«Там ніколи не буде тих людей і тієї енергії, все знищили» – акторка Дар’я Мога про Маріупольський драмтеатр і життя в еміграції

Дар’я Мога – акторка драмтеатру в Маріуполі

«Завіса піднімається. Стоїш, а на тебе всі дивляться. Ти тремтиш, але тремтіння поволі минає. Коли я згадую театр, я згадую ці моменти», – розповідає акторка Дарʼя Мога про роботу в Маріупольському драмтеатрі, будівля якого рівно 4 роки тому була знищена в результаті російського авіаудару. Жінка народилася, виросла і працювала в Маріуполі Донецької області, зустріла там повномасштабне вторгнення.

Зараз живе разом з донькою в Італії, де працює на чотирьох роботах. Як їй вдалося продовжити займатися творчістю в еміграції, пережити смерть близької людини і яким вона пам’ятає закулісся знищеного театру? Про це акторка розповіла проєкту Радіо Свобода «Ти як?».

«Зустрінемося біля «Драму»

– Ви були в центрі?
– Так.
– Що з драмтеатром?
– Його вже немає.

Дар’я Мога, яка працювала в Донецькому академічному обласному драматичному театрі, більш знаному як драмтеатр у Маріуполі, переповідає свій діалог з російським військовим у березні 2022-го. Почувши його слова, жінка одразу в них повірила, адже сама чула звуки влучання авіабомби.

«Я сподівалася, що театр не будуть бомбардувати, бо театр – це завжди символ пропаганди нової влади».

Дар'я Мога

Будівля драмтеатру в Маріуполі була зруйнована 16 березня 2022 року в результаті авіаудару армії РФ. Вона обстріляла будівлю, незважаючи на напис «Діти», який люди розмістили на площі перед театром, аби позначити його як цивільний об’єкт укриття.

Міжнародна правозахисна організація Amnesty International повідомляла, що атака, ймовірно, відбулася з літака-винищувача двома 500-кілограмовими бомбами, які здетонували одночасно.

Точна кількість жертв бомбардування остаточно не встановлена. Спершу офіційна влада Маріуполя заявляла про близько 300 загиблих, а журналісти Associated Press, провівши детальне візуальне розслідування, припустили, що число жертв могло сягати 600 осіб і вище.

Правозахисники кваліфікують бомбардування маріупольського драмтеатру як «очевидний воєнний злочин». Москва це заперечує.

Будівля драмтеатру у Маріуполі, 16 березня 2022 року

Дарʼя народилася і виросла в Маріуполі. Фраза «зустрінемося біля «Драму» була для неї буденною, як і для інших жителів міста.

Там був свій культурний контингент, люди, які постійно ходили в театр

«Драмтеатр був побудований у самому центрі. Багато українських міст так побудовані – театр, центральна площа і далі вже будівлі навколо. В Італії я такого не бачу. У них немає «центрального театру». А в Маріуполі воно було якось настільки правильно архітектурно зроблено, як знаєте, «Саграда Фамілія» (храм Святого Сімейства в Барселоні, Іспанія – ред.) в Барселоні, ніби всі вулички міста стікаються туди. Там був свій культурний контингент, люди, які постійно ходили в театр».

До Донецького академічного обласного драматичного театру Дарʼя грала в аматорському колективі. Під час одного з виступів її помітили і сказали, що в драмтеатрі не вистачає акторів і їй обов'язково треба спробувати податися.

Дар'я Мога

«Коли я спостерігала за акторами драмтеатру, навіть не могла подумати, що я буду так само стояти на сцені. Це відбувалося, коли російські війська забрали Крим. Багато акторів, які працювали в Маріуполі, поїхали назад у Росію. Не вистачало людей для масовки, набирали навіть без досвіду».

Перша роль була в масовці спектаклю «Алые паруса» (українською «Пурпурові вітрила»), тоді майже 100% постановок були російськомовні – пригадує акторка. Згодом почалися головні ролі, улюбленою була Жанна д’Арк з мюзиклу «Біла ворона».

«Мені подобаються складні ролі, коли треба викластися, коли можна психувати, плакати, поглиблюватись в емоції. Я дуже любила моменти на репетиціях, коли маєш щось створити, скласти по частинках емоції, пережити вперше. Також в цій ролі я могла розкрити свій талант співачки».

Акторка під час виступу

Коли жінка згадує театр, перший спогад, що спадає на думку, – це момент, коли завіса підіймається, а зала вже повна глядачів.

«Перше світло, завіса відкривається і вороття вже немає. Ти не побіжиш додому, не підеш в туалет, не можеш поправити зачіску. Стоїш, а на тебе усі дивляться. Ти тремтиш, але тремтіння поволі минає. Коли я згадую театр, я згадую ці моменти».

«Допоможіть з продуктами, тут вже немає»

Коли з’явилися новини про ймовірне вторгнення Росії, Дарʼя думала про те, щоб поїхати з Маріуполя. Але не могла залишити батьків, її мати мала проблеми з серцем і саме лежала в лікарні.

Я так хотіла запам’ятати все

«У перший день вторгнення ми повинні були записувати в студії драмтеатру пісню, яку я написала до Дня театру ,і звісно, що ми скасували це до найкращих часів. Я поїхала забирати маму з лікарні, ми їхали на таксі, це був останній день, коли я бачила центр міста, коли я бачила місто взагалі. Я дивилася у вікно – і в мене було дуже дивне відчуття, що я бачу це місце останній раз. Я так хотіла запам’ятати все».

Маріуполь, 27 жовтня 2022 року

Хліб, крупа, борошно і батончики – це все, що жінка змогла придбати в магазині 24 лютого. На другий день вона змогла роздобути ще сир та м’ясо. А на третій продуктів уже не було зовсім, а мобільний зв’язок зник.

«Я стала на підвіконня, зайшла у Facebook і написала «Будь ласка, хто живе в інших районах Маріуполя, допоможіть з продуктами, тому що тут вже немає, почали грабувати, зачиняти все». Це було останнє моє повідомлення».

Невдовзі вікна в квартирі повилітали і там постійно трималася мінусова температура. Тому близько 13 березня 2022-го жінка з донькою і батьками спустилися в підвал будинку, щоб зігрітися. Також вони сподівалися, що там буде легше роздобути їжу.

Жінка проходить біля зруйнованого будинку в Маріуполі, 14 квітня 2022 року

«Паніка, холод, їсти майже нічого. Тому ми вирішили, що час йти до інших людей, можливо, так буде краще, безпечніше і буде легше знайти їжу, будемо допомагати один одному».

Район, в якому мешкала родина, «закрили» на третій день. Машини не пропускали, деякі люди наважувалися йти пішки під кулями, пригадує Дарʼя.

«Але я з двома батьками, з кішкою, собакою, донькою я не наважилася йти пішки. На початку квітня зайшли вже російські солдати. Моїм батькам стало дуже погано, у мами почались проблеми з серцем, які вона так і не вилікувала, у тата почались проблеми зі шлунком. Я знайшла російських військових і попросила, щоб вони вивезли моїх батьків».

Батьків акторки забрали, а вона з донькою ще два тижні провела у місті під постійними обстрілами, поки не почали пускати евакуаційні автобуси. Дарʼя хотіла виїхати на одному з таких, але того дня він так і не приїхав.

Автівка виїжджає із Маріуполя

«Ми вже стояли з дочкою, кішкою і собакою, з валізами біля дороги. Потім до нас підійшла знайома, у якої вже були зв’язки з російськими військовими. З нею був батько, її мати загинула під час бомбардувань. І от восьмеро людей – четверо військових з автоматами, я з дочкою і дівчина з батьком виїхали з Маріуполя».

Дарʼя отримала записку, в якій йшлося, що її батьки перебувають у Москві. Після лікування вони поїхали туди до родичів. Жінка вирішила, що має їх побачити.

Я сказала, що не залишуся там

«Ми поїхали теж туди (у Москву – ред.), щоб побачити батьків. У нас було багато скандалів, бо я сказала, що не залишуся там, а хочу поїхати до Італії. Там уже була моя сестра, яка виїхала на початку вторгнення з Миколаєва і встигла облаштуватися. Ми знайшли автобус до Польщі, на який витратили майже всі гроші, а звідти до Італії».

«Мене рухають вперед мистецтво і донька»

Де взяти гроші – ця думка не давала спокою акторці по приїзду до Італії. На той час допомога для біженців там була розрахована на три місяці і, за словами жінки, її не вистачало. Тоді Дарʼя згадала, що шиє і має з собою машинку, яку вивезла з Маріуполя.

Дар'я Мога під час витупу у драмтеатрі

«Уже на наступний тиждень, коли я приїхала в Італію, я відшукала магазин, який займається пошиттям штор і гардин, я туди прийшла з перекладачем на телефоні, сказала, що я з України, що я хочу працювати, у мене є швейна машинка і великий досвід роботи. Мене взяли, але цих грошей не вистачало.

Потім я працювала дуже багато на фабриці. Зараз я тут працюю прибиральницею, швачкою, співачкою на святах і викладачкою вокалу – чотири професії. Окрім незнання мови, найскладнішим було прийняття реальності, що тут не будеш працювати за фахом».

Нині Дарʼя планує піти з роботи прибиральниці і запустити авторські курси з підготовки акторів. Також вона записала свій музичний альбом, але поки грошей це не приносить.

Дар'я Мога

Ми починаємо розуміти цінність речей, коли їх втрачаємо

«Є одна найважливіша пісня, під час повномасштабного вторгнення померла дуже важлива для мене людина. І я про це дізналася перед виїздом з Маріуполя. Мені все це не давало спокою, ця людина мені снилася. І я написала пісню, вона називається «Пам’ять». У ній йдеться про те, що в нашому житті ми починаємо розуміти цінність речей, коли ми їх втрачаємо. Але будь-яку річ в цьому світі можна замінити чи знайти необхідний відповідник. Не можна замінити тільки людину. І що класно в віршах і піснях, що ти виплескуєш туди свої емоції. Заспівала – і воно у мене пройшло».

Окрім пісень, акторка береже спогади про рідне місто і людей в речах, які встигла вивезти з Маріуполя. Про маму нагадує її подарунок – швейна машинка. Про подругу – набір столових приборів. Про ту саму особливу людину – штани, які Дарʼя пошила з подарованої нею тканини. Про дім – свічка, яку жінка купила перед самим вторгненням і так і не запалила. А ось все, що було пов’язане з театром, залишилося у гримерці і уже знищене.

Фрагмент руїн театру в лютому 2023 року, після того, як будівлю огородили парканом і розпочали на ній роботи з реконструкції

Важливо не переставати говорити про трегедію драмтеатру у Маріпуолі

«Насправді речі – це всього лише речі. Треба берегти пам’ять. Мистецтво має таку класну штуку. Воно має об’єднувати людей. І немає значення – є приміщення, немає приміщення. Головне – це люди, і головне – це те, що вони відчувають і думають в один і той самий момент. Мистецтво – це люди, думки, оце мистецтво. І зараз важливо не переставати про це (трагедію маріупольського драмтеатру – ред.) говорити. Говорити, писати, писати пісні, писати історії, робити репости, продовжувати згадувати людей. Війна, всі трагічні події, все це – історія, все повинно висвітлюватися знову і знову. Продовжувати пам'ятати всіх цих людей».

28 грудня 2025 року відбулася церемонія повторного відкриття драматичного театру в Маріуполі російською владою. Як повідомляє маріупольська міська влада, у театрі провели концерт, який відвідав ватажок угруповання «ДНР», яке підтримує Москва, Денис Пушилін, російський актор Володимир Машаков та мер Санкт-Петербурга Олександр Бєглов. Під час реконструкції будівля зазнала кардинальних змін, а зруйнований театр був майже повністю знесений.

«Відновлення» театру – це цинічна спроба приховати сліди воєнного злочину та частина агресивної русифікаторської політики міста. Адже у репертуарі – переважно твори російських письменників та драматургів», – зазначили в Маріупольській міській раді.

Російська поліція біля входу до Маріупольського академічного обласного драматичного театру в окупованому Маріуполі

«Я не знаю, чи захотіла б я щось сказати на сцені в Маріуполі. Мені здається, там нікому і нічого говорити. Це вже не моє місто і не мій театр. Перша реакція, знаєте, а чому вони стіни пофарбували в зелений? Тобто найголовніше, це були люди, які там були. Якщо вже не ці люди, не наші, то це вже не те. Ту енергію, яка зберігалася в приміщенні театру, вони вже зруйнували. Її вже немає і ніколи не буде. Що б вони там не побудували на цьому місці».

У березні 2025 року Міністерство культури та інформаційної політики на запит проєкту Радіо Свобода «Ти як?» повідомило, що після початку повномасштабної війни релокувалися два театри – Донецький академічний обласний драматичний театр, який працював у Маріуполі, а також Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр, що базувався у Сіверськодонецьку.

Станом на кінець червня 2025-го, за даними УВКБ ООН, в Італії перебувало понад 175 тисяч українців із статусом тимчасового захисту.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Вона повернулася з Німеччини в Україну, щоб вчити дітей. Історія Анни зі Слов’янська
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Мігрантське мистецтво»: як українські біженці створили у Брюсселі свій театр
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Зрізали хрест і поставили триколор». Історія пастора, який, попри втрату дому, співав із вірянами серед руїн