Прага – Події останнього тижня на Кавказі змінили головне припущення, яке мав Захід щодо пострадянської Росії, буцім вона не вживатиме зброї проти сусідів. На думку президента Естонії Тоомаса Хенріка Ільвеса, це припущення вже розвіялось. Але що робитиме Захід тепер, після усвідомлення цього факту? Про це і йшлося у розмові Радіо Свобода з президентом Естонії.
– Після розвалу Радянського Союзу стосунки з Росією базувалися на уяві, що вона вже не повернеться до своєї старої практики нападу на інші країни, що б не сталося всередині неї. Це базове припущення, яке впливає на все, що ми робимо: на планування НАТО, на все. Тепер це припущення зникло, і потрібно буде ще одне покоління, щоб ми могли думати: гаразд, можуть бути різні слова, але вторгнення з боку Росії ми ніколи не побачимо.
– Ви побували в Тбілісі, і, мабуть, чули там слова розчарування, що Захід не надав Грузії великої підтримки у війні. Якою була Ваша відповідь?
– Так, мені доводилося це чути. Тут є кілька чинників. Перше, дуже даремно, що Грузії не запропонували План дій для членства в НАТО на саміті в Бухаресті. Я казав тоді і кажу зараз, що це рішення було витлумачене як зелене світло – щоб робити з Грузією все, що завгодно. Гадаю, що ті, хто блокував це рішення, тепер несуть частину відповідальності за те, що сталося. Інша справа те, що Захід повільно реагує. Йому потрібен час для розкачки, але коли вже розкачається, то відповідає достатньо потужно.
– Чи після цього інциденту зміниться ставлення Європейського Союзу до Росії?
– Гадаю, це неминуче. Те, що ми говорили весь час, що насправді наша позиція є проросійською. Ми на сході Європи є коаліцією русофілів у складі Європейського Союзу, який ставить добрі економічні стосунки вище за європейські цінності прав людини, демократії і таке інше. Гадаю, що в майбутньому навколо цього будуть суперечки. Через сильний тиск Польща і Литва пішли на поступки у підписанні Угоди про Партнерство з Росією, але в майбутньому в подібних обставинах цього не повториться. Як я вже казав, попередня парадигма скінчилась. Найголовніші припущення змінились.
– Якими Ви бачите подальші стосунки Європи і Росії?
– Ми постали перед Росією, яка сповідує гегемоністські підходи ХІХ століття, і це їй заважає зрозуміти та встановити стосунки з тим, що ми називаємо Європою. І Європі також складно. Бо з одного боку є нафто-держава, яка тішиться з надприбутків, які дозволяють їй поводитися агресивно, а з іншого – Європа, яка не розуміє вживання сили і не вірить у таку політику. Але вона вірить у гроші, і це, на мою думку, є небезпечною сумішшю. Бо підкупні політики, які використовують владу і тиск на найвищих щаблях Європейського Союзу, несумісні з уявою про Європейський Союз, як про місце «постійного миру».
(Прага – Київ)
– Ви побували в Тбілісі, і, мабуть, чули там слова розчарування, що Захід не надав Грузії великої підтримки у війні. Якою була Ваша відповідь?
– Так, мені доводилося це чути. Тут є кілька чинників. Перше, дуже даремно, що Грузії не запропонували План дій для членства в НАТО на саміті в Бухаресті. Я казав тоді і кажу зараз, що це рішення було витлумачене як зелене світло – щоб робити з Грузією все, що завгодно. Гадаю, що ті, хто блокував це рішення, тепер несуть частину відповідальності за те, що сталося. Інша справа те, що Захід повільно реагує. Йому потрібен час для розкачки, але коли вже розкачається, то відповідає достатньо потужно.
– Чи після цього інциденту зміниться ставлення Європейського Союзу до Росії?
– Гадаю, це неминуче. Те, що ми говорили весь час, що насправді наша позиція є проросійською. Ми на сході Європи є коаліцією русофілів у складі Європейського Союзу, який ставить добрі економічні стосунки вище за європейські цінності прав людини, демократії і таке інше. Гадаю, що в майбутньому навколо цього будуть суперечки. Через сильний тиск Польща і Литва пішли на поступки у підписанні Угоди про Партнерство з Росією, але в майбутньому в подібних обставинах цього не повториться. Як я вже казав, попередня парадигма скінчилась. Найголовніші припущення змінились.
– Якими Ви бачите подальші стосунки Європи і Росії?
– Ми постали перед Росією, яка сповідує гегемоністські підходи ХІХ століття, і це їй заважає зрозуміти та встановити стосунки з тим, що ми називаємо Європою. І Європі також складно. Бо з одного боку є нафто-держава, яка тішиться з надприбутків, які дозволяють їй поводитися агресивно, а з іншого – Європа, яка не розуміє вживання сили і не вірить у таку політику. Але вона вірить у гроші, і це, на мою думку, є небезпечною сумішшю. Бо підкупні політики, які використовують владу і тиск на найвищих щаблях Європейського Союзу, несумісні з уявою про Європейський Союз, як про місце «постійного миру».
(Прага – Київ)