Соціопсихолог: варто створювати менше ситуацій, коли людині хочеться матюкатися

У контексті розвитку ситуації довкола деяких надто гострих висловлювань українських державних службовців (зокрема, голови Дніпропетровської облдержадміністрації Ігоря Коломойського на адресу журналіста Сергія Андрушка та – дещо раніше – голови Луганської облдержадміністрації Геннадія Москаля також на адресу журналістів), у суспільстві точаться дискусії, чи свідчать такі дії про неконтрольованість і вседозволеність чиновників, чи про велике психологічне навантаження, чи ж про рівень їхньої культури.

Радіо Свобода звернулось за коментарем до соціального психолога Віктора Пушкаря.

Соціопсихолог: варто створювати менше ситуацій, коли людині хочеться матюкатися

– Я думаю, що тут бувають різні ситуації. По-перше, державний службовець має дотримуватись певних етичних норм. Якщо він виступає як посадова особа, то звичайно, вживання нецензурної лексики є неприпустимим.

Якщо ми згадаємо «касетний скандал», з якого все почалося, (коли стало відомо), що держслужбовці теж вживають нецензурну лексику, і все це пішло у публічний простір, то звичайно, такі речі дратують людей. З іншого боку, якщо звичайні люди вживають нецензурну лексику, то чи мусимо ми очікувати від державних службовців, що вони є якимись незвичайними людьми? Тобто у них теж є свої слабкості. І людина, яка вживає нецензурну лексику недоречно, вона мабуть мусить дати з того приводу якісь пояснення.

Коломойський обматюкав журналіста Радіо Свобода біля офісу «Укртранснафти»

​
– А як Ви гадаєте, чи варто вносити якісь заборони? Ось, наприклад в сусідній Росії рік тому просто заборонили вживання нецензурної лексики, принаймні в теле- і радіоефірі, тепер за це штрафують у них. Чи мала б і Україна запровадити щось подібне?

– Я вважаю, що, на жаль, нецензурна лексика – це частина нашої культури, яка напевно не найкраща, від якої поступово треба позбавлятись. Але від того, що буде просто формальна заборона… Є ж, наприклад, така норма як дрібне хуліганство, злісне хуліганство, образа честі і гідності.

Тобто деякі випадки нецензурної лайки підпадають під ці норми і чи варто множити кількість формальних заборон? Не думаю, що варто, попри те – чи будуть вони формально дотримуватись чи ні. Це зайве. Я би не став настільки вірити у всесилля законодавчих норм. От була у нас наприклад Комісія суспільної моралі. А що вона дала? Що вона зробила? Крім того, що (Олеся) Ульяненка звели у могилу?

– Отже, Ви вважаєте, що в принципі штучно це неможливо викорінити?

– Звичайно. Це має йти натурально. Щоб люди самі себе стримували. І створювати менше ситуацій, коли людині хочеться матюкатися.

​– Тут є ще така деталь: коли це йде на мікрофон, і всі це бачать, цитують, а ЗМІ сусідньої країни створюють картинку і активно її мусують. Це ж не на користь державі?

– Звичайно. А з іншого боку, якщо ми будемо дбати про те, яку медійну картинку з нас зроблять російські пропагандисти, то ми тільки про це і будемо думати. І тут я би згадав російського класика Козьму Пруткова, який казав: «На всякий чих не наздравствуешься». А те, що я засуджую, принаймні, деякі випадки вживання нецензурної лайки, то звичайно, я їх засуджую.

На цю ж тему: