У Росії заборонили книжку польського автора про відносини Польщі, Литви, Білорусі, України та Росії

Міський суд Санкт-Петербурга розглянув апеляційну скаргу видавничого дому «Когіта» на рішення Московського районного суду про заборону книжки Яна Новака-Єзьоранського «Східні роздуми», залишивши його в силі. До цієї книжки увійшли перекладені російською статті 1991–2003 року, які стосуються відносин Польщі, Литви, Білорусі, України та Росії.

Книжка, видана за підтримки Польського інституту, була заарештована співробітниками російської поліції 11 лютого 2016 року. Із друкарні «Береста» в Петербурзі вилучили 530 її примірників, тобто весь тираж. Посольство Польщі у Москві практично відразу ж висловило протест проти вилучення тиражу книжки, видавництво «Когіта» засумнівалося в законності дій поліцейських. До того ж книжки Новака-Єзьоранського не було (і досі немає) в списку екстремістських матеріалів на сайті Міністерства юстиції Росії, тому видавництво звернулося до суду, але програло.

Ян Новак-Єзьоранський

На рішення московського суду про заборону книжки була подана апеляція до міського суду Петербурга. Обґрунтовуючи своє рішення продовжувати боротьбу, видавництво «Когіта» стверджувало, що суд першої інстанції припустився «неправильного застосування норм матеріального й процесуального права», що «судом не були притягнуті до участі в справі всі зацікавлені особи», в результаті були втрачені можливості «заявити про наявність спору про право». На сайті видавництва йдеться також про висновок А. В. Воронцова, прийнятого прокуратурою і судом як «експертний», і наводиться фрагмент із висновку доктора історичних наук і експерта Ірини Левинської, яка знайшла в дослідженні Воронцова безліч порушень.

«Комплексна експертиза, яка передбачає участь як мінімум двох фахівців із різних галузей знань, проведена однією людиною, яка при цьому не володіє достатньою компетенцією для відповіді на поставлені питання, – пише Левинська. – Декан факультету соціальних наук РДПУ ім. А. І. Герцена А. В. Воронцов має вищу освіту за спеціальністю «географія та біологія» і ступінь доктора філософських наук та звання професора на кафедрі наукового комунізму. Таким чином, не володіючи необхідними знаннями й кваліфікацією в галузі історії, психології та лінгвістики, А. В. Воронцов дозволив собі дати висновок за інформаційними матеріалами. У своєму висновку Воронцов займається псевдоцитуванням і приписує авторові збірки фрази й вислови, які відсутні в ній».

Але ці аргументи не переконали міський суд, який підтвердив рішення нижчої інстанції про заборону розповсюдження книжки.

Захистом видавництва «Когіта» займається правозахисна «Команда 29». Її керівник, адвокат Іван Павлов вважає, що ще кілька років тому заборона цієї книжки здавалася дикою, а років шість тому такі справи було зовсім неможливо уявити.

– Практика свідчить, що сьогодні правозастосування досить часто вважає за можливе визнавати книжки не тільки екстремістськими, а просто забороненими до поширення на території Росії – ну, як сир пармезан. У нас є безліч законодавчих актів, що забороняють поширення тієї чи іншої інформації, і ледь не щомісяця з’являються все нові положення про нові заборони на інформацію. Такі радянські методи не дуже ефективні з точки зору інформаційних технологій, що розвиваються – ну, заблокуйте один сайт, ця інформація з’явиться на іншому, і інтерес до неї буде тільки зростати. Мені здається, влада слабо уявляє, як працюють інформаційні технології, звідси всі ці дурні заборони на поширення інформації. У нас часто і екстремістські матеріали такими не є – туди може потрапити будь-яка інформація або навіть точка зору, яку влада вважає офіційною. На сьогоднішньому засіданні в прокурора кілька разів були «обмовки за Фройдом», наприклад, про те, що в матеріалах є точка зору, яка заборонена на території Росії. Тобто Конституція гарантує нам свободу висловлення думок, а прокурор каже, що є якась точка зору, заборонена в Росії. Ну, і взагалі, заборона громадянам думати – це в тренді і стилі сьогоднішнього часу.

– А Ви не звернули на це увагу прокурора, увагу судді?

– Звичайно, звернув, але прокурор це повністю проігнорував, а суд підтвердив винесене в серпні рішення Московського районного суду про заборону книжки, яке тепер набуло законної сили. Причому заборонене поширення також і електронної версії збірки. У нас у Кримінальному кодексі (Росії – ред.) стаття 354.1 запроваджує відповідальність за поширення завідомо неправдивих відомостей про діяльність СРСР у роки Другої світової війни. Я так розумію, що висновки експертів, які лягли в основу рішення Московського районного суду, якраз і зводилися до того, що в книжці містяться ці «завідомо неправдиві відомості» – на це у висновку експертів і в рішенні суду є непряме посилання. Саме непряме, адже ми в своїй скарзі посилалися на те, що незрозумілий предмет спору – який фрагмент збірки не подобається прокуратурі, через що конкретно вона хоче її заборонити. Але на такий фрагмент нам так і не вказали, а книжку заборонили. Це свідчить про те, що є якесь державне замовлення, яке стосується відносин із Польською Республікою.

– Хто визначає, що вони «завідомо неправдиві», хто знає про це заздалегідь?

– На ці запитання ні суд, ні прокуратура так і не відповіли, тому ми попросили кількох експертів – істориків і лінгвістів – підготувати свій експертний висновок із боку захисту, але суд відмовився долучити його до матеріалів справи. Наші експерти прийшли до висновку, що неправдивих відомостей про діяльність СРСР у роки Другої світової війни у книжці немає. Але в нас залишаються складними відносини з Польщею, тож, думаю, розгадку всього цього слід шукати в політиці. Поки що наше законодавство не встигає за бажанням деяких діячів заборонити все, включаючи критику різних політичних керівників, і радянських, і російських. У демократичних суспільствах це неприйнятно, а дуже хочеться. І все йде до повної законодавчої заборони будь-якої критики офіційних осіб, офіційної позиції. Щоправда, за погіршенням завжди ідуть поліпшення, але екстремальну яму ми поки ще не пройшли. Зараз у нас з’явилося право на касаційне оскарження – спочатку у президії Петербурзького міського суду, потім у Верховному суді (Росії – ред.), можна вже починати підготовку скарги до Європейського суду з прав людини.

Член Правозахисної ради Петербурга Юрій Вдовін вважає справу про книжку Яна Новака-Єзьоранського «Східні роздуми» свідченням загального посилення політики російської влади: «Наша велика держава стає все більш державною і нетерпимою до того, що в людей можуть бути думки, відмінні від думок начальства. Що стосується Польщі, то я можу зрозуміти її ставлення до пам’яті про Радянський Союз: для поляків абсолютно однаково, що їх нацисти окупували, що їх комуністи окупували – наслідки для них все одно погані. Але, мені здається, вони все ж розрізняють пам’ять про війну, про звільнення від нацистів, від пам’яті про радянський період, коли насаджувалося ставлення до Польщі як до окупованої країни, сателіта, «молодшого брата в радянській сім’ї народів». Поляки зараз цього позбуваються, і історія з цією книжкою говорить про прагнення нашої влади придушувати думки, – щоб народ не думав, а виконував команди. Зокрема, і польський народ. Але пізно: і поляки, і українці пішли своїм шляхом, і сподіваюся, що вони досягнуть успіху більше від нас. Мені здається, влада буде все більше тиснути на інакомислення в будь-яких його проявах, але це буде продовжуватися недовго – врешті-решт, ця бульбашка лусне, як луснув Радянський Союз».

Данило Коцюбинський

Кандидат історичних наук Данило Коцюбинський припускає: «Історики, які ставляться до науки як до простору для вільного наукового пошуку, а не як до простору, що дозволяє укріплювати патріотизм, можуть опинитися під ударом, особливо якщо вони займаються темами, найбільш ідеологічно важливими для Кремля. З гуманітаріїв історики найближче стоять до ідеології, їх, з одного боку, найлегше використовувати, а з іншого – вони найлегше можуть нашкодити ідеологічним планам влади, тож, можливо, якась «справа істориків» уже не за горами. Я згоден з тими, хто чекає після виборів 2018 року «загвинчування гайок», і воно може торкнутися не тільки людей, які мають якийсь матеріальний ресурс, як це було раніше, а й тих, хто має інтелектуальний ресурс, володіє своєю думкою. Поки обмежували й садили тих, хто до чогось закликає, тепер можуть узятися за тих, хто просто висловлює думку».

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода