«Ватник» і «вишиватник» – актуальний сленг чи частина війни?

Олександр Лащенко та Іванна Салига

Київ – Із початком війни проти України у вжиток увійшло чимало специфічних слів. «Ватник», «укроп», «сєпар», «вишиватник»… Тепер вони фігурують ледве не в кожній суперечці про конфлікт. Соцмережі рясніють цими та давніми різкими словами, які тепер уживають іронічно. Чергову хвилю такого слововживання викликало блокування на певний час Фейсбук-сторінки українського письменника Андрія Бондаря, котрий долучився до поетичного флешмобу «Че там у хохлов?», чим допік користувачам соцмережі з Росії.

Ситуація з баном письменника обурила українську блогосферу, потік віршів із хештегом #четамухохлов зріс. Однак, певна лексика є популярною у соцмережах не лише для сарказму, а й для образ, приниження, цькування опонентів. Про мову ворожнечі йшлося у програмі «Культфронт» – спільному проекті Радіо Свободи і «Форуму видавців».

Усе залежить від того, з якою метою певні слова вживають, констатує правозахисник і журналіст Максим Буткевич. А також додає, що в такому просторі як соціальні мережі вони створюють забагато інформаційного галасу. Існує дуже тонка межа між тим, щоб називати «ватниками» («вишиватниками») не окремих людей, а цілі спільноти, не замислюючись, хто добрий, а хто поганий. «Щоб відстежувати цю тонку межу, треба постійно тримати голову холодною. І, здається, з цим в нас є проблеми зараз», – вважає Максим Буткевич.

Максим Буткевич

Зате в українців немає проблем із почуттям гумору та сарказмом над собою. Мистецький оглядач, головний редактор онлайн-видання Korydor Віра Балдинюк зазначає, що у «вживанні цих слів є певна іронія, яка сьогодні нас рятує, і виконує роль такого емоційного напруження, яке ми скидаємо».

За крок до перетворення опонентів на мішень

Погоджується з цією думкою і Максим Буткевич. «Слова на кшталт «жидобандерівець» свідчать про те, що ми достатньо іронічно сприймаємо і себе, і ті штампи, які щодо нас використовують». Але зараз цей сарказм стає вже небезпечним. «Адже, якщо ми позначуємо цілу групу людей одним негативно забарвленим висловом, то це один крок, щоб перетворити її на мішень». Також штампи і війна вбивають різноманітність, яка неодмінно присутня в нормальному житті.

Ще однією небезпекою цього Віра Балдинюк вважає спрощення. Тобто люди бачать світ тільки в чорно-білих барвах. «Ця спрощеність веде до небажання думати і критично мислити». Адже коли є готовий зразок поведінки, то не потрібно замислюватись, чи має він сенс?

​Також, на думку Віри Балдинюк, у такому конфлікті не варто говорити про перемогу і поразку. Адже в цьому випадку сторони одразу беруть на себе роль жертви або героя, і вони ніколи не зможуть порозумітись. «Ми мусимо знаходити у собі сили, щоб говорити про війну у більш складних категоріях, ніж чорне і біле. Це ж стосується і мистецтва».

Критично ставиться Максим Буткевич до контрпропаганди в Україні для відповіді інформагресії з боку Росії. «Коли частина журналістів говорить про створення власної машини пропаганди, яка би протистояла російській такій машині, тут ми ступаємо в небезпечну зону можливості перетворення на дракона. Тобто, коли зараз здати журналістику і перетворити її на пропаганду, це означатиме, що ми програли, і що ми вже здалися», – підкреслює Максим Буткевич.

Зруйнувати «чорно-білість» у фронтовиків

Підсумовуючи, Віра Балдинюк зауважує, що «війна відбувається і тому, що мистецтвом мало займалися». І сьогодні треба думати про те, «як зруйнувати цю чорно-білість» у людей, котрі повертаються з фронту. Однією з таких спроб є проект, де колишні фронтовики зможуть допомагати археологам у розкопках. І це – лише один із прикладів такої можливої допомоги ветеранам АТО. Водночас, Віра Балдинюк сподівається, що нинішні слова, які викликають таку дискусію, «скоро будуть витіснені із вжитку якимись іншими словами».

Завершив розмову Максим Буткевич таким чином: «рано чи пізно треба буде виходити зі стану війни, і до цього треба готуватися заздалегідь». І крок до цього – припинення словесної ворожнечі.