Самотність окупації. Як працює хоспіс для літніх та невиліковних в ОРДЛО

Пацієнтка хоспісу у селі Греково-Олександрівка (окупована територія). Фото Сергія Горобцова

Олександра Полякова

Хоспіс для самотніх літніх людей працює на окупованій території. Як там живеться, та хто його утримує? Радіо Донбас.Реалії розповідає про будні унікального закладу, куди навіть готові допомогти дістаються з ризиком для себе.

Село Греково-Олександрівка Бойківського (до декомунізації Тельманівського) району Донецької області – це глибокий тил окупованої території. Щоб сюди доїхати, потрібно не лише перетнути КПВВ, а й подолати сорок кілометрів підконтрольною російським гібридним силам землею. Саме тут розташований заклад, де допомагають важко хворим або просто самотнім літнім людям.

У двоповерховій будівлі постійно перебувають близько 100 бабусь і дідусів, які залишились без близьких. Місцеві лікарні не мають ресурсів їх утримувати, а розвинутої мережі хоспісів в окупації нема, розповідає волонтер на умовах анонімності.

У «республіці» різко знизилося забезпечення медикаментами та продуктами харчування у стаціонарах. Навіть в дитячих садках, а в лікарнях – «і подавно»


«Цей притулок-хоспіс – єдиний вихід, щоб гідно померти тим, хто тяжко хворий, самотній і без грошей – або дожити достойно свої роки тим, хто не паліативний хворий, а просто літній, у притулку є й такі. У «республіці» різко знизилося забезпечення медикаментами та продуктами харчування у стаціонарах. Навіть в дитячих садках, а в лікарнях – «і подавно». Тримати самотніх, хворих людей ніхто не хоче», – пояснює співрозмовник.

Часто бабуся чи дідусь чекають, що ось перед Новим роком, чи перед Великоднем відкриються двері і донька або син заберуть в рідну оселю

Хоспіс утримує Православна церква України, діяльність якої окупаційна адміністрація на своїй території де-факто заборонила (релігійні громади мали «перереєструватися» за неіснуючими законами). Допомогу священики збирають на підконтрольній території, а волонтери везуть її в ОРДЛО.

«Найжахливіше, це коли діти кидають своїх рідних батьків напризволяще. Часто бабуся чи дідусь чекають, що ось перед Новим роком, чи перед Великоднем відкриються двері і донька або син заберуть в рідну оселю тих, хто народив тебе на світ Божий. Адже за двадцять років я бачив всього декілька випадків, коли діти або внуки повертали своїх батьків з нашого хоспісу», – каже архієпископ Донецький і Маріупольський ПЦУ Сергій Горобцов. Сам він не може потрапити на окуповану територію.

Допомогу збирають на підконтрольному боці та передають з волонетрами, які їдуть як місцеві жителі – про волонетрську діяльність краще не заявляти, оскільки вже два роки як всі гуманітарні місії, крім Червоного Хреста, видворені з Донецька. На окупованій території заарештовують навіть умовно «ДНРівських» волонтерів і громадських активістів, «їх викликають на допит і не відпускають», говорить анонімно людина, що відвідує хоспіс. Що ж до релігійних організацій, то, наприклад, до «неперереєстрованих» євангелистів і баптистів регулярно приходять з обшуками і затримують.

У хоспісі працюють 2 медсестри та лікар. Притулок працює вже 17 років. Він не був державною установою і до війни. Зараз, крім прихожан ПЦУ з вільної території, йому допомагає благодійний фонд Eleos-Ukraine. Також, акцію для допомоги літнім людям в ОРДЛО влаштувала художниця Олеся Вакуленко.

«В нас працює юрист, який робить перепустки, для людей похилого віку з хронічними захворюваннями, переважно онкозахворюваннями, яких ми вивозили на українську територію. Вони мали можливість безкоштовно потрапити до Києва на обстеження. Залишитися тут або повернутися назад до дому», – розповідає голова правління Eleos-Ukraine Сергій Дмитрієв.


Притулок опалюється вугіллям. Купувати його доводиться в ОРДЛО. Як і іншу «великогабаритну» допомогу. «Все, що ми привозимо як фізичні особи, які там проживають, – це від 2 до 6 сумок, тобто те, що поміщається в багажник машини, все інше купується там», – говорить Сергій Дмитрієв.

«Літніх людей годують переважно мівіною. Її збирають в необмежених кількостях, бо це те, що може дати вуглеводи. Про овочі та м'ясо взагалі нічого говорити. На території «республіки» все дешевше, тому простіше зібрати кошти і купити. А якщо перевозити медикамети... важко, бо це все нелегально, підпільно йде. І через Україну і через «ДНР», тому що всюди потрібно домовитись», – розповідає волонтер, що бажає не називати свого імені. Приблизний бюджет утримання хоспісу – 600 тисяч гривень. Це не така уже й велика сума, каже волонтер, якщо розрахувати її на 100 людей, то на день виходить приблизно 16 грн.

Попри скрутні умови, співробітники хоспісу намагаються створювати для самотніх літніх людей більш-менш домашню атмосферу. Сергій Горобцов каже, що священики, волонтери та всі, хто працює в закладі, до останнього подиху стали для покинутих батьків і дітьми, і онуками. «Разом зустрічаємо Різдво, співаючи колядки, причащаємося під час літургії і всім притулком сумуємо, коли в останню путь проводжаємо наших дорогих і вже до серця близьких братів і сестер», – каже він.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАСС.РЕАЛІЇ:

(Радіо Донбас.Реалії працює по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите).