Прага – Сьогодні у Каннах стартує 63-й міжнародний кінофестиваль – один із найпрестижніших у світі. Цього року фестиваль особливий передусім тим, що в ньому вперше у конкурсній програмі бере участь Україна. Стрічку під назвою «Щастя моє» зняв Сергій Лозниця. Хто ж такий цей режисер, який дебютує з ігровим фільмом одразу в Каннах, про якого досі чули лише знавці документального кіно? Про що фільм і чого очікувати від участі України в конкурсі?
Директор Української кінофундації Андрій Халпахчі розповів Радіо Свобода, що добре знає молодого і досвідченого режисера Сергія Лозницю як дуже сильного документаліста.
«Ми багато з ним зустрічалися, це людина дуже інтелектуальна, і я дуже очікував, що він зніме повнометражний фільм, який має здобути якийсь успіх. Сергій працював у Німеччині, але зараз він повернувся в Україну і, я гадаю, це вірний для нього вибір, а для нас – подарунок долі», – каже він.
Брати участь у фестивалі – вже перемога
Андрій Халпахчі вважає, що сам факт участі України у фестивалі в Каннах перебільшити неможливо.
«За 62 роки це вперше в конкурсі, саме в конкурсі, бо в різних програмах Каннського фестивалю українські фільми були представлені, але у головному конкурсі повнометражних фільмів це вперше», – наголосив він.
Коли тільки з’явилася інформація про те, що «Щастя моє» поїде на фестиваль у Канни, в російських інтернетних виданнях почали його представляти як російський фільм, бо ж розмовляють у ньому російською. Андрій Халпахчі каже, що справа не в мові, якою говорять герої.
«Російський Крим, російський газ, російська Прибалтика, скоро буде ще щось… це вже такі справи, це справи російського менталітету і сучасної влади», – зауважує він.
За словами Халпахчі, дійсно є багато режисерів, які закінчили кіношколу в Парижі чи празьку школу – наприклад, багато режисерів із Польщі чи Румунії вчилися в Празі, але вони залишаються польськими чи румунськими режисерами.
«ВДІК – це чудова московська школа, ніхто цього не заперечує, але фільм є українським, він знімався в Україні, Сергій Лозниця є громадянином України, і тільки Україна надала йому можливість дебютувати у «повному метрі», – наголошує він.
«Здавалося б, Україна не є сьогодні такою популярною, як у «помаранчевий» рік, коли короткометражна стрічка Ігоря Стрембицького «Подорожній» виборола Золоту пальмову гілку… Сьогодні, здається, нема такої «моди на Україну», тому, мабуть, є якісь об’єктивні речі», – вважає Андрій Халпахчі.
Він додав, що фільму Лозниці ще не бачив і сподівається побачити його 19 травня, коли його будуть демонструвати в Каннах.
Шанси на перемогу
Андрій Халпахчі вважає, що шанси на перемогу українського фільму «завжди є».
«18 фільмів представлено у конкурсі. Не потрапив у конкурсну програму навіть Вуді Аллен та інші. А український фільм, все ж таки фактично дебютанта в ігровій категорії (бо це досвідчений документаліст – Сергій Лозниця), потрапив до конкурсу! Це вже перемога!» – каже він.
«А далі? Далі, Ви знаєте, у кіно не визначають секунди, як у спорті, не визначають якісь інші речі об’єктивні… Ніколи не можна сказати, що було краще: «Тіні забутих предків» чи, може, Берґмана фільм… Це завжди було важко», – додає директор Української кінофундації.
Халпахчі нагадав, що, наприклад, у Каннах відомий шведський режисер Інґмар Берґман не отримав Золоту пальмову гілку жодного разу, і тільки потім його, вже незадовго до смерті, хотіли нагородити Гілкою гілок, тобто за внесок у світове кіномистецтво як найкращого режисера – і Берґман відмовився!
Тому «це завжди лотерея, це все ж таки змагання», каже Халпахчі і звертає увагу: фільм Лозниці поставлений на останні 4 дні фестивалю. «Це завжди якийсь особливий вибір селекційної комісії, бо Каннський фестиваль, хоч і дуже багатий, але утримує режисерів тільки 3 дні і намагається запланувати фільми, від яких вони очікують перемоги, на останні дні, щоб не викликати потім режисера за свої кошти ще раз на фестиваль», – зауважує він.
«Тому, безумовно, я наголошую: безумовно, є шанси у цього фільму на перемогу, і як би ми не порівнювали кіно, що це не спорт, все ж таки віримо у перемогу!» – сказав Радіо Свобода про фільм українського режисера Сергія Лозниці «Щастя моє», представлений в основній конкурсній програмі Каннского кінофестивалю, директор Української кінофундації Андрій Халпахчі.
«Ми багато з ним зустрічалися, це людина дуже інтелектуальна, і я дуже очікував, що він зніме повнометражний фільм, який має здобути якийсь успіх. Сергій працював у Німеччині, але зараз він повернувся в Україну і, я гадаю, це вірний для нього вибір, а для нас – подарунок долі», – каже він.
Брати участь у фестивалі – вже перемога
Андрій Халпахчі вважає, що сам факт участі України у фестивалі в Каннах перебільшити неможливо.
«За 62 роки це вперше в конкурсі, саме в конкурсі, бо в різних програмах Каннського фестивалю українські фільми були представлені, але у головному конкурсі повнометражних фільмів це вперше», – наголосив він.
Коли тільки з’явилася інформація про те, що «Щастя моє» поїде на фестиваль у Канни, в російських інтернетних виданнях почали його представляти як російський фільм, бо ж розмовляють у ньому російською. Андрій Халпахчі каже, що справа не в мові, якою говорять герої.
«Російський Крим, російський газ, російська Прибалтика, скоро буде ще щось… це вже такі справи, це справи російського менталітету і сучасної влади», – зауважує він.
За словами Халпахчі, дійсно є багато режисерів, які закінчили кіношколу в Парижі чи празьку школу – наприклад, багато режисерів із Польщі чи Румунії вчилися в Празі, але вони залишаються польськими чи румунськими режисерами.
«ВДІК – це чудова московська школа, ніхто цього не заперечує, але фільм є українським, він знімався в Україні, Сергій Лозниця є громадянином України, і тільки Україна надала йому можливість дебютувати у «повному метрі», – наголошує він.
«Здавалося б, Україна не є сьогодні такою популярною, як у «помаранчевий» рік, коли короткометражна стрічка Ігоря Стрембицького «Подорожній» виборола Золоту пальмову гілку… Сьогодні, здається, нема такої «моди на Україну», тому, мабуть, є якісь об’єктивні речі», – вважає Андрій Халпахчі.
Він додав, що фільму Лозниці ще не бачив і сподівається побачити його 19 травня, коли його будуть демонструвати в Каннах.
Шанси на перемогу
Андрій Халпахчі вважає, що шанси на перемогу українського фільму «завжди є».
«18 фільмів представлено у конкурсі. Не потрапив у конкурсну програму навіть Вуді Аллен та інші. А український фільм, все ж таки фактично дебютанта в ігровій категорії (бо це досвідчений документаліст – Сергій Лозниця), потрапив до конкурсу! Це вже перемога!» – каже він.
«А далі? Далі, Ви знаєте, у кіно не визначають секунди, як у спорті, не визначають якісь інші речі об’єктивні… Ніколи не можна сказати, що було краще: «Тіні забутих предків» чи, може, Берґмана фільм… Це завжди було важко», – додає директор Української кінофундації.
Халпахчі нагадав, що, наприклад, у Каннах відомий шведський режисер Інґмар Берґман не отримав Золоту пальмову гілку жодного разу, і тільки потім його, вже незадовго до смерті, хотіли нагородити Гілкою гілок, тобто за внесок у світове кіномистецтво як найкращого режисера – і Берґман відмовився!
Тому «це завжди лотерея, це все ж таки змагання», каже Халпахчі і звертає увагу: фільм Лозниці поставлений на останні 4 дні фестивалю. «Це завжди якийсь особливий вибір селекційної комісії, бо Каннський фестиваль, хоч і дуже багатий, але утримує режисерів тільки 3 дні і намагається запланувати фільми, від яких вони очікують перемоги, на останні дні, щоб не викликати потім режисера за свої кошти ще раз на фестиваль», – зауважує він.
«Тому, безумовно, я наголошую: безумовно, є шанси у цього фільму на перемогу, і як би ми не порівнювали кіно, що це не спорт, все ж таки віримо у перемогу!» – сказав Радіо Свобода про фільм українського режисера Сергія Лозниці «Щастя моє», представлений в основній конкурсній програмі Каннского кінофестивалю, директор Української кінофундації Андрій Халпахчі.