки стали ідеальною зброєю проти іранських дронів Шахед-131 та 136. До «Гепардів» є певний брак боєприпасів, оскільки їх виробляє Швейцарія і не дає дозволу на реекспорт в Україну. Але поки що ЗСУ справляються і з тим боєкомплектом, що є – це як мінімум 60 тисяч снарядів, про які офіційно повідомляв Берлін.
«Багато патронів не треба. Особливо на «Шахіди», безпілотники. Кожен ствол по три патрони і все, він упав»,– каже військовослужбовець ЗСУ Олег.
«Є у нас екіпаж, який збив одразу, за один бойовий вихід, вони вразили 10 цілей, це були «Шахіди», на узбережжі чорного моря, в Одесі. Враження, ніби це створена техніка чисто для безпілотників»,– каже «Марс».
Іранські дрони – найвідоміша військова допомога, яку Росія отримала від іншої країни після 24 лютого. Наразі в ГУР Міноборони України роблять опис комплектуючих, щоб ускладнити виробництво безпілотників. Адже незважаючи на те, що Іран під санкціями, ¾ деталей, наприклад, у БПЛА «Мохаджер», це свого роду аналог «Байрактара», зроблений у США.
«Якби б в Росії були дуже гарні виробничі потужності, вони не закупляли б в Ірану ці безпілотники, тому що, я так зрозумів, вони вже в патовій ситуації і вже використовують те, що можуть»,– каже представник ГУР Міноборони України на ім'я Василь.
Своєрідним символом дефіциту важкої техніки у російській армії став Т-62. Ці танки давно зняли з озброєння, але вже у травні-червні їх вперше помітили в Україні. Особливо активно їх застосовували та застосовують на півдні країни.
«На даний момент він заводиться, працює, ще не перевіряли, чи він стріляє, чи не стріляє, ну в подальшому будем дивитися, виконувати свої завдання на ньому. Так техніка працює, будемо відновлювати його, на даний момент заміна масла, антифриз і будем, надіюсь, воювати. Коли наші пішли в наступ, по ньому було попадання з РПГ поблизу башні командира і заряджаючого і виходить орки тікали і забули його, а ми забрали його справним, тобто він приїхав сюди своїм ходом»,– каже військовослужбовець ЗСУ.
«Їх легко обслужити, вони просто покидали свою техніку як правило в справному стані, але занедбаному. Тобто він заглох, він не їде, там буквально треба було пів дня механіку-водію виділити на обслуговування машини для того, щоб можна було ним воювати. Який не який ну це є танк, це не БМП, це як би досить страшна штука, особливо, коли в тебе немає нічого протитанкового, хоч і незважаючи на її вік», – каже військовослужбовець ЗСУ з позивним «Несквік».
Але з трофейними Т-62 є кілька нюансів – по-перше, екіпаж там не три, а чотири людини. До командира, навідника і механіка-водія додається заряджаючий, тобто танкістам треба заново вчитися. Також є проблема з боєприпасами – вони не 125, а 115 мм. В Україні їх мало, але часто подібні танки українські військові захоплюють з повним боєкомплектом.
«Зараз ми повністю відключили всю електрику, електрику башні відключили, пробували запустити його з буксиру – запускається. Але є ще там проблеми – починає диміти всередині. Надалі будемо його відновлювати, щоб не було ні замикань, нічого. Двигун тут справний, ходова тут справна. Тільки ще одне – з башнею біда, згоріло все всередині», – каже військовослужбовець ЗСУ.
«Коли противник почав втрачати або пошкодженим або знищеним свої танки класом Т-72Б3, на полі бою у нас з'явилися танки Т-90. Що, з моєї точки зору – це свідчило про те, що в противника явно, якщо він кидає новітнє озброєння, уже немає базового, скажімо, шасі Т72 для ведення бойових дій. Але Т90, ми не розуміли, що то Т90, допоки під час ведення наступальних дій в напрямку Правдиного, наприклад, наші піхотинці просто з РПГ-7 зупиняли їхні славетні Т90, і танк просто виходив з ладу, елементарно отримуючи кумулятивий заряд в башню. Башня виходила з ладу і танк втрачав боєздатність. Потім на полі бою вже з'явилися Т62. Затрофеївши декілька зразків, якщо у двох словах, то танк – для війни в Африці десь як би, з противником, який не має достатньо кількості озброєння і воно занедбане», – каже «Несквік».
За оцінками видання The Military Balance, яке щороку підраховує озброєння більшості країн світу, на початок року Росія мала близько 3,5 тисячі танків. Якщо відняти від них відомі втрати в Україні, а це понад 1300 танків, то на даний момент російська армія втратила вже 40% танкового парку. Машини, що перебувають на зберіганні, тут не враховані, як і Т-62, які там були раніше.
«На 103-й бронетанковий ремонтний завод контракт прийшов на модернізацію 800 танків Т-62, це дика старість, це зняті вже з озброєння 10 років тому, більше навіть. Але зараз вони дістають їх із загашників, намагаються модернізувати на 103-му БТРЗ в Забайкаллі, але звідки у 103-го БТРЗ можливості модернізувати 800 танків за 3 роки? Вони в таких темпах ніколи в житті з 1946 року не працювали, як існують, вони не працювали ніколи. Їм дадуть контракт, вони щось модернізують, щось зімітують, щось вони відкладуть, щось скажуть, ми тут не впоралися, у нас тут людей не вистачає та інше, інше, інше»,– пояснює Павло Лузін, експерт з оборонної політики та російського ОПК.
«Ці танки оснащуються доволі примітивними зараз прицілами, які не мають ні телевізійних каналів, жодних засобів адекватного ведення бою вночі. Якщо брати там, умовно, коефіцієнт порівняння Т-64 БВ зразка 2016 року в Україні то один Т-64 БВ буде коштувати 10 Т-62. І тоді, звісно, питання – як вони можуть там їх модернізувати, але все впирається в те, що РФ зараз під санкціями. Навіть без санкцій вони вимушені були брати тепловізійні приціли через Білорусь у Франції. Справа в тому, що вже трофеїться активно Т-72Б3, які, скоріш за все, пройшли вже ремонт після ураження з боку Збройних сил України, вони були переміщені до ремонтних заводів, відновлені. Але попри те, що вони візуально схожі з Т-72 Б3, всередині там нічого з цього немає – і прицілу білоруського, французької тепловізійної матриці там вже немає – там замість нього стоять штатні радянські зразки, 80-х років»,– каже Олег Катков, головний редактор видання Defense Express.
З початком мобілізації та рекрутингу ув'язнених у «групу Вагнера» в російській армії стало набагато більше піхоти. Але бронетехніки, яка має підтримувати їхні атаки, критично не вистачає. За даними проєкту Оryx, лише основних видів бойових машин піхоти, десанту та бронетранспортерів за 9 місяців вторгнення Росія втратила, як мінімум, понад 1800.
«Трофейну техніку ми дивимося, аналізуємо, в нас теж такі є на озброєнні, ну ганебнішого стану я просто не бачив. Все не чищене, не обслуговане, якщо їздить, то вже дуже добре, що вона їздить. Також зберігання боєприпасів, їх озброєння, елементарне, їх крупнокаліберні кулемети… настільки все, не хочу матюкатися, просто ганебне ставлення до озброєння, яке в них перебуває і до служби в цілому. Противник, який був на нашому напрямку, він не був достатньо, я би сказав, кваліфікований, він був деморалізованим, втомленим. Ми по безпілотнику постійно бачили, обльоти, як їхні командири на них сваряться, вони там один з одним навіть билися, повний колапс і відсутність військового професіоналізму», – каже «Несквік».
«Армії потрібне все, що є, тому що вона втрачає абсолютно все. Втрачає гелікоптери, бойові, небойові, транспортні, військово-транспортні. Вона втрачає винищувачі, вона втрачає штурмовики, фронтові бомбардувальники. Вона втрачає танки, легку бронетехніку, артилерію вона втрачає системи ППО, системи радіоелектронної боротьби – вона все втрачає. Поповнити ці запаси оборонка не в змозі за жодних обставин. Навіть якщо припустимо не було б технологічного ембарго і так далі, але на поповнення – у старому режимі, як вони працювали – на поповнення цих запасів знадобилося б кілька років – 5-7, десь 10, десь більше», – пояснює Павло Лузін.
Відновлювати пошарпану в Україні армію Росії активно допомагає Білорусь. По-перше, там ремонтують техніку та навчають тисячі мобілізованих. Також за даними групи «Білоруський Гаюн», режим Лукашенка відправляє до РФ і білоруські запаси озброєння – лише за жовтень передано 98 танків, 60 БМП та пів сотні вантажівок.
«Беруть розхідники в першу чергу, це снаряди великого калібру. За цей час вивезли зі Старих доріг, ще за часів Радянського Союзу там був величезний такий центр, де на тривалому зберіганні і автотранспорт, і БТРи, БМП стояли, танки, ось звідти вивезли приблизно кілька сотень одиниць. Те, що є в білоруській армії, вони це не передають, вони передають насамперед те, що було на тривалому зберіганні», – розповідає Сергій Бульба, керівник ГО «Беларусь 2.0 Робім Разам»
Із Білорусі вивезли вже десятки тисяч тонн боєприпасів і, судячи з усього, у Росії вже є деякі проблеми із забезпеченням снарядами своєї артилерії. За даними Пентагону, Кремль намагається їх отримати в Ірані та Північній Кореї. Також ніхто не скасовував знос самих артилерійських знарядь.
«Стволи робить артилерійський один-єдиний завод у Росії і робить він їх на австрійській установці, яку вони купили у 2010 році. Нових у них не буде, і максимум, що вони зі зберігання щось зніматимуть. Боєприпаси теж велика проблема, тому що в них те, що я рахував, прикидав, вони в змозі були виробляти в рік мільйон, мільйон двісті тисяч снарядів усіх типів, це не тільки 152, 122, всіх типів снарядів і ще десь там пів мільйона вони відновлювальний ремонт роблять. Починаючи щонайменше з 2014 року. Ну от рахуйте, якщо вони по 60 тисяч снарядів на день вистрілювали навесні, з весни до червня, ось цей вогневий вал, ну скільки вони витратили. А скільки ще було знищено ударами та, з боєкомплекту, по складах і так далі»,– каже Павло Лузін.
«Вже з'явилися фотографії затрофеєних боєприпасів армії РФ, які були вироблені вже у 2022 році і це не один випадок. Не одинична фотографія. Тобто мова йде про можливу сталу тенденцію. Є лише два логічні пояснення. Перше – саме склад на якому зберігались боєприпаси вже спустошений. І в нас є інформація з власних джерел про те, що скорочення особового складу артилерійських складів боєприпасів у РФ почались ще влітку. Тобто якась база могла бути спустошена під ноль. Віддала всі свої боєприпаси і після цього закрилась. Друге пояснення – це просто абсолютний хаос у ланцюгах постачання боєприпасів в армії РФ, пов'язаний з тим, що логістика завжди була не найкраща частина російської чи радянської армії», – каже Олег Катков.
Окреме питання – запаси російської зброї, яка зараз б'є по енергетичній інфраструктурі. Військова розвідка України повідомляла про підготовку постачання до Росії іранських балістичних ракет, що може свідчити про певний дефіцит.
Міністр оборони України Олексій Рєзніков опублікував дані про витрати російських ракет з моменту повномасштабного вторгнення Росії. Виходячи з цих чисел, критично мало залишилося «Іскандерів» – 13%, при тому що військові завжди повинні зберігати 30-відсотковий стратегічний резерв. Частина ракет – не виробляють зовсім. Також повільно зменшується кількість «Калібрів». Запаси сучасних Х-101 вдається підтримувати. У будь-якому разі ракет у РФ ще багато. Але можливості їх виготовляти будуть знижуватись.
«Ну ось вони витрачають те, що зробили, цього року вони щось зроблять, наступного року вони щось зроблять, а далі що? Як вони будуть виробляти потім, якщо, знову ж таки, у них все залежить від іноземного обладнання і коли електроніка в цих ракетах теж імпортна? Ну гаразд, вони, може, закупили якийсь запас мікрочіпів у минулі роки, ну закупили, але ці мікрочіпи закінчаться. А на верстатах, устаткуванні закінчаться фрези, свердла тощо. Хто це купуватиме?» – каже Павло Лузін.
«Я не думаю, що санкції можуть повністю зупинити виробництво військових технологій в країні. Приклад Ірану – дуже показовий. Але що вони здатні зробити – так це збільшити ціну виробництва цих засобів. І якщо поглянути на ракети «Калібр», які їм вже важко виробляти – їх випускають близько сотні на рік. Якщо ціна виробництва суттєво зросте при відчутно нижчому темпі виробництва, коли ракети ще й витрачаються Росією в Україні, то є надія, що у якийсь момент санкції створять невідповідність між російськими витратами і можливостями, що змусить йти на компроміс з реальними ресурсами. І, можливо, довше і зваженіше думати про типи цілей і місій, для, до прикладу, «Калібрів», – розповідає Сідхарт Каушал, науковий співробітник Королівського Інституту Оборонних Досліджень (RUSI).
Російський оборонно-промисловий комплекс – це величезна структура. За даними уряду РФ, туди входить 1355 підприємств із двома мільйонами працівників, які мають забезпечувати армію всім – від стрілецьких боєприпасів та бронежилетів, до флоту та бронетехніки. Перехід промисловості на військові рейки в Росії почали ще влітку – вживши закон про спеціальні заходи в економіці.
«У ВПК дефіцит 400 тисяч людей. Вони там вихваляються, що вони на 3 зміни перейшли. Та не перейшли вони на три зміни. Там молодь якщо приходить, вона рік-два-три працює у ВПК – йде звідти, біжить звідти, бо там нема чого робити розумній людині. Там залишаються «трієчники». А якщо їх ще, «трієчників» змусити працювати, розділити на три зміни, і змусити працювати вночі – у «найбракоробніші» зміни, які можуть бути на будь-якому заводі, – нічні. У них проблема – головне підтримати рік чи два ще темпи виробництва, яких було досягнуто до 20-21-го років», – каже Павло Лузін.
«У Росії тил – це її ОПК і ОПК Білорусі. Частково поставки лише з двох підсанкційних країн під назвою Іран та КНДР. Водночас, що таке ОПК і взагалі тил України? Це доволі велика кількість тих же самих бронетанкових заводів. Для розуміння – в Україні більше бронетанкових заводів було, ніж у РФ станом на 24 лютого. Можливо мірятись виробничими потужностями, але у будь-якому випадку. Ще один аспект. Зараз тилом України є всі країни НАТО. Це величезна підтримка. Насправді навіть порівнювати важко. Тому що зараз РФ опинилася в ситуації Третього Рейху. При чому зразка умовно 44-го року вже. І у далекоглядній перспективі – жодних варіантів немає»,– каже Олег Катков.
Щодо України, то тут – масштабна залежність від західних поставок. Йдеться про все – підготовку мобілізованих в інших країнах, забезпечення теплою формою та всілякою зброєю та боєприпасами. Можливостей підтримувати Україну у Заходу незрівнянно більші, але темпи допомоги, як мінімум, не повинні знижуватися, а то й стають більшими. Адже російських ресурсів ще за радянських часів для затягування війни достатньо.
«Якщо дивитися на численні показники, своєрідний аналіз матеріалу, то оборонні дії і ракетні удари – це те, що вони здатні робити ще деякий час. Очевидно, що те, що я сказав раніше – не виключає можливість спонтанного колапсу – того, що може, часом, ставатися з арміями. Коли є період постійного спустошення, а потім відбувається коллапс. Це не постійний процес, він несподіваний. Враховуючи кількість мобілізованих, які не завжди хочуть перебувати там – у російських силах, тому не можна цього відкидати», – розповідає Сідхарт Каушал.
«Ніколи не треба недооцінювати противника. Якщо вони почали збирати з поля бою свою підбиту і наполовину знищену техніку, то це свідчить про те, що в них є певні проблеми з комплектуючими, але в них є всі станки, верстати, лінії, конвеєри, які здатні ремонтувати як мінімум, я не кажу виготовляти сучасне нове, але ремонтувати відновлювати техніку, яка може вести бойові дії і плюс слід зауважити, що у них техніка, запаси техніки ще з Радянського Союзу ще досить великі. Хай вони не пустять в хід нові Т-90, Т-72Б3 і тому подібні танки або БМП-3, БМД-4, з чим ми стикалися тут нераз, вони пустять в бій БМП-1 і БМП-2. Те, що в них проблеми дуже величезні – це так. Те, що нам треба продовжувати те, що ми зараз робимо, продовжувати наступати, не давати їм відпочивати, не втрачати ініціативу, змушувати їх просто покидати позиції – це теж факт. І ми продовжуємо це робити і без цього ніяк, зупинятися ніхто не збирається», – каже «Несквік».
Російська армія вже далеко не та грізна сила, якою вважалася до 24 лютого. Але, незважаючи на всі її проблеми, вона поповнюється живою силою за рахунок мобілізованих. І якою б амуніцією та технікою вони не були забезпечені – це армія. І мине ще не один місяць, а може й рік, поки ці ресурси будуть виснажені.
