ЗАПОРІЖЖЯ – Після повернення до цивільного життя вони знайшли спільне хобі. Гра у ампфутбол нині об’єднує гравців запорізької команди «Січ». Це військові з ампутаціями кінцівок, отриманими внаслідок війни.
Радіо Свобода побувало на тренуванні команди, щоб дізнатись як займаються адаптивним спортом у прифронтовому місті.
П’ята вечора. Один за одним на футбольне поле сходяться гравці запорізької ветеранської команди з ампфутболу «Січ».
Команда вже існує майже рік.
Тренування команди з ампфутболу для ветеранів «Січ», Запоріжжя, 30 квітня 2026 року
У квітні команда дебютувала у першому раунді Першої ліги чемпіонату України з ампфутболу серед ветеранів і нині готується до нового раунду змагань у середині травня.
Між вправами з м’ячем – перерва на перепочинок і жвава дискусія. Обговорюють, як дістатися з прифронтового Запоріжжя до Чернівців, які прийматимуть другий раунд змагань.
Команда наразі не має власного транспорту і шукає спонсорів.
Під час тренування
«До повномасштабної війни на базі центру «Інваспорт» у Дніпрі існувала, і зараз існує команда з ампфутболу. Ми ж на початку шляху. У нас з’явилась команда з ампфутболу. Також на базі запорізького регіонального центру «Інваспорту» працює 6 тренерів, які виключно спеціалізуються на роботі з воїнами, що повернулись з війни. Вони займаються у нас. Є теніс настільний, стрільба з лука, плавання, пауерліфтинг і веслування», – розповідає присутній на занятті команди керівник Запорізького регіонального центру фізичної культури та спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт» Андрій Барабанов.
Тренування команди з ампфутболу для ветеранів «Січ»
Тренується запорізька ветеранська команда з ампфутболу двічі на тиждень. Після вправ розбирають гру на чемпіонаті та тактику команд-противників. Працюють з гравцями футбольні тренери, які пройшли курс спеціального навчання для роботи з ветеранською командою з ампфутболу.
«Не ноги грають – голова грає – так казали нам у командах майстрів. Припустимо, є три рішення, і за долі секунди ти маєш з них обрати одне правильне. І це важко, тим більш на милицях, на одній нозі це зробити. Майже ніхто з учасників команди не грав у футбол. Один-два грали на район, а є, що і школярами не грали. Потрібно підбирати до кожного ключик. Якщо цього не зробиш, то починають нервувати і тоді ще вже важче підібратись до гравця. Потрібне знання психології. Головне – зібрати колектив. Якщо його збереш і вони будуть тебе розуміти, то вони самі знайдуть цю гру», – каже тренер команди Євген Чеботаєв.
Один з тренерів команди Євген Чеботаєв (п.)
Загалом у команді «Січ» – 14 гравців. Один із «ветеранів» команди – Андрій. Грає у захисті, капітан команди.
В команді від самого моменту її створення. Зізнається: до цього не цікавився футболом.
«Раніше не грав у футбол, зараз тільки почав. Навіть не дивився по телевізору, а зараз зацікавився. Перед футболом ходив грати у настільний теніс серед ветеранів. У 24-му році посів перше місце, в 25-му – на Кубку України з настільного тенісу посів друге місце серед ампутованих. А потім перейшов на футбол».
Андрій
До повномасштабного вторгнення працював монтажником-висотником на одному з металургійних підприємств.
«Через два тижні після початку повномасштабної був на Яворівському полігоні (13 березня 2022 року внаслідок російського удару 30-ма крилатими ракетами загинуло понад 60 людей та понад 160 отримали поранення, – ред.). Туди з Білорусі прилетіли ракети, і служба моя закінчилась», – розповідає Андрій.
Під час тренування
Зараз на пенсії. Шукає роботу з гідною оплатою праці. Каже, попри складну безпекову обстановку, їхати з прифронтового Запоріжжя не планує, і ділиться своїми сподіваннями щодо майбутніх змагань, до яких готується команда:
«Тренування не пропускаємо. Було, що шахеди літали над нами. Хотілось би виграти, але у нас бракує людей для заміни. Молодих бракує. У нас середній вік гравців 40+. А в Україні вже 18 команд, і там всі молоді, і змагатися з ними все важче і важче. Це на початковому етапі було полегше»
Тренери розбирають гру команди у першму раунді Прешої Ліги Чемпіонату України з ампфутболу
За поясненнями тренерів, сівши на футбольне поле, уважно слідкує Дмитро. Він новенький у команді, але футбол йому не в новинку, каже чоловік.
«В юності у «Спартаку» (місцевий дитячо-юнацький клуб, – ред.) грав, але порвав м’язи і пішов на заняття з важкої атлетики, потім боксом займався», – розповідає Дмитро.
Дмитро
Останнім часом жив та працював у столиці, до Запоріжжя повернувся через сімейні обставини. Про команду з ампфутболу дізнався, коли звернувся до місцевого протезного центру.
«Потрапив на тренування через «Сміливий крок», протезний центр. Протез мені робили, лайнер давали, і ось так познайомились».
Під час тренування
До повномасштабної війни працював у сфері будівництва та на різних промпідприємствах. Воював на Куп’янському та Бахмутському напрямках.
Наприкінці 2023 року, під самий Новий рік, отримав поранення:
«У 43-й був кулеметником, а потім перевели командиром групи штурмової бригади під Бахмут – у 92-у бригаду. Отримав поранення. З тими, з ким ходив – багатьох вже немає. Куп’янськ, Бахмут… Де важко – там штурмовики, артилерія, піхота. Отримав поранення і все. Наступив на протипіхотну міну. Дякуючи хлопцям, мене витягли, а так би залишився у полі: підходу не було. Чотири операції, реабілітація. Взагалі хотіли по коліно ампутувати – я не погодився, зібрали по частинах»
Тренування команди з ампфутболу для ветеранів «Січ», Запоріжжя, 30 квітня 2026 року
Є у гравців і власна група підтримки. З лавки для запасних на краю футбольного поля за тренуванням спостерігає Світлана.
Приїхала на заняття разом із чоловіком Михайлом, гравцем «Січі».
«Йому подобається. Він у мене дуже рухливий. Раніше любив просто бігати, а тут запропонував один із гравців приїхати спробувати. Сподобалось»
Світлана
Вона із Запоріжжя, а її чоловік – родом із Вінниччини. Познайомились уже під час повномасштабного вторгнення: Михайло служив в одній із бригад, що воює на Запорізькому напрямку.
«Свого часу пішов до армії. Відкривав натівське харчування. Він шеф-кухар у мене. Коли почалась повномасштабна війна, пішов у 65-у бригаду і приїхав сюди на Запоріжжя, і тут ми з ним познайомились у 2022 році. На Роботине під Оріховим у 2024 році не дійшов до позицій, отримав поранення. Це було четверте поранення, але таке важке, що відірвало ногу. Після поранення була реабілітація, після приїхали у Запоріжжя. Сказали, треба реампутувати ногу, підрізали вище, зробили ногу, а зараз намагаємося жити», – розповідає Світлана.
Михайло, чоловік Світлани
Каже, не пропускає жодного тренування чоловіка. Разом із ним їздила і на змагання з ампфутболу, щоб підтримати.
«Мій чоловік мене так любить, що не хоче розлучатися ні на хвилину, тому я з ним і на змагання їжджу, і на тренування – за можливості завжди підтримую і поруч», – каже жінка.
Під час тренування
І ділиться власною порадою близьким ветеранів, що повертаються до цивільного життя:
«Це дуже важко, але треба їх розуміти, який вони біль відчувають, іноді зриваються на тебе. Воно авжеж важко, але коли розумієш, що якби в тебе так боліло... Треба ставати на їхнє місце просто і розуміти, що це дуже важко. Скільки пройшло після поранення – дуже мало часу, а їм ще треба навчитися жити з цим. Підтримка потрібна, віра в них, і я думаю, що все вийде».
Ампфутбол – це адаптований вид футболу для людей з ампутованими кінцівками або порушеннями їх функцій, що є засобом реабілітації. Протез у грі не використовують. Польові гравці грають на спеціальних ліктьових милицях, а воротар також обходиться без протеза, приховуючи куксу у спеціальному корсеті під футболкою.