Травми українців: як припинити страждання?

Президент України Петро Порошенко із місцевими жителями в Луганській області поблизу фронту, 16 березня 2018 року. Він відвідав визволений від російських гібридних сил населений пункт Катеринівка, а також місто Золоте в Луганській області

В українській історії налічується багато травматичних подій. На думку психологів, це вплинуло на поведінку та світогляд сучасних українців, що вони можуть не усвідомлювати. Як українцям пізнати в собі травми минулого: від довгого підпорядкування імперіям, Голодомору до нинішньої війни між Україною та гібридними російськими силами? Чим ці події відгукуються в сьогоднішній поведінці народу? І що може зробити кожен, щоб зцілитися? Про це в ефірі Донбас.Реалії розповів старший науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Віталій Климчук.

– Віталію, ви разом з вашою колегою Вікторією Горбуновою провели дослідження «Голодомор-33: Розбити тишу», яке полягало у вивченні психологічних наслідків травми поколінь на прикладі Голодомору. Хоча загалом мова йде про травматичні події української історії. Які наслідки, на прикладі Голодомору, виражаються для українського народу?

Читайте також: Голодомор: жива пам'ять

Наслідки – зміни у світосприйнятті, когнітивні зміни

– Ви маєте рацію у тому, що було багато травм, трагедій – і всі вони на нас якимось чином позначаються. Якщо говорити про конкретні наслідки, то один з них – зміни у світосприйнятті, когнітивні зміни. Також наша поведінка, що ми робимо у зв’язку з цим. Тобто думки, як ми бачимо світ, і що ми із цим робимо.

– У чому це конкретно виражається?

Нам часто здається, що про це треба забути, воно минеться, але це не так

– Часто ми цього не усвідомлюємо. І нам часто здається, що про це треба забути, воно минеться, але це не так.

В учасників дослідження, предки яких були на територіях, де був Голодомор, були такі наслідки: уникання української мови, у домі завжди має бути їжа, загалом ставлення до їжі особливе.

Читайте також: Голодомор був навмисно спричинений Сталіним – Епплбаум про свою книжку «Червоний голод. Війна Сталіна з Україною»​

Ставлення до об’єднання один з одним – дуже багато підозри, бажання замкнутися у своїй спільноті. Прихованість від сусідів.

– А як подібні події впливають на новітню історію України? Чи можна пояснити цими травмами минулого політичні події в Україні? Олігархат, розчарування у політиках, недовіра, це корелює з історичними травмами?

– Це дуже суттєво корелює. Що українці бачили від влади – величезну кількість загарбництва, влади, яка ні про кого не дбала або якій не вдавалося нічого зробити. При цьому зберігається індивідуалістичність і бажання бути окремо, делегувати повноваження владі. Виникає певна амбівалентність: я хочу, щоб влада про мене подбала, але я при цьому не роблю, щоб влада була такою, як я хочу.

Віталій Климчук

– Навіть тональність, з якою українці обговорюють історію, навчають дітей історії, говорить про те, що вони звикли страждати?

Не страждати – означає взяти відповідальність, а для цього потрібно багато чого зробити

– Страждання – це звичний спосіб поведінки. Але тут не так страждати, як не робити активних дій, щоб припинити ці страждання. Не страждати – означає взяти відповідальність, а для цього потрібно багато чого зробити.

Також був цікавий момент. Якщо поспостерігати, що відбувається з нами, коли вшановують дату Голодомору, як ми до цього ставимося. Часто не хочеться брати у цьому участі, кудись йти. Ми часто забуваємо про те, що потрібно поставити свічку на підвіконні. Це – механізм уникання травми, бо це боляче, страшно.

Є відсоток людей, які не знають, чи їхні родичі постраждали від Голодомору, чи ні. Серед них ця поведінка уникання набагато сильніша, ніби їм страшно до цього доторкнутися.

– А потрібно про це говорити? Чи краще забути та йти далі?

Травма перестає на нас впливати тоді, коли вона повністю інтегрується у наше життя

– Є така думка. Але якщо подивитися на спосіб зцілення травм – то передусім це робота пам’яті. Травма перестає на нас впливати тоді, коли вона повністю інтегрується у наше життя, коли ми її повністю пригадаємо, ми її приймемо. Натомість, ховаючи її у шафу, все одно що ховати під ліжком монстра, вона буде звідти вилазити.

– Потрібно цікавитися, розповідати своїм дітям про те, що відбувалося у власній історії. Але це досить травматично. Хоча навіть щодо Голодомору, самі українці брали участь у примусовому зборі їжі. Якщо подивитися на події Другої світової війни, зараз немає примирення, тому що з точки зору сучасних українців це велика трагедія. Чи можливо це якось подолати?

– Так. У наших фокус-групах, які ми проводили на тему Голодомору, були учасники, які дізналися, що їхні предки були, скажімо так, не на тому боці. А серед тих, хто вилучав їжу.

Треба це визнати, іншого шляху немає. Так, це боляче, але це як зробити операцію, щоб хвороба не зіпсувала весь організм.

– Чи можна сказати, що через тяжку українську історію, українці – нація зі зламаним хребтом?

Людина, яка пережила травму, долає її, виходить оновленою і змінює своє життя на краще

– Є інший погляд на травму і за останні десятиліття ця ідея активно досліджується – ідея посттравматичного зростання. Людина, яка пережила травму, долає її, виходить оновленою і змінює своє життя на краще у більшості випадків. Змінюються цінності, ставлення до людей, до себе. Але це відбувається лише тоді, коли травма пережита.

– До якого відчуття у процесі роботи з травмою повинна дійти людина?

– Відчуття власної гідності, розуміння себе, впевненість.

– Формат, у якому екс-президент України Віктор Ющенко почав вшановувати Голодомор, правильний для лікування цієї травми та інших травм на цьому прикладі?

– Ющенко зробив вклад у те, що ця тема піднялася і її почали обговорювати. Те, що зараз робить Інститут національної пам’яті: усні історії, книги пам’яті – надзвичайно важливі речі.

– Вам не здається, що робота Інституту нацпам’яті призводить до озлоблення українців у контексті конфлікту між Україною та російськими гібридними силами, а не до гідності?

Будь-яка жертва повинна пройти процес злоби щодо агресора, тому що це дає сили

– Це – природний процес. Будь-яка жертва повинна пройти процес злоби щодо агресора, тому що це дає сили. Ми це пройдемо і будуть інші почуття, але зараз так.

– Попри усі травматичні події, які пережили українці, події саме з 2013-2014 років не кажуть про певний злам? Історики та психологи називають українців «постгеноцидним народом», але навіть сама назва Революція гідності не в’яжеться з поняттям «постгеноцидного народу».

Читайте також: Стрімери Майдану: ми зняли те, що облетіло весь світ

– Абсолютно із цим погоджуюсь. Я думаю, що це – та точка, після якої українці відчули себе українцями та зрозуміли, хто вони є. Вони відчули, що справді можуть щось змінити. Головне – не відпустити це відчуття і продовжувати те, що ми робили на Майдані, те, що ми робили, коли почалася війна, не опускати руки.

– Більшість населення Донбасу й Криму не сприйняли цю Революцію гідності – чи можна це пояснити якимись психологічними причинами?

– Я думаю, там більше стоїть питання інформаційного вакууму та дискурсу. Що у нас в голові, те ми й робимо. А вкласти щось у голову не так важко, особливо коли використовуються ЗМІ.

Це був ефект накопиченої несправедливості, рано чи пізно це б вибухнуло. Двадцятий рік незалежності, а нічого не змінюється. Це накопичилося. Події, з яких усе почалось, стали не так причиною, скільки тригером, який це запустив.

Your browser doesn’t support HTML5

Розстріл Небесної сотні: факти і версії (відео)

– У психології є поняття вивченої безпорадності. На мою думку, поведінка людей на окупованій частині Донбасу дуже точно характеризується цим поняттям. Наскільки воно обумовлене історією?

– Обумовлене не тільки історією, а багатьма речами. Йдеться про те, що вивчена безпорадність дуже легко формується. Достатньо зробити так, щоб будь-які дії людини ні до чого не призводили. Події Майдану були таким певним клацанням, дії призвели до результату.

Your browser doesn’t support HTML5

Про побиття студентів 30 листопада згадують учасники тих подій (відео)

– Як виходити з цього стану?

– Потрібно спілкуватися одне з одним, розповідати про свої складнощі, виходити зі свого кола спілкування у зовнішній світ, переглядати свої досягнення. Також турбуватися про своє психічне здоров’я, балансувати роботу з відпочинком, спати. Нове досягнення, малі кроки, вже можуть допомогти вийти з цього стану.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)